Великий березневий ордонанс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Великий березневий ордонанс» (фр. La Grande Ordonnance de mars) – документ, вершина діяльності Генеральних штатів, який був прийнятий «третім станом» у 1357 р. в період розмаху народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюваного купецьким старшиною Етьєном Марселем. «Великий березневий ордонанс» був вираженням глибокого невдоволення городян політикою монархії в умовах Столітньої війни і повинен був здійснити глибоку реформу державного управління. Генеральні штати змусили спадкоємця короля Карла підписати цей документ.[1]

Зміст документу[ред.ред. код]

Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях і зводився до такого:

Королівські чиновники тепер не могли займати тільки одну посаду і передавати свої функції іншим особам. Ордонанс забороняв продавати на торгах посади суддів. Король був обмежений у праві помилування. Скасовувалася практика грошового викупу за 8 тяжких злочинів (як правило, представники « «третіх станів» це через відсутність коштів не практикували). Виникла можливість перетворити Генеральні штати на постійно діючий парламент. У країні півтора роки існувало двовладдя: влада дофіна і Генеральних штатів.

Скасування ордонансу[ред.ред. код]

Згода Карла підписати ордонанс була вимушена. Після втечі з Парижу Карл став збирати сили для розправи з містом. На допомогу Парижу надійшло велике селянське повстання 1358 року – Жакерія, яка переслідувала антифеодальні цілі. Але паризький патриціат виступив проти повстання. Без підтримки міста селянське повстання було придушено, а слідом за ним надійшла черга Парижу.[3] Березневий ордонанс утратив чинність, а багатьох депутатів Генеральних штатів було страчено. Після закінчення для Франції Столітньої війни роль Генеральних штатів падає і вони збираються епізодично. В 1439 році Генеральні штати дозволили королю Карлу VII збирати постійний прямий податок, що звело нанівець рішення «Великого березневого ордонансу». Маючи постійне джерело поповнення королівської скарбниці, Карл VII провів військову реформу, збільшив контингент постійних військ, які стали основою збройної могутності королівської влади. З посиленням влади короля падає роль Генеральних штатів і в 1614 році вони скликаються останній раз аж до 1789 року.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. Упорядник В.М.Духопельников. - К.: Освіта, 1998. - 160 с.
  2. Хачатурян Н.А. Виникнення Генеральних Штатів у Франції, М., 1976
  3. Фруассар, Жан. Хроники 1325-1340. Издательство Санкт-Петербургского университета, 2008. 656 ст.

Джерела[ред.ред. код]

  • Батир К.І. Історія феодальної держави Франції. М. 1975.
  • Велика радянська енциклопедія. Під редакцією Б.А.Введенського. Т.40. М. АН СРСР, 1956.
  • Всесвітня історія. Х.: Весна, 2009. 760 с.
  • Галанза П.Н. Феодальна держава і право Франції. М, Вид. МДУ, 1963.
  • Історія середніх віків. М. «Наука», 1970.
  • Книга для читання з історії середніх віків, К., "Радянська школа", 1971, 243 с.
  • Подаляк Н.Г. Історія середніх віків. Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
  • Середницька Г.В. Всесвітня історія. Опорні конспекти. Київ, СПД ФО Сандул, 2009. 222 с.
  • Фруассар, Жан. Хроники 1325-1340. Издательство Санкт-Петербургского университета, 2008. 656 с.
  • Хачатурян Н.А. Виникнення Генеральних Штатів у Франції. М., 1976.
  • Хачатурян Н.А. Станова монархія у Франції XIII-XV ст. М. «Вища школа», 1989.
  • Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. Упорядник В.М.Духопельников. - К.: Освіта, 1998. - 160 с.
  • Великий Мартовский Ордонанс 1357 — Мир словарей.

Див. також[ред.ред. код]