Великоднє повстання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Декларація про незалежність Ірландської республіки проголошена повстанцями.
Том Кларк — ірландський республіканець, один з керівників повстання.
Будинок поштамту в Дубліні — приміщення за яке точилися найжорстокіші бої.
Один з прапорів повстанців, що був пошитий графинею Маркевич і піднятий над поштамтом.

Великоднє повстання — (ірл. — irí Amach na Cásca, англ. Easter Rising) — повстання, що відбулось на Великдень 1916 року (з 24 до 30 квітня) в Ірландії, зокрема в м. Дублін за незалежність Ірландії від Великобританії та створення Ірландської республіки. Повстання було розгромлене британськими військами, його керівники і багато учасників були страчені.

Історія[ред.ред. код]

У 1916 році в Європі тривала Перша світова війна. Ірландське суспільство щодо участі Ірландії в війні, як частини Британської імперії було розколоте. Одна частина вважала, що ірландці мають активно підтримати Великобританію у війні — з надією на те, що уряд Великобританії після перемоги надасть Ірландії гомрул. Інша частина ірландського суспільства була проти участі ірландців у цій війні і закликала підняти повстання за незалежність Ірландії. Як сказав один із лідерів борців за свободу Ірландії: «Якщо вам кортить узяти в руки гвинтівку, якщо ви прагнете боротися за власну державу, то краще воювати за власну країну, а не за здирницьку імперію.»

На початку 1916 року відбувався інтенсивний набір до британської армії, в Ірландії були створені загони волонтерів, що почали військову підготовку нібито для участі в британській армії. Британський уряд занепокоївся цим, бо розумів, що волонтери можуть підняти повстання. Але роззброювати і розформувати їх не наважився.

Тим часом національно-визвольне підпілля почало підготовку до повстання. Керівники підпілля — Джеймс Коннолі, Падріґ Пірс, Томас Кларк вимагали прискорити повстання — вони боялися, що англійська розвідка розкриє їхні плани. Керівники підпілля призначили початок повстання на Великдень — 23 квітня.

Між керівниками повстання не було одностайності — більшість виступали за незалежну республіку, проте окремі керівники планували після перемоги створити королівство Ірландія і запросити на престол Йоахіма — прусського принца. Деякі керівники повстання боялися, що Дж. Коннолі вчинить якийсь необачний вчинок і взяли його під варту. І тільки протест Громадянської армії та графині Маркевич змусили їх його відпустити. Рішення про початок повстання зберігали у такій таємниці, що навіть такі лідери руху за незалежність Ірландії як Артур Гріффіт, Бульмер Гобсон, Зе О'Раггіллі, Еойн ма Нілл нічого не знали про це. Таємна рада призначила Пірса головнокомандувачем повстання, а Томас мак Донах повідомив про плани своєму помічнику Емону де Валері. Початок повстання перенесли на 24 квітня — понеділок, бо очікували, що з міста виїде багато англійських офіцерів. Планувалося, що повстання буде одночасно і в Дубліні і в інших частинах країни. Планувалось захопити основні стратегічні об'єкти. За тиждень до повстання було створено Тимчасовий революційний уряд з 7 осіб і надруковано Декларацію про незалежність ірландської республіки, яку підписали всі 7 членів Тимчасового революційного уряду: Томас Кларк, Пдріг Пірс, Сін мак Діармада, томас мак Донах, Імонн Сінніт, Джеймс Конноллі, Джозеф Планкетт. Деякі керівники повстання підтримували — через територію Сполучених Штатів контакти з Німеччиною, яка вислала для допомоги повстанцям 20 000 гвинтівок на кораблі «Ауд», але корабель був потоплений англійським флотом. Але ніхто з керівників повстання не знав про перехоплення корабля «Ауд». Це стало відомо тільки напередодні повстання. Деякі керівники вирішили повстання відмінити, але було вирішено дотримуватись попереднього плану.

24 квітня 1200 добровольців і 200 вояків Громадської армії відгукнулися на заклик до повстання. Вони йшли Дубліном маршем невеликими групами у синіх ірландських одностроях. На озброєнні були старі англійські гвинтівки — куплені або вкрадені у британських солдатів. Повстанці захопили поштамт. Британські солдати, що охороняли будівлю здалися без бою. Над поштамтом підняли прапори які пошила графиня Маркевич: зелений прапор з написом «Ірландська республіка», ірландський триколор та прапор, на якому було зображено плуг і зорі. Пірс вийшов з поштамту і проголосив декларацію про незалежність Ірландської республіки. Повстанці забарикадувалися у поштамті. Були захоплені інші будівлі міста. Після важкого бою четвертий батальйон повстанців під командою Імонна Сіннта та Катала Бруха після важкого бою зайняв Саус-Дублін-Юніон на пагорбі Браун. Батальйон де Валери зайняв Боландс-Мілл. Ще один загін волонтерів захопив склад з боєприпасами у Фенікс-парку. Але Дублінський замок лишився під контролем британських властей. Коли в Лондоні довідались про повстання, до Дубліна терміново перекинули дві британські бригади і чисельність британських військ перевищила 5000 солдат. Британці зайняли Трініті-коледж і почали звідти з гармат обстрілювати позиції повстанців. По річці рухався британський військовий корабель, що теж з гармат обстрілював позиції повстанців. Почалися важкі бої по всьому місту. Багато будівель було зруйновано британською артилерією, в місті палали пожежі.

Під час боїв до повстанців приєднувалось чимало цивільних осіб — добровольців. У тому числі людей інших національностей — не ірландців. Так до поштамту прийшло двоє рибалок — фін і швед, які майже не знали англійської мови. Вони пояснили, що теж хочуть боротися за свободу Ірландії. Їм видали гвинтівки, вони зайняли позиції на даху будинку і вели вогонь по британським солдатам. Серед повстанців були і жінки. Крім відомої графині Маркевич в лавах повстанців були: Мод Ґонн, Катлін Кларк, Нора Коннолі, Айна Коннолі, Айне Сіннт, Мюрель мак Донах.

Повстанцям не вистачало набоїв, відчувалась чисельна перевага британців у військовій силі. Повстанці чинили запеклий опір, але поступово втратили всі позиції. Багато поранених повстанців потрапило в полон. Під час повстання в Дубліні втрати становили: з ірландського боку — 200 цивільних вбито і 600 поранено, 64 повстанці вбито і 200 поранено; з британського боку — 134 вбито і 381 поранено. Після придушення повстання було заарештовано 3 500 чоловіків і 8 жінок. За вироком трибуналу 15 заарештованих було розстріляно, 1 повішений. Графиню Маркевич засудили до страти, але потім вирок було замінено на довічні каторжні роботи. Загалом до стати засудили 94 особи, але потім більшість було помилувано.

Після того як в Ірландії довідались про страти заарештованих Ірландією прокотилась хвиля обурення британською владою і захоплення героїзмом повстанців.

Великоднє повстання в культурі[ред.ред. код]

Великий ірландський поет, лауреат Нобелівської премії з літератури Вільям Батлер Єйтс (Йейтс) присвятив повстанню свій твір «Великдень 1916 року» («Easter 1916») де є слова, що стали відомими на весь світ: «Народилась жахлива краса» («A terrible Beauty is born»).

Події ірландського Великоднього повстання стали основою роману відомої ірландської письменниці Айріс Мердок «Червоне і зелене», де описані події напередодні повстання через призму кількох ірландських сімей.

У 1919 році під впливом Великоднього повстання ірландський священик з Ньюкасла написав пісню «Foggy dew» («Роса туману») яка стала дуже популярною як в Ірландії так і за її межами і стала гімном Ірландської республіканської армії (ІРА).

Джерела[ред.ред. код]

  • МакКормак Дж. Історія Ірландії. — К.: Юніверс, 2006. — С. 210–224.