Великі Гуляки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Великі Гуляки
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Фастівський
Рада Великогуляківська сільська рада
Основні дані
Засноване друга половина XIV століття[1]
Населення 577
Площа 16,2 км²
Густота населення 35,62 осіб/км²
Поштовий індекс 08511
Телефонний код +380 4565
Географічні дані
Географічні координати 50°09′57″ пн. ш. 29°41′54″ сх. д. / 50.16583° пн. ш. 29.69833° сх. д. / 50.16583; 29.69833Координати: 50°09′57″ пн. ш. 29°41′54″ сх. д. / 50.16583° пн. ш. 29.69833° сх. д. / 50.16583; 29.69833
Середня висота
над рівнем моря
177 м
Відстань до
районного центру
20 км
Місцева влада
Адреса ради 08511, Київська обл., Фастівський р-н, с. Великі Гуляки, вул. Центральна, 1
Карта
Великі Гуляки. Карта розташування: Україна
Великі Гуляки
Великі Гуляки
Великі Гуляки. Карта розташування: Київська область
Великі Гуляки
Великі Гуляки
Мапа
Мапа

CMNS: Великі Гуляки у Вікісховищі

Великі Гуляки (до 1965 — Великі Голяки) — село в Україні, у Фастівському районі Київської області. Розташоване по обидва береги річки Жарки (притока Ірпеня). До 22 травня 1957 року входило до складу Корнинського району Житомирської області.

Етимологія[ред. | ред. код]

За версією Л.Похилевича першу назву «Голяки» отримали від того, що починаючи з першої половини 16 століття на незаселених землях по обидва боки річки Жарки осідали втікачі з навколишніх поселень, що намагались сховатись від неволі, адже були вони бідняками, «голими бідняками», «голяками».

Історія[ред. | ред. код]

У липні 1768 року в селі побували козаки Івана Бондаренка, мешканці села брали активну участь у повстанні надвірних козаків[2].

У 1810 р. князь Григорій Долгорукий якому належали Дідівщина, Томашівка та Голяки продав їх Катерині Борейковій-Хаєцькій, що мала чотирьох синів. У 1825 р. Голяки дістаються за батьківської спадщини Тадеусу — офіцеру війська польського, маршалку шляхти Сквирського повіту. Останнім володарем села до 1917 року був Казимир Хаєцький якому належало 1307 десятин орної землі, а на луках випасалось 600 голів рисаків англо-арабської породи.

Соціально-економічна інфраструктура[ред. | ред. код]

Фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, мережа торговельних закладів.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. УРЕ
  2. Букет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7

Посилання[ред. | ред. код]