Великий піст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вели́кий піст — головний тривалий піст в багатьох християнських конфесіях (православ'ї, католицизмі та інших), мета якого полягає у приготуванні до святкування Великодня. Встановлений на знак наслідування Ісусу Христу, який постився у пустелі сорок днів. Тривалість Великого посту так чи інакше пов'язані з числом 40, однак фактична його тривалість залежить від правил обчислення, прийнятих в даній конкретній конфесії.

Українські народні звичаї й традиції у Великий піст[ред.ред. код]

Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». У цей час уже зазвичай тане сніг, тому кажуть: «Неділя збір — тече вода з гір». У цю неділю дівчата варили колись кашу з маком і на короткий час закопували її в землю — «щоб недоля пропала».

Четвертий тиждень Великого посту — середохресний, бо в середу на цьому тижні відмічають свято хреста. У цей день господині печуть «хрести» з маком і змащують їх медом. Частину «хрестів» зберігають на час сівби. На цьому ж тижні сіють мак, а також розсаду капусти й помідорів, бо існує повір'я, що її обов'язково треба сіяти в піст — «щоб морозу не боялась».

П'ятий тиждень посту називається Похвальний, у суботу цього тижня — свято Похвали Пресвятої Богородиці. У цей день не можна працювати, а можна тільки розсаду сіяти.

Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею — «вербним». У цей тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба», а також буряків, бо «будуть гіркі».

Шоста субота — Вербна або Лазарева. У Вербну неділю святять вербу. Звичай святити гілля дерев пішов від тих часів, коли люди встеляли пальмовим гіллям дорогу Ісусу, що в'їжджав у Єрусалим на віслюку. Звичай дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 р.) згадується «Праздьникъ вьрбьны». Біля церкви збирають велику кількість вербового гілля й після відправи Богослужіння священик окроплює це гілля свяченою водою. Вважається, що це свято дітей, бо під час церковного обходу на вечірні діти носять вербу: кому трапиться найбільша гілка верби — той щасливий. Колись господарі, повертаючись із церкви з освяченим гіллям верби, зразу йшли на город або в поле, аби посадити відразу ж кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решту заносили до хати й ставили на покуті під святими образами. Свячена верба завжди була у великій пошані, тому навіть найменше гілля, що залишалось після освячення, палили на вогні, щоб «боронь Боже, під ноги не потрапило».

Останній тиждень перед Великоднем називають білим або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються посту так само суворо, як і в перший тиждень. Найважливішим днем тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, страсним або живним. Чистий четвер — це свято весняного очищення. Люди чистили все в хатах, коморах, стайнях, на подвір'ї, та прикрашали все по-святковому. Самі ж купалися, особливо для того, щоб позбутися хвороб. Увечері в церкві відправлялися «Страсті». У цей день намагаються додержувати врочистий спокій — без сміху, співів, голосних розмов у той час, коли в церкві читають Євангеліє. Повертаючись із церкви, люди намагались донести страсну свічку додому так, щоб вогонь не згас. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. У Чистий четвер була традиція колоти кабанчиків та поросят, щоб на Великдень на столі були шинка й ковбаса. А Чистий четвер, за повір'ям, сприяв тому, що в «салі цих свиней ніколи не заведеться нічого — ні противного, ні вредного». Цей звичай зберігався в Україні до початку 30-х років, поки йому не завадило колгоспне господарювання.

У Страсну п'ятницю люди віруючі нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви. Обід зазвичай пісний, навіть рибу не можна їсти — обходяться капустою, картоплею, огірками. Не можна також ні шити, ні прясти, ні рубати дрова й, взагалі, що-небудь тесати сокирою. Не можна також співати, бо «хто співає в Страсну п'ятницю, той на Великдень плакати буде». У п'ятницю господині печуть паски. Куштувати їх до освячення суворо заборонено — гріх.

У Великодню суботу роблять крашанки або писанки. Найбільше роблять червоних крашанок, бо вони нагадують про кров Спасителя. Існує багато орнаментів, якими прикрашають писанки — залежно від регіону країни. У писанкарстві в наш час убачають не тільки історичний зміст, а й мистецький.

У Великдень до заутрені всі йдуть до церкви. Після святкової літургії святять «свячене», хрестосуються та поздоровляють одне одного словами «Христос Воскрес!» та відповіддю «Воїстину Воскрес!». Потім ідуть додому, вмиваються, моляться й сідають за стіл. Наступає «розговіння».

Великий піст у римо-католицькій традиції Польщі та України[ред.ред. код]

Великий піст — це час покути, який підготовляє до пережиття найголовніших християнських свят, Свят Воскресіння Господнього. Він охоплює сорок днів (лат. Quadragesima), які відраховуються від Попільної Середи до початку Служби Божої Вечері Господньої в Великий четвер, при чому до цих сорока днів не включаються неділі.

У перші віки християнства Великий Піст охоплював лише Велику П'ятницю та Велику Суботу. В ІІІ ст. постили вже цілий тиждень, а на початку IV ст., в пам'ять про сорокоденне перебування Христа у пустелі а також сорока років мандрів народу Ізраїля після втечі з Єгипту, був продовжений до сорока днів.

У VII ст. Католицька церква прийняла як початок посту шосту неділю перед Великоднем. Оскільки неділі були вилучені з посту, щоб захопити сорок днів покути, їх початок був призначений на середу. Від 1570 р. це був уже звичай, що зобов'язував усіх членів Церкви. Тоді ж у перший день посту на знак покути стало обов'язковим посипати голову попелом.

Папі св. Григорію І Великому приписується впровадження передвеликопістного періоду — Передпістя (Часу Сімдесятниці), який розпочинався за дев'ять тижнів перед Великоднем, і охоплював по черзі три неділі перед Попільною Середою: Неділю Сімдесятниці (або Неділя Старозапісна), Неділя Шістдесятниці (або Неділя М'ясопісна) і Неділя П'ятидесятниці (або Неділя Запісна). Нині Передпістя в західній традиції не обходять. Натомість, у східній воно збереглося.

Великий піст — це час покути та навернення. Його відмінними рисами є покута, милостиня та молитва.

Великопісні традиції та звичаї[ред.ред. код]

Великий Піст починався від посипання голів попелом, роздавання жебракам решток запустних страв і ховання в шафи бальних туалетів. Під час посту хліб мастили повидлом, а не вершковим маслом, або мокали в олію. До столу подавали оселедці без сметани, кава також подавалася без вершків та без цукру, і взагалі була з палених жолудів. Пили липовий чай, замість десертів подавали мало солодке печиво, так зване «довічне» («wiekuiste»), яке отримало таку назву через те, що його можна було їсти навіть через півроку після того, як воно було спечене.

Жінки шість тижнів носили прикраси із чорних агатів та з оніксу, оправленого в срібло, або ебонітову біжутерію. Під час посту не дозволялося грати веселої музики. А як уже щось гралося — то лише задумливі та сумні мелодії (наприклад, ноктюрни Шопена). Траплялося, що на час посту в дітей відбирали іграшки, залишаючи в замін лише найпошарпаніші, а замість казок їм читали життя святих.

Чоловіки мали відмовлятися від алкоголю, куріння; подружжя мусили утримуватися від співжиття.

Статистика дотримання Великого посту в Україні[ред.ред. код]

За даними Споживацької панелі домогосподарств в Україні, яку проводить компанія GfK Ukraine, 2009 року Великого посту дотримувалося 23% всіх домогосподарств.

У Західному регіоні частка тих, хто дотримується Великого посту, є найбільшою — кожне друге домогосподарство постилося в 2009. У Східному регіоні цей показник є найменшим (13% домогосподарств).

  • У Києві постилися 2009 року 19% домогосподарств,
  • в Дніпропетровську — 10%,
  • в Одесі — 12%.
  • у Львові — 50%.

Частка домогосподарств, які дотримуються Великого посту, в сільській місцевості є вдвічі більшою порівняно до частки таких сімей серед мешканців великих міст (із населенням понад 500 тис.).

Різниця між часткою жінок та чоловіків, які постили незначна. Але вік суттєво впливає на частку тих, хто дотримується Великого посту: серед домогосподарок до 30 років таких — 19%, а тих, кому понад 60 років — 27%.

Див. також[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]