Веллер Михайло Йосипович

Веллер Михайло Йосипович
Веллер Михаил Иосифович
Ім'я при народженні	Веллер Михаил Иосифович
Народився	20 травня 1948(1948-05-20) (75 років) Кам'янець-Подільський, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР →  Естонія
Діяльність	письменник і філософ
Alma mater	філологічний факультет СПбДУd (1972)
Мова творів	російська
Роки активності	1979 і досьогодні
Жанр	оповідання, повісті, публіцистика
Премії	лауреат декількох літературних премій
Веллер Михайло Йосипович у Вікісховищі

|Дебют=

Миха́йло Йо́сипович Ве́ллер (рос. Веллер Михаил Иосифович, ест. Mihhail Iossifovitš Veller, *20 травня 1948(19480520), Кам'янець-Подільський, Українська РСР) — російський письменник, філософ, член російського Пен-Центру, International Big History Association, Російського філософського товариства, лауреат кількох літературних премій.

Життєпис

Народився 20 травня 1948 року в родині радянського офіцера. У дитинстві та в шкільні роки часто переїздив із батьками, мешкав на Далекому Сході і в Сибіру.

У 1966 закінчив школу № 3 в місті Могильов із золотою медаллю.

Студентські роки

Став студентом Ленінградського університету (філологічний факультет, відділення російської філології). Був комсоргом курсу й секретарем бюро комсомолу університету. Улітку 1969 року, побившись об заклад, здійснив авантюрну мандрівку: без грошей дістався за один місяць із Ленінграда до Камчатки, використавши попутний транспорт та хитрощами отримавши перепустку навіть до «прикордонної зони». У 1970 році був звільнений із вишу в академічну відпустку, перебрався до Середньої Азії, де віддався бродяжництву. Повернувся восени 1970 року в місто Калінінград, де, завдяки здібностям, екстерном склав іспити на матроса другого класу. Працював на траулері риболовецького флоту. У 1971 році отримав право відновити студентство. Працював старшим піонервожатим у школі. В університетській стінгазеті оприлюднив власне оповідання. У 1972 році захистив диплом за темою «Типи композиції модерного радянського оповідання» (рос. «Типы композиции современного русского советского рассказа»).

Зрілі роки

Після закінчення навчання був призваний до лав армії, до пів року служив офіцером артилерії, по тому був комісований.

У 1972–1973 рр. працював за розподілом у Ленінградській області вихователем групи продовженого дня початкової школи, викладав російську мову та літературу в сільській восьмирічній школі. Відтак, за власним бажанням, припинив учителювати та влаштувався бетонником у цех збірних конструкцій Ленінградського заводу ЗБК-4. Улітку вальником лісу та землекопом працював із бригадою «шабашників» на Кольському півострові, на Терському березі Білого моря.

У 1974 році працював у Державному музеї історії та атеїзму (Казанський собор) екскурсоводом, молодшим науковцем, столяром, заступником директора з адміністративно-господарської роботи.

У 1975 році — вже дописувач заводської газети Ленінградського взуттєвого об'єднання «Скороход» «Скороходовский рабочий», в.о. зав. відділу, в.о. зав. відділу інформації. На цей рік припали його перші надруковані в офіційних радянських виданнях оповідання.

З травня по жовтень 1976 року переганяв імпортну худобу з Монголії до міста Бійськ через Алтайські гори (у текстах згадував цей час як найкращий у своєму житті).

У 1982 році працював мисливцем-промисловиком у держпромгоспі «Таймирський» у сточищі ріки Пясіни. Влітку 1985 року працює в археологічній експедиції в Ольвії та на острові Березань, восени та взимку — кровельником.

Літературна творчість

Наприкінці 1976 повернувся до Ленінграда, де цілком присвятив себе літературі. Проте, на жаль для письменника-початківця, його доробок не вписувався в соцреалістичну дійсність і доконче відхилявся редакторами. Восени 1977 року вступив до семінару молодих ленінградських літераторів-фантастів під орудою славнозвісного Бориса Стругацького.

У 1978 з'являються публікації в ленінградських газетах коротких гумористичних оповідань автора. Підробляє літературною обробкою воєнних мемуарів при видавництві «Лениздат» та написанням рецензій для журналу «Нева».

Восени 1979 перебрався в місто Таллінн, де працював в естонській республіканській газеті «Молодёжь Эстонии». У 1980 перейшов із газети у «профспілкову групу» при Спілці письменників Естонії. Друкує власні твори в часописах «Таллин», «Литературная Армения», «Урал». З літа до осені 1980 мандрував вантажним пароплавом із Ленінграда до Баку, а подорожні враження описав у репортажах для газети «Водный транспорт».

У 1981 створив оповідання «Лінія відліку», де вперше сформував тези власної філософії.

У 1983 вийшла з друку перша збірка оповідань із провокативною назвою «Хочу бути двірником», права на друк якої за кордоном СРСР продали на Московському міжнародному книжковому ярмарку. У 1984 книга була перекладена естонською, вірменською, бурятською мовами; окремі оповідання Веллера друкуються у Франції, Італії, Голландії, Болгарії, Польщі.

Отримав рекомендації для вступу до Спілки письменників СРСР від Бориса Стругацького та Булата Окуджави.

Влітку 1985 вирушив в Україну, де працював у складі російської археологічної експедиції в античній Ольвії та на острові Березань. У 1988 Веллера прийнято до Спілки письменників СРСР. Інтенсивну творчу працю перервав у 1990 викладанням лекцій про російську прозу в університетах міст Мілана та Турина в Італії. У 1994 його запросили читати лекції в університеті данського міста Оденсе. В тому ж 1994 читав лекції у Єрусалимському університеті. Навесні 1997 повернувся до Естонії. Здійснив подорож до США у 1999, де виступав перед читачами в містах Нью-Йорк, Бостон, Клівленд, Чикаго. Тоді ж вийшла друком збірка оповідань «Памятник Дантесу».

Жив у Таллінні та в Ленінграді. З 1978 до початку 1990-х мешкав в Естонії. Пізніше оселився в Москві.

На сьогодні є одним із найвідоміших сучасних письменників Росії. Веде радіопрограму «Поговорим с Михаилом Веллером» на «Радио России». Відомий як завзятий російський полеміст (International Big History Association, Культурна революція (телепередача)).

Політична позиція

Є критиком сучасного політичного режиму в Росії; вважає, що анексією Криму та війною на сході України 2014 року Росія порушила договори з Україною, анексію Криму не схвалює.

Родина Веллера

• Дружина — Анна Агріоматі
• Донька — Валентина (нар. 1987)

Твори

• Цикл оповідань «Легенди Невського проспекту» (1993).
• Повість «Пригоди майора Звягіна» (1991).
• «Ножик Сєрьожи Довлатова» (1994).
• Фантастичні оповідання.
• П'єси.

Повний список творів автора: Список творів Михайла Веллера

Екранізації творів

• «Навиворіт» / ест. «Pahupidi» (1989, к/м, реж. В. Блінов, Талліннфільм) — екранізація оповідання рос. «А вот те шиш»
• «Балада про бомбера» (2011, т/с, Росія—Україна, реж. Віталій Воробйов) — за мотивами однойменної повісті

Критика

• Александр Тарасов. Похабный анекдот. Скепсис. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 2 листопада 2014.
• Михаил Бойко. Большой Хлопок. Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 2 листопада 2014.
• Марат Салихов. Михаил Веллер и нигилизм. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 4 грудня 2019.

Посилання

• Большой энциклопедический словарь. — М.: Астрель, 2005. — С. 187.
• Веллер М. Легенды Невского проспекта. — Санкт-Петербург: Пароль, 2003. — 416 с.
• Твори в електронному вигляді [Архівовано 28 лютого 2007 у Wayback Machine.]
• Михаил Веллер: «Китай нам не друг, Украина теперь — враг, Казахстан и Беларусь от нас шарахаются..» [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.]
• М.Веллер Разговор о нашей духовности выводит меня из равновесия!
• http://www.fantastika3000.ru/authors/v/veller.m/veller.htm [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]