Велика синагога (Володава)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велика синагога
Włodawa Great Synagogue 46.jpg
Головний фасад
Розташування Польща, Володава
Архітектор Паоло Фонтана
Початок будівництва 1764
Кінець будівництва 1774
Стиль Пізнє бароко

Велика синагогапам'ятка юдейської сакральної архітектури 18 століття, що знаходиться на вулиці Червоного Хреста 7 у Володаві на Підляшші.

Історія[ред.ред. код]

Синагога збудована у 1764-1774 роках за проектом Паоло Фонтана, на місці старої дерев'яної синагоги. Частину фундушу на її будівництво призначила родина Чорторийських. У другій половині 19 століття над вестибюлем синагоги добудований другий ярус і два наріжних алькови.

Під час Першої світової війни синагога і її інтер'єр були повністю знищені вогнем. Після війни здійснено ремонт синагоги, реконструйовано інтер'єр. Після 1920 року усю столярку інтер'єру перероблено. У 1936 році встановлено новий Арон Га-кодеш.

В часі Другої світової війни синагогу зачинено, а будівлю пристосовано під військовий склад. Як склад вона використовувалася вже після війни, до 1970 року. В 1980-х роках проведено реставрацію і консервацію пам'ятки.

Арон Га-кодеш

Від 1983 року у будівлі синагоги розташовується Музей Ленчицько-Володавського поозерря, зі сталою експозицією присвяченою історії польських і володавських гебреїв. Серед найцікавіших експонатів можна зауважити: сувої Тори, римонім, яди, мезузи, корони на Тору, ханукії, тфіліни, таліти, бальзамінки або шофари з 19 століття. Частину експонатів подарував до музею Якуб Фрідман з Сіднею.

На горі, у колишньому хедері і водночас помешканні вчителя розгорнена експозиція «В кімнаті меламеда», де зосереджено предмети щоденного вжитку і релігійні книги. Також там можна оглянути піч, т. зв. козу.

Архітектура[ред.ред. код]

Вид

Мурована в пізньобароковому стилі з цегли, на вапняному розчині, потинькована. В проекції має форму прямокутника 26×30,6 м, кубатура становить 8500 м³. До головного об'єму будівлі, накритого ламаним дахом, прилягають дві партерні прибудовки розмірами 19,6×5,6 метрів, вивершені гребенеподібним аттиком, що первісно призначалися під бабинці. Аттик складається з чотирьох однакових сегментів розчленованих імпостами з вазонами по вісях пілястрів, в основі оздоблені прямокутними панелями.

Від сторони фасаду, на обидві сторони будівлі, знаходяться два окремих, добудованих в другій половині 19 століття, поверхових алькови в проекції квадрату 5,9×5,7 м, на підмурівку, що підтримуються аркадами і накриті окремим дахом. Підпружні арки спираються на допасовані до стовпів аркад тосканські півколони. Другий ярус альковів є двовісевий, розчленований пілястрами і увінчений карнизом. Фасад головної зали від сходу ідентичний до фасаду від півночі і півдня. Усі наріжжя будівлі заокруглені. Центральна частина має пивниці (розміри: 6×5,25×2,35 м). В часи функціонування релігійної громади використовувалися під генізу.

Склепіння головної зали

До будівлі провадять сучасні двостворчаті двері. В інтер'єрі, з західної сторони, знаходиться широкий вестибюль, над яким знаходиться черговий бабинець. Партер вестибюлю п'ятивісевий. Другий ярус над вестибюлем є тривісевим. Головна молитовна зала (розміри: 16,5×18,3 м; висота: 10,5 м) нижча на 10 см від долівки вестибюлю. Перекрита опертим на чотири іонічні колони дев'ятипільним еліптично-хрестовим склепінням з люнетами. На стиках полів склепіння знаходяться чотирилистні розети у профільованих стуккових обрамленнях, що походять з 18 століття і оздоблені символами свята Суккот, рослинами, символами орла, оленя і лелеки в боротьбі.

Колони стоять на високих цоколях, їхні бази складаються з двох валиків і двох викружок, а нижче стилізованої іонічної капітелі з вісьмома волютами розміщується астрагал. Над капітелями колон — тричленні імпости. Між колонами колись знаходилася біма на два входи в оточенні балюстради. У 2004 році виконано реконструкцію біми на підставі передвоєнних світлин, поза тим вона не є постійною складовою інтер'єру. Віконні прорізи обрамляють рельєфні мотузки з китичними закінченнями.

Відкоси дверного прорізу з вестибюлю і вікна чоловічої зали виконані діагонально. Головна зала поєднана з бабинцями малими переходами. Дощана підлога вже сучасна.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Ireneusz Wojczuk. Bóżnica włodawska // Zeszyty muzealne. T. 5. Włodawa: Muzeum Pojezierza Łęczyńsko-Włodawskiego, 1996. (пол.)

Мережеві лінки[ред.ред. код]