Велике посольство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російські посли в Гаазі

Вели́ке посо́льство — дипломатична місія Росії в Західну Європу в 16971698 рр.

Цілі Великого посольства[ред.ред. код]

Посольству належало виконати кілька важливих завдань:

  1. Заручитися підтримкою європейських країн у боротьбі проти Османської імперії і Кримського ханства;
  2. Завдяки підтримці європейських держав отримати північне узбережжя Чорного моря;
  3. Підняти престиж Росії в Європі повідомленнями про перемогу в Азовських походах;
  4. Запросити на російську службу іноземних фахівців, замовити і закупити військові матеріали, озброєння;
  5. Знайомство царя з життям і порядками європейських країн.

Однак практичним його результатом стало створення передумов для організації коаліції проти Швеції.

Повноважні посли під час Великого посольства[ред.ред. код]

Великими повноважними послами були призначені:

  1. Лефорт Франц Якович - генерал-адмірал, Новгородський намісник;
  2. Головін Федір Олексійович - генерал і військовий комісар, Сибірський намісник;
  3. Возніцин Прокіп Богданович - думний дяк, Белевський намісник.

При них було більше 20 дворян і до 35 волонтерів, серед яких знаходився урядник Преображенського полку Петро Михайлов - сам цар Петро I. Формально Петро слідкував інкогніто, але його помітна зовнішність легко видавала його. Та й сам цар під час подорожі нерідко віддавав перевагу особисто очолювати переговори з іноземними правителями. Можливо, така поведінка пояснюється прагненням спростити умовності, пов'язані з дипломатичним етикетом.

Намічені місця відвідування[ред.ред. код]

Згідно з наказом царя посольство прямувало до Австрії, Саксонії, Бранденбургу, Голландії, Англії, Венеції та до Папи Римського. Шлях посольства йшов через Ригу і Кенігсберг до Голландії та Англії, з Англії посольство повернулася назад до Голландії, а потім воно відвідало Відень; до Венеції посольство не доїхало.

Початок Великого посольства[ред.ред. код]

Петро І в Голландії

9 - 10 березня 1697 року посольство вирушило з Москви до Ліфляндії. У Ризі, яка тоді була володінням Швеції, Петро хотів оглянути зміцнення цієї фортеці, але шведський губернатор, генерал Ерік Дальберг, відмовив йому в проханні. Цар дуже сильно розсердився, назвав Ригу «проклятим місцем», але дещо важливе для себе помітив: їдучи в Мітаву, він написав до Москви про Ригу так:

Ѣхали мы черезъ городъ и замокъ, гдѣ солдаты стояли въ пяти мѣстахъ, было ихъ меньше 1,000 человѣкъ, а сказываютъ, что всѣ были. Городъ укрѣплен гораздо, только не додѣлан. Зѣло здѣсь боятся, и въ городъ и иныя мѣста и съ карауломъ не пускаютъ, и мало пріятны.[1]

Нехтування пристойностями не залишилося безкарним для коменданта і змусило його шукати виправдання перед своїм королем.

Посольство рушило через Курляндію до Бранденбурга, об'їхавши стороною Польщі, де було міжцарів'я.

У Лібаві Петро покинув посольство і морем виїхав до Кенігсберга, куди прибув 7 травня після п'ятиденної морської подорожі на кораблі «Святий Георгій» (відплиття 2 травня). У Кенігсберзі Петро І був радо прийнятий курфюрстом Фрідріхом III (який пізніше став прусським королем Фрідріхом I).

Оскільки Петро I прибув до Кенігсберга інкогніто, поселили його не в міському замку, а в одному з приватних будинків на Кнайпхофі.

Через кілька років після повернення з Великого посольства на острові Котлін почалося будівництво фортець. Проект цих фортець був затверджений особисто царем, і був складений за зразком фортеці Фрідріхсбург, яку Петро оглядав у Кенігсберзі. До наших днів від цієї фортеці збереглися тільки головні ворота, проте вони були побудовані в середині XIX століття в ході модернізації замість старих[2].

Посольство, що слідувало сухопутним шляхом, відставало від Петра, тому в Піллау (нині Балтійськ), щоб не втрачати часу, цар став вчитися артилерії у прусського підполковника Штейтнера фон Штернфельда. Учитель видав йому атестат, в якому свідчив, що «господинъ Петръ Михайловъ вездѣ за исправнаго, осторожнаго, благоискуснаго, мужественнаго и безстрашнаго огнестрѣльнаго мастера и художника признаваемъ и почитаемъ быть можетъ.» [1]

Крім вивчення артилерії, Петро багато веселився і розважався. У містечку Коппенбрюгге Петро познайомився з двома дуже освіченими дамами того часу - з курфюрстинею ганноверською Софією та її дочкою Софією-Шарлоттою, курфюрстинею бранденбурзькою.

Але справа не обмежувалася одними розвагами і навчанням. Як відомо, курфюрст Бранденбурга Фрідріх III Гогенцоллерн планував оголосити себе королем Східної Пруссії, що дозволило б йому різко підвищити свій статус в Священній Римській імперії, що і було здійснено кілька років по тому. Напередодні цієї події Фрідріх запропонував Петру укласти оборонний і наступальний союз, однак цар обмежився усним обіцянкою військової підтримки. У складеному договорі мова йшла виключно про торгівлю - право Росії провозити свої товари в європейські країни через територію курфюрства, а Бранденбургу - в Персію і Китай російською територією. Перша (таємна) зустріч між Петром I і Фрідріхом III відбулася 9 травня.

Польське питання[ред.ред. код]

У Бранденбурзі Петра найбільше хвилювало питання, яке стосувалося Польщі. Під час Великого посольства в Речі Посполитій після смерті Яна Собєського почалося міжцарів'я. Кандидатів на престол було багато: син покійного короля Яна, Яків Собеський, пфальцграф Карл, герцог Лотаринзький Леопольд, маркграф Баденський Людовик, онук папи Одескальки, французький принц Конті, курфюрст саксонський Фрідріх Август II і кілька польських вельмож. Головними претендентами були Конті і Август.

Отношения России к этому избранию были просты: кто бы ни был на польском престоле — всё равно, лишь бы до заключения общего мира с турками Польша не выходила из священного союза четырёх держав; поэтому Россия должна была противиться только одному кандидату — принцу Конти, потому что Франция находилась в дружественных отношениях с Османской империей и враждебных к Австрии. Польша с королём-французом легко могла подчиниться французской политике, и действительно, французский посланник заявил польским вельможам обещание султана заключить с Польшею отдельный мир и возвратить ей Каменец-Подольский, если королем будет избран французский принц. Так как это заявление очень усиливало французскую партию, то Пётр в посланном польским панам из Кёнигсберга письме заявил, что, если польские вельможи будут продолжать поддерживать принца Конти, то это очень сильно скажется на взаимоотношениях России с Речью Посполитой.[3]

17 червня відбулися подвійні вибори: одна партія проголосила Конті, інша - курфюрста саксонського. Це ще більше відбилося на внутрішньому становищі країни: протиборство двох ворогуючих партій тільки посилилося. Прихильники Августа сильно спиралися на царську грамоту, в їх підтримку Петро надіслав ще іншу того ж змісту, тому саксонська партія почала брати явну перевагу. Щоб підтримати Августа, Петро висунув до литовського кордону російське військо. Ці дії Петра дозволили саксонському курфюрсту вступити до Польщі і коронуватися, прийнявши католицтво. При цьому він дав йому слово надавати Росії підтримку в боротьбі з Османською імперією і Кримським ханством.

Велике посольство в Голландії[ред.ред. код]

Бесіда Петра І в Голландії. Невідомий голландський художник. 1690-і рр.

Діставшись на початку серпня 1697 року до Рейну, Петро по річці і каналах спустився до Амстердаму. Голландія давно вже привертала царя, і ні в якій іншій країні Європи тих часів не знали так добре Росію, як у Голландії. Голландські купці були постійними гостями єдиного російського морського порту того часу - міста Архангельська. Ще за царя Олексія Михайловича, батька Петра, в Москві була велика кількість голландських ремісників; перші вчителі Петра у морській справі, з Тіммерманн і Кортом на чолі, були голландці, багато голландських корабельних теслярів працювало на воронезьких верфях при будівництві кораблів для взяття Азова. Амстердамський бургомістр Ніколаас Вітсен був у Росії ще за царя Олексія Михайловича і їздив навіть на Каспій. Під час своєї подорожі Вітсен зав'язав міцні відносини з московським двором; він виконував доручення царського уряду на замовлення судів у Голландії, наймав корабельників і всяких майстрів для Росії.

Не зупиняючись в Амстердамі, Петро відправився в Заандам, невелике містечко, що славилося безліччю верфей і кораблебудівніх майстерень. На другий день цар під ім'ям Петра Михайлова записався на верфі Лінста Рогге.

У Заандамі Петро жив у дерев'яному будиночку на вулиці Кримп. Після восьмиденного перебування в Заандамі Петро перебрався в Амстердам. Через бургомістра міста Вітзена він виклопотав СОБІ Дозвіл працювати на верфях Ост-Індської компанії.

Дізнавшись про пристрасть російських гостей до кораблебудування, голландська сторона заклала на амстердамській верфі новий корабель (фрегат «Петро І Павло»),над будівництвом якого працюють волонтери, в тому числі І Петро Михайлов. 16 листопада корабель був успішно спущено на воду.

Одночасно, було розгорнутого діяльність з найму іноземних фахівців для потреб армії та флоту. Всього було найнято близько 700 чоловік. Таокж було закуплено і зброю.

Увіковічування[ред.ред. код]

На честь трьохсотріччя Великого посольства одна з набережних Калінінграда стала називатися «Набережна Петра Великого». На цій набережній розташовано Музей Світового океану, в якому до 300-річчя Великого посольства було влаштовано спеціальну виставку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Князьков С. Очерки из истории Петра Великого и его времени — Пушкино: Культура, 1990. Репринтное воспроизведение издания 1914 г.
  2. Авенир Овсянов. В казематах королевского форта. Калининград, «Янтарный сказ»
  3. С. М. Соловьев. История России с древнейших времен. Том 14, глава 3

Використана література[ред.ред. код]

Рекомендована література[ред.ред. код]

  • Соловьёв С. М. «История России с древнейших времён», том 14
  • Соловьёв С. М. «Чтения о Петре Великом»
  • Устрялов Н. «История царствования Петра Великого», том 3
  • Веневитинов М. «Русские в Голландии в 1697-98 гг.»
  • Павленко Н. И. {{{Заголовок}}}.
  • Анисимов Е. В. {{{Заголовок}}}.
  • Карпов Г. М. {{{Заголовок}}}.