Велосипед

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Велосипе́д (також: зах. укр. ро́вер, схд. укр. ла́йба) — транспортний засіб, який приводить в рух сила людських м'язів, що передається на ведуче(і) колесо(а). Зазвичай велосипеди мають два колеса; бувають також триколісні велосипеди та інші, екзотичніші — одноколісні, чотириколісні тощо.

Нині у світі використовується понад мільярд велосипедів[1]; таким чином велосипед — найрозповсюдженіший транспортний засіб. Він став таким завдяки низькій вартості (включно з вартістю використання), малій вазі і малим розмірам, відсутності потреби в пальному та елементах безпеки. У розвинутих країнах велосипеди набувають популярності завдяки спортивному навантаженню та екологічній чистоті.

У 2005 році за підсумками опитування громадської думки Великобританії велосипед визнано найвизначнішим технічним винаходом від 1800 року. За велосипед проголосувало більше опитаних, ніж за інші винаходи разом узяті.[2]

На 55,5 km етапі індивідуальної гонки на час: Tour de France-2005
Передньопривідний велосипед

Тайвань — один із провідних виробників велосипедів у світі[3].

Зміст

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «велосипед» прийшло до нас із Франції (vélocipède) і походить від двох латинських слів: velox — швидкий, і pedes — ноги.[4]

Історія[ред.ред. код]

Середньовічне зображення херувима по «Баченню пророка Ієзекііля». 1156
Самокат нібито 1791 року, приписуваний графу де Сівраку (Comte de Sivrac) — фальсифікація 1891 року

Відомості про велосипеди і самокати до XIX століття неясні та суперечливі.

До 1817 року[ред.ред. код]

  • Так, малюнок двоколісного велосипеда з кермом і ланцюговою передачею, що приписується Леонардо да Вінчі чи його учню Джакомо Капротті, є, на думку багатьох, фальсифікацією.[5]
  • Зображення на вітражі церкви Stoke Poges, яке датується шістнадцятим чи сімнадцятим століттям, показує ангела на чомусь схожому на самокат. Але цей «самокат», певно, був одноколісною колісницею, що асоціюються з херувимами і серафимами в іконографії середніх віків. Самокат ніби 1791 року, який приписують графу де Сівраку (Comte de Sivrac) — фальсифікація 1891 року, автором якої був французький журналіст Луї Бодрі. Насправді ніякого графа де Сіврака не було, прототипом його став Джин Генрі Сіврак, що отримав у 1817 році дозвіл на імпорт чотириколісних екіпажів.
  • Легендою також є історія про кріпака Артамонова, що буцімто сконструював велосипед близько 1800 року. Цю легенду професор історії С. С. Ілізаров, зам. директора Інституту історії природознавства і техніки РАН, наводить як приклад міфу та явної фальсифікації.[6] Відповідно до цієї легенди винахідник зробив успішний пробіг на своєму велосипеді з уральського села Верхотур'є до Москви (близько дві тисячі верст). У цю подорож кріпака Артамонова послав його господар — власник заводу, який зажадав здивувати царя Олександра «дивовижним самокатом». За винайдення велосипеда Артамонову і усім його нащадкам подаровано свободу від кріпацтва. Велосипед зберігається у музеї Нижнього Тагілу.
Як показав хімічний аналіз заліза, велосипед із нижньотагільского музею зроблений не раніше 1870 року. Що ж до Артамонова, він вперше згадується у книзі У. Д. Бєлова «Історичний нарис уральських гірських заводів» (видання 1898 р., Санкт-Петербург): «Під час коронування імператора Павла, отже в 1801 р., тодішній майстровий уральських заводів Артамонов бігав на винайденому ним велосипеді, внаслідок чого по велінню імператора отримав свободу з усіма нащадками». Насправді Павло I коронувався 1797 року, а 1801 — Олександр І. Бєлов не наводить ніяких посилань на документи, що підтверджують його разючу знахідку. Не знайдено їх і згодом. Ніяких згадувань про Артамонова немає в камер-фурьєрских церемоніальних журналах 1796, 1797 і 1801 років, ні в «повістці з нагоди смерті Його імператорської величності государя імператора Павла Петровича», ні в описі коронації Його імператорської величності Олександра Павловича, ні в «Списку про всі милості, ізліянні покійним государем Павлом І до дня його коронації 5 квітня 1797 року», ні в архівах канцелярії М. М. Новосильцева, створеної 1801 року, що займалася розглядом технічних винаходів, ні в добірці матеріалів про кріпаків винахідників, опублікованій у «Вітчизняних записках» П. П. Свиніна (1818–1830). Залізний «велосипед Артамонова», що демонструвався у одному з уральських музеїв, виявився саморобкою кінця XIX століття, виконаною за англійськими зразками[7][8][9].
Прототипом легенди, можливо, був кріпак-винахідник Є. Р. Кузнєцов-Жепінський, який справді одержав вільну (разом із племінником Артамоном) 1801 року за винаходи. Проте Кузнєцов сконструював не велосипед, а дрожки з верстометром і музичним органом.
Дерев'яна дрезина (близько 1820), перший двоколісний транспортний засіб і такий архетип велосипеда

Після 1817 року[ред.ред. код]

У 1817 році, баварський лісничий, барон Фридрих Хрістіан Людвиг Драйз фон Зауерброні з Карлсруе, витесав із дерева коня на двох колесах[10]. Для публіки виріб був представлений в Мангеймі влітку 1817 і в Парижі в 1818 році[11]. Вмощуючись на ньому, ноги мали торкатися землі. Відштовхуючись то одною то другою ступнею пристрій розвивав швидкість 14 км/год[10]. Через два роки винахідник одержав патент, в якому офіційно ця машина називалася «біжучою машиною» або «дрезиною» (за ім'ям творця)[10]. Цю машину було обладнано сідлом і кермом. Саморобка Дрейза не знайшла прихильників і відійшла в минуле, зберігшись частково хіба що у теперішньому дитячому самокаті.

В 1839 шотландський коваль Кіркпатрік Макміллан(англ.)укр. додав до самокату важільно-педальний привід, який нині застосовується у дитячих автомобільчиках[10]. Педалі штовхали заднє колесо, з яким вони були з'єднані металевими стрижнями. Переднє колесо поверталось кермом, велосипедист сидів між переднім і заднім колесом. Велосипед Макміллана випередив свій час. Обертаючі педалі вперше закрутяться лише через 14 років Філіпом Фішером.

В 1845 році англієць Р. У. Томпсон запатентував надувну шину, але його винахід було надовго забуто.

Двоколісній машині вдосконалення надали обертаючі педалі, які придумав і приладнав у 1850 році німецький механікк Філіп Фішер[10].

Завдяки цим педалям велосипед згодом обзавівся роликовим ланцюгом — найвдалішою системою приводу, що дожила до наших днів (почалося це у 1869 році із велосипеда німецького майстра Трефца). Через п'ять років, в 1855 році француз Ернст Мішо застосував їх на своєму варіанті машини і назвав цю конструкцію «велосипедом», що з латини означає «швидкі ноги»[10]. Від тепер двоколісний одноколійний візок називатиметься тільки велосипедом, а винахідником його вважатимуть Е.Мішо, котрий завбачливо запатентував свій винахід. Його велосипед демонструвався в 1867 році на Міжнародній виставці в Парижі. Педалі цієї машини кріпилися до переднього колеса. Захоплення новим видом транспорту наприкінці XIX століття призвело до налагодження масового виробництва велосипедів.

Велосипед «пенні-фартинг» в стилі XIX століття

Намагаючись додати велосипедам швидкості, велоконструктори минулого покладалися в основному на переднє колесо. Чим більший його діаметр — тим швидше котитиме велосипед. Така орієнтація призвела до того, що передні колеса згодом досягнули людського зросту, а задні навпаки — в два, а то й у чотири рази менші[10]. Велосипедист сидів у сідлі, розташованому над переднім колесом, отже, максимальне збільшення його піднімало максимально високо над землею центр ваги. Через це велосипед втрачав стійкість і важко керувався. Якщо під колесо потрапляла навіть незначна перешкода, велосипедист, як правило, перекидався головою вперед разом з велосипедом. З іншої сторони, осідлати такий велосипед без сторонньої допомоги міг лише добре підготовлений спортсмен, та, зрештою, добитися максимальної швидкості виявилося неможливим, оскільки розмір ведучого колеса обмежувався довжиною ніг їздця.

З 1870-х років стала набувати популярності схема «пенні-фартинг»: величезне переднє колесо, до якого прикріплені педалі та кермо, маленьке заднє колесо, і водій, що сидить майже на вершині переднього колеса. Велика висота сидіння і зміщений до переднього колеса центр ваги, робили такий велосипед досить небезпечним. Альтернативою їм були триколісні велосипеди.

В 1867 році винахідником Каупером було запропоновано вдалу конструкцію металевого колеса зі спицями. Через це, громіздкі колеса стали легшими. З 1869 року велосипеди стали обладнувати металевою рамою.

Велосипедна прогулянка. Акварель. Біля 1887 р. США.

Джон Хобб в 1867 році змайстрував одноколісний велосипед, так званий моноцикл[10]. Над дерев'яним колесом діаметром понад 2 метри кріпився стільчик, шарнірно з'єднаний з віссю колеса. «Вершник» обертав його з допомогою важільно-кривошипного механізму[10]. В 1900 році співвітчизниками Хобба було запропоновано моноцикл навпаки — сідло і привод розмістили всередині колеса[10]. Їздець крутив ногами переднє колесо, зусилля передавалось через ланцюг на заднє, а те, притиснуте вагою велосипедиста, рухало велике колесо. Два опорні ролики перекочувалися по внутрішній поверхні великого колеса і водночас правили за своєрідну підвіску.

В 1869 році німецький майстер Трефц на своєму велосипеді з'єднав ведучу шестерню ланцюгом із заднім колесом[10]. Маючи більше передатне число велосипед потребував менше фізичних зусиль і давав можливість розганяти себе дужче. Його сідло кріпилось до листової ресори, що «упокорювало» поштовхи оббитих залізом дерев'яних коліс[10]. Конструктивно, цей велозразок наближався якоюсь мірою до ідеального. Однак найвдаліша геометрія велосипеда зупинилася на варіанті англійського винахідника Ровера[10].

В 1869 році в Парижі нараховувалось 1300 велосипедів.[12]

В 1878 році англійський винахідник Лоусон ввів у конструкцію велосипеда ланцюгову передачу[Джерело?]. У 1878 році зроблено перший складаний велосипед.

Перший велосипед, схожий на той, що використовується в наші дні, називався Rover. Його було зроблено у 1884 році англійським винахідником Джоном Кемпом Старлі (випускався з 1885 року). На відміну від велосипеда «пенні-фартинг», Ровер мав ланцюгову передачу на заднє колесо, однакові за розміром колеса, й сидіння водія між колесами. Велосипед Старлі здобув ім'я безпечного і набув такої популярності, що в польській мові його й досі називають rower, а в деяких західноукраїнських діалектах «ровер». В 1885 році з'явилась модель низького велосипеда «Ровер Сейфті» (безпечний) з двома однаковими колесами[12]. Велосипед став настільки безпечним, що на ньому почали їздити жінки і діти. Сучасний велосипед своєю геометрією дуже схожий на роверівський — у 1885 році Ровер створив свій безпечний велосипед із заднім колесом, яке приводилось у рух ланцюгом[10]. Проте, ця машина XIX століття важила 35 кілограмів[10].

В 1888 році, шотландський ветеринар Джон Бойд Данлоп заново винайшов надувні шини з каучуку (запатентовані у 1845 році). Після цього велосипеди позбулись прізвиська «кісткотряси». Ідея, як це нерідко буває, прийшла несподівано. Спостерігаючи, як син трясеться на жорсткому самокаті, він знічев'я зупинив свій погляд на шматку шланга від садового насоса[10]. В шланг було налито води і обтягнуто ним ободи. Пізніше Денлоп приєднав до першої у світі шини своєрідний клапан, що тільки пропускав, але не випускав назад повітря, і поспішив запатентувати свій винахід[10]. Цей винахід зробив їзду на велосипедах значно комфортнішою і сприяло їх широкій популярності. 1890-ті роки назвали золотими часами велосипеда. Через кілька років Денлоп заснував фірму, яка випускала шини також для мотоциклів і автомобілів[10].

В 1895–1905 роках вважалося шиком прогулятися на парному велосипеді[10].. Двоє друзів сиділи на двоколісному велосипеді пліч-о-пліч. Коли колеса виставили в одну лінію — такий варіант велосипеда облюбував спорт: він розвивав високу швидкість, бо опір повітря лишався тим же, а зусилля на ведучу зірочку зростало прямо пропорційно кількості гонщиків (йдеться про двомісні гоночні тандеми). В 1900-их роках спортсмени змагалися на 3-, 4-, 5- і 6-місних машинах[10].

У 1895 році з'явився велосипед із музикою — його переднє колесо мало невеличкий органний інструмент і флейту[10].

В США в 1895 році було випущено 1,25 мільйони двоколісних машин[12].

Тривалий час будували також триколісні велосипеди (трицикли), які завдяки своїй стійкості мали більше успіху, ніж двоколісні. Крім того, на три- або квадрациклах перевозили вантажі і пошту. Англійська фірма «Хамбер» у 1897 році поставила на трицикл закритий брезентовий кузов і назвала своє дітище «велолімузином»[10].

В 1898 було винайдено педальні гальма і механізм вільного ходу, що дозволяв не крутити педалі, коли велосипед їде за інерцією з гори. В ті ж роки вигадали перемикання швидкостей і ручні гальма, але ці винаходи набули популярності зовсім не відразу.

Багато винаходів і нових технологій, вигадані для велосипедної промисловості зробили можливим створення автомобілів і літаків. Багато автомобільних фірм початку XX століття створювались як велосипедні.

Перші алюміневі велосипеди були зроблені у 1890-х роках, перший лежачий — у 1895 році (а у 1914 році почалось масове виробництво лежачих велосипедів фірмою «Пежо»).

Еволюція велосипедів: 1: Карл фон Драйс (Німеччина), 2: Томас Макколл (Шотландія), 3: П'єр Llallement (Франція), 4: Джеймс Starley (Франція), 5: Джон Кемп Starley (Англія), 6: Road (США), 7: Mountain Bike (США)

Перша зручна система перемикання швидкостей була зроблена у 1910.

Перший велосипед із задньою і передньою підвісками було виготовлено у 1915 році, для італійської армії

Починаючи приблизно з 1905 року, велосипеди в багатьох країнах стали виходити з моди через розвиток автомобільного транспорту.

З кінця 1960-х років велосипеди знову увійшли в моду у розвинутих країнах, завдяки зростанню популярності здорового способу життя і загальному усвідомленню важливості екологічних проблем.

Масове виробництво велосипедів з титану почалось у 1974 році, а велосипедів з вуглепластика — в 1975.

Велокомп'ютер було винайдено у 1983 році.

Курйозні перешкоди в поширенні велосипедів[ред.ред. код]

Здавалося б, перед велосипедом відкривалися усі дороги, і все ж не обійшлося без осуду. Не приховували свого осуду торговці кіньми і фуражем, відчувши як різко впав попит на їхній товар[10]. У зв'язку з масовим захопленням велосипедом, наприклад, в Англії дуже зменшилось виробництво роялів, у Франції велоспорт несподівано потіснив гру в карти[10]. З публічними звинуваченнями в пресі виступили навіть деякі авторитети, щоправда, приховуючи своє ім'я[10]. Так, в газетах і журналах з 1880 по 1900 рік можна було прочитати таке[10]:

«…коні ніколи не звикнуть до цього чудовиська, воно може прижитися тільки в пустелях, де з часом перевершить у швидкості хіба що верблюда»

або про те, як один професор медицини вбачає згубну дію подорожі на велосипеді, оскільки вона може викликати

«нечуваний біль з подальшими ускладненнями і може довести до… божевілля».

Дорожна поліція часто ставилась до велосипедистів як до перепони для руху автомобілів. До 1940 року, велосипеди в Північній Америці вважались іграшками для дітей[джерело?].

Велосипеди в деяких арміях світу[ред.ред. код]

Броньований квадроцикл

Велосипеди взяли на службу в армії у Франції, Італії, Німеччині, Росії, Швейцарії і інших країнах. Ось, що писала з цього приводу російська газета «Южный край» в 1885 році[10]:

«В армії проходять експерименти з метою залучення велосипедів на військову службу. Велосипеди здатні пробігати вільно по 20 кілометрів за годину і можуть рухатися протягом кількох годин по нерівному грунту, канавах тощо Велосипеди спокійно долають такі перешкоди, бо вони легкі і можуть переноситися на руках, а потім знову рушати далі. Вночі попереду велосипеда чіпляється ліхтар з рефлектором. Особливо зручним бачиться велосипед на службі військово-поштового відомства».

На озброєнні самокатних частин російської армії були складані велосипеди, які були використані під час військової експедиції 1902 року до Персії. В Політехнічному музеї в Москві під час експозиції «На велосипед!», присвяченої 60-річчю випуску першого радянського велосипеда, ці велосипеди були представлені[10].

Станом на 1990 рік, швейцарські збройні сили серед інших транспортних засобів використовували і велосипеди. До складу кожного із трьох польових корпусів входить полк солдатів велосипедистів, озброєних протитанковими гранатометами та ручними кулеметами.[10]. Сама конструкція армійського велосипеда була розроблена ще в 1905 році і з тих пір до 1990 року зазнала лише незначних змін: після Другої світової війни велосипеди отримали барабанні гальма, а в 1984 — фару і задній габаритний відбивач.[10]

Велосипеди в царській Росії[ред.ред. код]

Ера велосипеда в Росії починається з 1860-х років. Спершу велосипеди ввозилися зза кордону, потім їх виготовляли кустарно.

Відстала царська Росія не мала своєї велосипедної промисловості. Два невеликих заводики — «Лейтнер» в Ризі і «Дукс» в Москві — по суті являлись зборочними підприємствами, які працювали майже повністю на імпортних деталях.[4] «Лейтнер» випускав не більше 15 000 велосипедів у рік, а «Дукс» — ще менше.[4] Тому, а також в силу своєї дороговизни велосипед був предметом розкоші.[4]

«Русские ведомости» за 1869 рік повідомляли[10]:

Не так давно деякі магазини на Кузнецькому мосту одержали чисельну партію самокатів, або велосипедів. Це, як відомо, дво- та триколісні екіпажі, на яких вершник може їхати без коня куди заманеться, рухаючи колеса своїми ногами і керуючи своїм екіпажем за допомогою стержня. Такий самокат може робити по 18 верст за годину.

В 1888 році в Одесі було утворене Одеське товариство велосипедистів-аматорів. На початку1890 рік кількість членів товариства становила біля 400 чоловік, в місті були збудовані зимові треки для тренування. Загалом по Російській імперії кількість велосипедів у 1890-х роках становила біля 6 тисяч[10].

«Київська пошта» в 1910 році писала[10]:

Наші циклісти (так тоді називалися велосипедисти) показують неабияку майстерність. На Хрещатику вони їздять то вперед, то назад по бруківці з трубними звуками і дзівнками.

Велосипеди радянського періоду[ред.ред. код]

На початку першої світової війни завод «Лейтнера і Ко» був евакуйований до Харкова, де на його базі засновується один із потужних велозаводів країни — Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського (ХВЗ)[10]. Перший радянський велосипед зійшов з конвеєра в Харкові 13 березня 1924 року[10]. В 1932 році запрацював завод в Москві, в 1947 році — в Мінську.[4]

У Центральному конструкторсько-технологічному бюро (ЦКТБ) велобудування в Харкові, розроблялися перспективні моделі майже всіх видів велосипеда: дорожнього, тандема, туристичного, жіночого, вантажного, складаного, підліткового, дитячого. Свого часу на ХВЗ виготовили спеціальну велоколяску для автора роману «Як гартувалася сталь» письменника Миколи Островського, і п'ятиколісний цикл для циркових трюків Олега Попова, виготовлялись старі моделі велосипедів для зняття їх в кінострічках[10]. На цьому заводі виготовлялись велосипеди з такими назвами: «Україна», «Спутник», «Турист», «Старт».

Завод велосипедів «Вайрас» в місті Шяуляй (Литва) випускав велосипеди «Орльонок», «Ласточка».

Пензенське об'єднання «ЗИФ» випускало велосипеди «Естафета» «Росія», «Бриз».

Велосипеди нині[ред.ред. код]

Європа[ред.ред. код]

В наш час велосипеди найпопулярніші в країнах північної і західної Європи. «Найвелосипедніша» країна Європи — Данія, пересічний мешканець цієї країни проїжджає за рік на велосипеді 893 кілометри. Далі йдуть Нідерланди (853 км). В Бельгії і Німеччині пересічний мешканець проїжджає за рік на велосипеді близько 300 кілометрів. Найменш популярний велосипед в країнах південної Європи — середньостатистичний іспанець проїжджає за рік на велосипеді всього 20 кілометрів.

Сучасна популярність велосипеда в Європі — результат політики, що проводиться урядами, тому що популяризація велосипедів сприяє розвантаженню центрів міст від автомобілів, а також поліпшує здоров'я нації.

Білий велосипед для вільного використання, в національному парку Hoge Veluwe, Нідерланди

Для популяризації велосипеда застосовуються такі заходи: влаштування велосипедних доріжок та іншої інфраструктури; заходи, що полегшують використання велосипедів у комбінації з громадським транспортом (велосипедні стоянки, як правило, криті, а часто і з охороною, на вокзалах і автостанціях, обладнання пасажирських поїздів спеціальними вагонами для пасажирів з велосипедами тощо).

Голландські містобудівники одними із перших проклали велосипедні дороги, що навпростець виводять за місто, на лоно природи.[10] Шанувальники двоколісного транспорту об'єднані в Нідерландську спілку велосипедистів. Спілка досить авторитетна установа, вона видає спеціальні карти і путівники, організовує групові поїздки та екскурсії, утримує пункти прокату та ремонту велосипедів. Щороку при її сприянні влаштовується велосипедний ярмарок новинок.

В багатьох країнах Європи, велосипед можна взяти на прокат на вокзалі.

В Копенгагені можна взяти велосипед напрокат безкоштовно, причому на будь-який час. Такі велосипеди заборонено використовувати поза Копенгагеном, порушника чекає штраф у 1000 крон від першого ж зустрічного поліцейського. Незвичайний дизайн і колір велосипедів не дозволяють їх викрасти і видати за власні. Аналогічна програма є в Гельсінкі [1]. Безкоштовно орендувати велосипед можна і на території парку Hoge Veluwe в Голландії та інших місцях.

В Амстердамі, що називає себе велосипедною столицею Європи, велосипеди можна взяти на прокат не лише на залізничній станції, але й в пунктах прокату в більшості велосипедних магазинів, в багатьох готелях. Є навіть спеціальний готель для велосипедистів, Van Ostade Bicycle Hotel. Можна орендувати водний велосипед [2], велосипед-тандем і, навіть, велосипед для 8 осіб. (Для докладнішої інформації відвідайте сайт про велосипеди в Амстердамі.) В цьому місті велосипеди — звичайний засіб пересування, значно розповсюдженіший за автомобілі.

Азія[ред.ред. код]

В багатьох країнах східної і південно-східної Азії, таких як Китай, Індія, В'єтнам, Лаос та Індонезія, велосипед є одним з основних засобів пересування завдяки низькій ціні.

TO bike Cop.jpg

Поліцейський в Торонто, Канада

CA Police Bicycle.JPG

Поліцейський Каліфорнії, США

Danish bicycle police 2.jpg

Поліцейський в Данії

Fahrrad-Polizeistreife und Messehostess auf CeBIT IMGP4112.jpg

Поліцейські Ганновера, Німеччина

Будова і частини велосипеда[ред.ред. код]

Схема велосипеду

Велосипед складається з рами, на яку кріпляться колеса, кермо з вилкою керма, що повертає переднє колесо, педалі на шатунах і сідло, зазвичай з амортизатором. Педалі крутять колесо через ланцюгову передачу, вал або ремінну передачу. Велосипед, також, обладнаний ручним чи ножним гальмом.

Багато велосипедів обладнані багажником, дзвінком, світловідбивачами (катафотами) (в Україні і багатьох інших країнах прийнято ставити білий відбивач спереду, червоний — ззаду, жовті — на колесах, червоні на педалях) чи ліхтариками (білий — спереду, червоний — ззаду) на батарейках чи міні-електрогенераторі. В багатьох країнах дзвінок чи ліхтарики є обов'язковими.

Велокомп'ютер підраховує швидкість і пройдену відстань.

Рама[ред.ред. код]

Традиційно, велосипеди поділяються на чоловічі та жіночі. В жіночих велосипедах верхньої трубки або, взагалі, немає, або вона доходить лише до середини трубки, на якій знаходиться сідло, інакше сісти на такий велосипед в довгій спідниці було б дуже важко, а в короткій — дуже нескромно. (В кінці XIX століття, коли велосипеди увійшли в моду, суспільство строго ставилось до порушення пристойності)

В наш час поділ стерся, і велосипеди без верхньої трубки популярні серед обох статей тому, що на них зручніше сідати і в штанях.

З 1930-х років, рами стали робити з легованої сталі, а з 1980-х стали набувати популярності алюмінієві сплави. В більш дорогих моделях використовуються рами із сплавів титану чи вуглепластику (карбонові рами).

За формою традиційна рама має вид двох суміжних трикутників, менший з яких — це задня вилка. Основне навантаження несе на собі більший трикутник. Розмір рам класичної трикутної форми з горизонтальньою верхньою балкою виміряється в сантиметрах і дорівнює довжині вертикальної опорної труби від осі ведучої шестерні до її верхнього зрізу. В Італії розмір дорівнює перпендикуляру, «опущеному» від ведучої осі на верхню горизонтальну трубу трикутника рами.

20 років тому популярності набували так звані «Y-рами». Вони були розповсюджені головним чином в гірських МТВ спортивних модифікацій та в юнацьких великах классу City-MTB.

Інші компоненти[ред.ред. код]

Дешеві велосипеди (а також майже всі дитячі) обладнуються однією ланцюговою передачею та муфтою обгону. Муфта обгону забезпечує передачу крутильного моменту на колесо лише в тому разі, коли швидкість на зірочці педалей перевищує швидкість на зірочці колеса. Дитячі, трекові та деякі інші велосипеди мають фіксовану передачу. Використовують також і інші види передачі — карданну, гідравлічну тощо.

В дорожчих велосипедах є перемикання швидкостей. Оскільки ноги розвивають максимальну потужність при певному зусиллі, перемикання швидкостей дозволяє використовувати силу м'язів ефективніше.

Двоколісний тандем «пліч-о-пліч»

Велосипеди бувають із ніжними гальмами, але зазвичай обладнуються ручним гальмом (частіше за все на обидва колеса, рідше — лише на заднє). При великій швидкості необхідно натиснути спершу заднє, а потім переднє ручне гальмо, інакше велосипед може перевернутись.

Іноді велосипед обладнується обома видами гальм для більшої безпеки[Джерело?].

Стійкість велосипеда пов'язана з гіроскопічним ефектом: колеса, що швидко крутяться важко нахилити. Велосипед (за тієї ж швидкості) тим стійкіший, чим більший радіус і маса коліс. З іншого боку, великі колеса ускладнюють рух[Джерело?] і легко[Джерело?] викривляються. Тому для руху дорогами, пішохідними і велосипедними доріжками, ліпшими є велосипеди з малими колесами[Джерело?], а для руху нерівними стежками — з великими[Джерело?]. Велосипеди для дітей роблять з малими колесами.

Кермо на спортивних та туристичних велосипедах встановлюється на винос керма. Правильно підібраний винос дозволяє велосипедисту утримувати оптимальний нахил тулуба та зменшує виляння.

Різновиди велосипедів. Класифікація[ред.ред. код]

Градацію велосипедів можна умовно провести, розділивши користувачів на три вікові групи: дитяча група, підліткова група і доросла.
Дитяча група.

  • Велосипеди для найменших — трьохколісні із закріпленими на передньому колесі педалями. Вони призначені для дітей 2-3-х річного віку, з ростом 95-103 см.
  • Велосипеди зі з'ємними приставними колесиками по бокам призначені для навчання дитини їзді на двох колесах. Вони сприяють формуванню правильної посадки і виробленню відчуття рівноваги. Такі велосипеди розраховані на вік дитини від 3 до 7 років. Вага велосипедів з 12 спицями 7-9 кг; відстань між осями коліс — 650–700 мм; відстань від землі до сідла — біля 600 мм. Шини, як правило, широкі: 1,9-2,5" — для покращення прохідності і стійкості; руль і сідло регулюються по висоті; задні колеса комплектуються тормозною або безтормозною втулками.

Підліткові велосипеди є маленькою копією дорослого дорожнього велосипеда. Вони пристосовані до тривалих поїздок, мають добрі швидкісні характеристики і більш довгий строк служби. Високе розташування каретки і коротка база забезпечують велосипеду високу прохідність по бездоріжжю. На верхній трубі рами розташовується ударозахисна прокладка із пористої пластмаси. На задньому колесі стандартна гальмівна втулка. Дорослі велосипеди див. нижче.

Міські велосипеди[ред.ред. код]

Міський велосипед

Міські велосипеди (англ. City-Bike) призначені для зручної їзди містом, швидкість менш важлива, ніж зручність. Посадка спини велосипедиста пряма, сідло широке і добре амортизоване. Гальма ручні при відкритому (зубчастому) задньому перемикачеві швидкостей. Останнім часом спостерігається повернення до традиційної конструкції (закрита втулка задньої осі з ножним гальмом і вмонтованим 7-ступеневим перемикачем швидкостей). Кермо часто форми горизонтальної «вісімки». Колеса з зовнішнім діаметром обода чи внутрішним діаметром шин 28" (622 mm) (іноді 26" — 559 mm) дюймів. Товщина шин 1,3/4-1,5/8 дюйма; у велосипедів з 26"-колесами товщина шин може сягати 1,8 дюйма, що наближує їх то гірських вело. В Західній Європі ще зрідка можна зустріти City-Bikes з колесами 27", 630 mm — «голландської» конструкції. У Франції є стандарт колес діаметром 700 mm. Практично завжди встановлені незнімні грязьові щитки на колесах, захист ланцюгу, багажник. Рідше - підніжка, дзеркала заднього огляду, кошик і інше. Іноді вже в заводській комплектації встановлено електрообладнання. За міжнародними стандартами велосипеди «City»-класу надходять у торговельну мережу вже обладнані протидощовими щитками-«крилами», електричними заднім та переднім ліхтариками, динамо-машиною; заднім, а іноді і переднім багажником, відкидною «підніжкою» для паркування та іноді ручним насосом. Стандартна вага повністю спорядженого велосипеда сягає 16 кг — залежно від класу рами та обладнання.

Докладніше: Міський велосипед

Гірський велосипед[ред.ред. код]

МТВ класу Freeride

Гірські велосипеди, або MTB (англ. Mountain bike — маунтинбайк) — призначені для їзди по бездоріжжю. Вперше велосипеди цього класу з'явились на початку 70-х рр. у США, у 80-х почалось серійне їх виробництво, у 90-х вони заполонили весь світ.

Їх характеризує дуже міцна рама, потужні колеса діаметром 26" дюймів (559 mm), шини шириною 1,85-2,5 дюйма, амортизаційна вилка керма, часто і задня амортізаційна «незалежна» підвіска. Кермо пряме, іноді з «ріжками». Для МТВ характерна також велика кількість швидкостей (останні генерації мають формулу передн./задн. перемикачів 3х9=27).

Існує ціла гамма різноманітних спортивних змагань з МТВ (Даунхіл, Фрі: райд, Кросс-кантрі, Ендуро та ін.), відповідно до умови яких відрізняються дизайн, конструкція МТВ. Отже в самому класі МТВ існують модефікації, підкласи.


Шосейний велосипед[ред.ред. код]

Шосейні велосипеди' (англ. Road bicycle, нім. Cross-Bike) призначений для швидкої їзди головним чином асфальтованими шосе. Їм притаманний тонкий корпус, металева «трикутна» чи трапецієподібна рама, пряме кермо, колеса 28" (622 mm) і шини діаметром 1,1/4" — 1,3/4" дюйми. Максимально полегшений варіант велосипедів цього класу — це повна відсутність електричного обладнання, протидощових щитків та багажника.


Туристичні велосипеди[ред.ред. код]

Туристичний велосипед

Туристичні велосипеди (англ. Touring bicycle, нім. Trekking-Bike) призначені для велотуризму, але мають універсальне призначення для їзди як у місті, так по дорогах без твердого покриття. За обладнанням знаходяться посередині між міськими (City-Bikes) та шосейними (Road bicycle, Cross-Bikes). За зовнішнім поглядом, компонуванням рами, розміром коліс та формою керма зовнішнє дуже схожі на Cross-Bikes. Відрізняються більш массивною рамою, наявністю освітлювальних електроприладів, крил та багажника. Мають більш високу посадку велосипедиста. Шини 1,3/4" — 1,5/8" дюйми. Кермо часто пряме, іноді має форму горизонтальної «вісімки».


«Гібридні» велосипеди[ред.ред. код]

«Гібридні» велосипеди — проміжні між гірськими і шосейними. На межі 1990–2000 рр. на ринку з'явився новий підкласс велосипедів з назвою "BigFoot" або «29 дюймів» — вседорожній велосипед з рамою та колесами кроссового (насправді розмір ободу колеса — 28" дюймів) і з шинами шириною гірського МТВ (1,25"-2,125"), що надає колесу вцілому більшого розміру. Але ця новація поки що широкого розповсюдження не набула (через високі ціни на складові деталі і законодавчі протидії спортивних вело-ассоціацій).


Гоночні велосипеди[ред.ред. код]

Гоночний велосипед

Гоночні велосипеди призначені для велогонок на шосе. Рама із карбону або легких сплавів. Колеса обладнані вузькими камерними шинами без покришок. Велика кількість передач (останні моделі мають формулу передач 2х10=20), гнутим спадним кермом (тобто, ручки керма опущені — це створює більше навантаження на спину велосипедиста, але зменшує опір повітря), ручними гальмами. Суттєво відрізняться поміж собою (рама, кермо, колеса) велосипеди для групової гонки та для індивідуальної гонки на час. Останні наближаються до трекових велосипедів для гонки на час — карбонова лита рама, цільні «плівкові» колеса, «ріжкове» кермо з «підлокотниками» (див. англ. Time trial bicycle)

Колеса-диски (де замість традиційних спиць — суцільні диски виплавлені з вуглеволокна) використовуються для зменшення турбулентності (завихрення) набігаючого потоку повітря.


Велосипеди для шосейних змагань з тріатлону[ред.ред. код]

Велосипед з тріатлону бренду «Specialized»

'Велосипеди для шосейних змагань з тріатлону' (англ. Triathlon) — Підвид шосейно-гоночних велосипедів. Відрізнються від них трохи іншою геометрією «трикутної» рами, обладнанням керма (як у шосейних і трекових для індивидуальної гонки на час — див. англ. Triathlon bars) та 26"-дюймовими (571 mm) колесами.


Трекові велосипеди[ред.ред. код]

Трекові велосипеди використовуються в перегонах на велотреці. Їхнє завдання — розвинути максимальну швидкість на рівному треці. Від гоночного вони відрізняються відсутністю багатьох «зайвих» деталей, наприклад, гальм і перемикання швидкостей.


Велосипеди BMX[ред.ред. код]

BMX

BMX — велосипеди для спортивної акробатики. Назва є скороченням від англ. «Bicycle MotoCross», де літера X замінює англійське слово «Cross» (хрест, перехрестя). BMX називається вид велосипедного спорту, що з'явився у кінці 1960-х років у США — базується на велосипедах з 20-дюймовими колесами.

Докладніше: BMX

Велобольні велосипеди[ред.ред. код]

Велосипед для велоболу

Велобольні велосипеди — для гри у велобол. Вони особливі: важать до 13 кг, на передньому зубчастому колесі 24 зубці, на задньому — 22. Діаметр переднього і заднього ходових коліс однаковий і не перевищує 645 мм. Óбід може бути дерев'яний чи металевий. Ширина шин становить 2,5—3,8 см. Гальм немає, маточина заднього колеса зафіксована нерухомо. Сідло, завдовжки не більш як 300 мм, а завширшки не більш як 200 мм, зміщене дозаду. Таким чином можна зручно пересуватися, краще втримувати рівновагу й робити стійку на задньому колесі. Ручки керма, що вільно обертається навколо осі, вигнуті догори у формі літери «U», що дає можливість завдавати різких ударів: швидкість лету м'яча досягає 90 км/год. Задля безпеки на ручках керма є насадки з ґуми, дерева або пластику. Ціна такого сучасного велосипеда доходить до 2500 євро.


Складаний велосипед[ред.ред. код]

Складаний мінівелосипед

Складаний велосипед — велосипед, який складається. В складеному стані він може перевозитись в легковій машині, входить в ліфт і його часто можна перевозити в поїздах і електричках. Більшість складних велосипедів складуються лише вдвоє.


Електричний велосипед[ред.ред. код]

Електричний велосипед в Шанхаї, Китай

Електричний велосипед може приводитись в рух як педалями, так і електродвигуном. Хороший електричний велосипед важить близько 20 кілограмів. Зарядка акумулятора займає 4—6 годин, проїхати на електричній тязі велосипед може 20—30 км. Є і складні електричні велосипеди. Багато велосипедів обладнані знімними батареями, які можна принести на роботу і там зарядити.


Тандем (велосипед)[ред.ред. код]

Велосипед-тандем

Тандеми — велосипеди для двох осіб, обладнані двома парами педалей. Велосипедисти зазвичай сидять один за одним, хоча в 1890-х роках випускався тандем, в якому велосипедисти сиділи поруч. Керує передній велосипедист. Є, також, велосипеди для трьох і більше осіб (було навіть зроблено велосипед для 40 осіб). Три-, 4-, 5-, і 6-місні машини мали назви триплет, квадруплет, квінтуплет і сикступлет[10].

Докладніше: Тандем (велосипед)

Велосипед-таксі[ред.ред. код]

Велотаксі в Амстердамі

Велорикша чи велотаксі — велосипед-таксі. Велорикші є в країнах, що розвиваються і, як туристична розвага, в деяких європейських і американських містах. На відміну від тандема, педалі крутить лише водій.

Докладніше: Велорикша

Вантажний велосипед[ред.ред. код]

Вантажний велосипед спеціально зконструйований для перевезення вантажів. В залежності від завдання і цілі застосування існує різних дизайн, різні конструкції і різне оснащення. Ці велосипеди бувають як двох- так і трьохколісними.


Лежачий велосипед[ред.ред. код]

Лежачий велосипед

Лежачий велосипед дозволяє велосипедисту їхати напівлежачи чи лежачи на спині, в рідких випадках — на животі. Частина лежачих велосипедів — двоколісні, частина — триколісні. Лежачі велосипеди значно швидші від звичайних завдяки аеродинаміці, і тому не допускаються на змагання. (Є спеціальні змагання для лежачих велосипедів.) На 2004 рік, годинний рекорд для лежачих велосипедів — 84 км 215 м, а для звичайних — 49 км 441 м. Вперше лежачий велосипед використано на змаганнях у 1933 році, в 1938 році їх заборонили в звичайних велоперегонах. Іншими перевагами лежачих велосипедів є комфорт і відсутність навантаження на спину. Недоліками є велика вага і розміри, висока вартість, повільний поворот і важча їзда вгору (велосипедист не може встати на педалі, щоб надавити на них масою тіла). Є і тандемні лежачі велосипеди (один велосипедист напівлежить, інший сидить).

Ринок (попит) на велосипеди цієї конструкції поки що невеликий, тому випускаються лежачі велосипеди малими фірмами і в невеликих партіях.

Комбінація велосипеда і інвалідного візка

Першим «лежачим» велосипедом став «Велокар» французького винахідника Шарля Моше[10].

Докладніше: Лежачий велосипед

Веломобіль[ред.ред. код]

Веломобіль

Веломобіль — повністю закритий велосипед, захищений від поганої погоди і зіткнень. Веломобілі, як правило, мають три колеса, і водій сидить не в сідлі а на автомобільному кріслі. Багато сучасних веломобілів, крім педалей, можуть приводитись в рух електродвигунами.

Докладніше: Веломобіль

Водний велосипед[ред.ред. код]

Водні велосипеди використовуються для прогулянок. Але є і перегони на водних велосипедах. Створено, також, велосипед-амфібію, який може їхати як по землі, так і по воді.

Докладніше: Водний велосипед

Літаючий велосипед[ред.ред. код]

Літаючі велосипеди — літаючі пристрої, що приводяться в рух педалями.


Залізничні велосипеди[ред.ред. код]

Велодрезина

Залізничні велосипеди (велодрезина) являють собою чотириколісний візок з педальним приводом для руху залізничними коліями. Обладнаний однією чи, частіше, двома чи чотирма парами педалей, при цьому велосипедисти сидять попарно плечем до плеча (як на водному велосипеді). Такі велосипеди використовуються в Європі на деяких закритих мальовничих залізничних лініях в якості розваг для туристів.


Клоунські велосипеди[ред.ред. код]

Клоунські велосипеди можуть їздити як вперед, так і назад.


Триколісні велосипеди[ред.ред. код]

Триколісні велосипеди використовуються, як правило, маленькими дітьми. Є і дорослі моделі для людей з порушеннями рівноваги та іншими проблемами. Крім того, триколісними часто роблять лежачі велосипеди, веломобілі, вантажні велосипеди і велорикші.


Одноколісні велосипеди[ред.ред. код]

Одноколісний велосипед

Одноколісні велосипеди вимагають балансування в двох площинах. В Україні одноколісні велосипеди використовуються лише у циркових виставах. За кордоном вони набувають популярності, як екстремальний спорт. Є навіть хокей на одноколісних велосипедах. Пересічна людина може навчитись їзди на одноколісному велосипеді за 10—15 годин. Раз на два роки проводяться чемпіонати з їзди на одноколісних велосипедах, включаючи фігурне водіння, перегони на різні відстані, хокей і баскетбол на одноколісних велосипедах та інші види спорту.


Моноцикл[ред.ред. код]

Моноцикл (уніцикл) — транспортний засіб, в якому водій знаходиться всередині великого колеса або згори над колесом невеликого розміру. Деякі моноцикли є велосипедами.

Докладніше: Моноцикл

Чопер-велосипеди[ред.ред. код]

Велосипед дизайну Cruiser

Це велосипеди з характерною витянутой рамою, встановленої під дуже гострим кутом, виделкою і широченним кермом. Посадка дуже висока або навіть з нахилом назад. Свого роду стилізація під старі велосипеди та під відповідні мотоцикли.

Різноманітні "Design" та "Retro"-Bikes. Останнім часом на ринку з'являються велосипеди традиційні за призначенням і компонуванням, але з притензійним дизайном на споживача «зі смаком». Наприклад велосипеди зовнішньо дуже схожі на американські мотоцикли важких классів (наприклад фірми «Harley-Davidson»), які і відповідно звуться: «Chopper-Bike», «Cruiser-Beike» та тому подібні.

Велогазонокосарка[ред.ред. код]

Велогазонокосарка

Південно-корейською фірмою, що поставляла машини на Олімпіаду-88 в свій час було запропоновано триколісну велокосарку для газонів, катаючись на якій можна водночас підстригти траву. Якщо щосекунди здійснювати один оберт педалей, то ніж запропонованої газонокосарки обертатиметься із швидкістю 1800 обертів за хвилину.[10]


Стрінгбайк[ред.ред. код]

Велосипед, який приводиться в рух без використання зірочки, велосипедного ланцюга, ремня чи валу.

Докладніше: Стрінгбайк

Громадські вело-ініціативи[ред.ред. код]

Педалі крутять колесо через вал
Ремінний привід колеса

Цікаві факти[ред.ред. код]

Велополітен[ред.ред. код]

Існує реальний проект велополітена московського інженера П.Райкіна. Інженер доводить, що таке будівництво, поставлене на сучасну індустріальну основу, обійдеться в десять разів дешевше, ніж спорудження метро[10]. А експлуатаційні витрати будуть незначними, оскільки висяча велотраса не потребуватиме обслуговуючого персоналу високої кваліфікації, і практично, за винятком вечірніх годин не споживатиме енергію.

Перші велозмагання[ред.ред. код]

Одне із перших велозмагань відбулося у Франції 1869 року. Його учасники долали на дерев'яних кісткотрясах 120-кілометрову дистанцію між Руаном і Парижом. Переможець показав тоді середню швидкість 11 кілометрів за годину.[10]

Поєдинок між велосипедом і конем[ред.ред. код]

Поєдинок відбувся в Мюнхені в 1894 році. На одній дистанції стартували американський вершник Семюел Ф.Коді та Йозеф Фішер, переможець велогонки Женева — Берлін і Мілан — Мюнхен. Змагання вершника і велосипедиста проходило в кілька етапів. Американець міняв коней кожні дві хвилини, загнав дев'ять найкращих скакунів і змушений був визнати свою поразку. А німецький гонщик встановив рекорд, що дорівнював швидкості поштового поїзда тих часів — 37 кілометрів за годину[10].

Потужність велосипедиста[ред.ред. код]

Якщо при русі автомобіля спробувати висунути у віконце руку при швидкості 80 км/год, то відчувається як шарпає руку потік повітря. Автомобіль справляється з цим опором легко, бо має потужні двигуни. Зовсім інші умови у велосипедиста: лише на кілька хвилин він здатний розвинути потужність 0,5 к.с.[10]

Станом на 1990 рік зразком обтічного велосипеда вважався «Вектор тандем» інженера А.Войгта (США). В 1980 році на цьому двомісному велосипеді (гонщики лежали на спині в протилежних напрямах) встановлено рекорд — 101,26 кілометра за годину. Кожен гонщик розвивав ногами потужність понад 1 к.с. Щоб розігнатися так на звичайному велосипеді, потрібно докласти до педалей 6 к.с., а це вже за межами фізичних властивостей людини.[10]

Велосипедист-любитель розвиває в середньому 0,2-0,3 к.с. М'язова енергія витрачається на подолання тертя в підшипниках і гумових покришках, «вбирається» прогинанням рами, а найбільша частина, звісно при високій швидкості, перехоплюється опором повітря.

Перший рекорд[ред.ред. код]

Перший рекорд встановив 11 травня 1893 року француз А.Дегранж. На паризькому треку «Буффало» він промчав за годину 35 кілометрів 325 метрів. Аби цей результат зріс на 16 кілометрів, спортсменам і тренерам довелося попрацювати 50 років.[10]

Гонка за лідером[ред.ред. код]

Усі швидкісні транспортні засоби утворюють позаду себе зону розрідженого повітря, яке ніби всмоктує того, хто мчить слідом. Ця додаткова сила рівнозначна дужому попутному вітру. Погоня велосипедиста за автомобілем або мотоциклом перейшла в окремий вид спорту — гонку за лідером. Її кращі представники довели вихор велосипедних коліс до автомобільної швидкості.

  • У 1889 році американський гонщик Ч.Мерфі промчав за поїздом по спеціальному дерев'яному настилу одну милю (1,6 км) з швидкістю 101,8 кілометра за годину.
  • У 1962 році француз Ж.Мейффре за «спиною» автомобіля досяг швидкості 204,7 кілометра за годину.
  • Влітку 1985 року 37-річний велогонщик Д.Говард (чемпіон США) у гонці за лідером у висохлому солоному озері Велике Солоне озеро, що в штаті Юта, досяг швидкості 245 кілометрів за годину.[10]

Заборона аеродинамічних машин у змаганнях[ред.ред. код]

Міжнародна спілка велосипедистів тривалий час забороняла виставляти у своїх змаганнях дивовижні аеродинамічні машини, класифікуючи це як «шахрайство». Пізніше спілка наважилася на деяке пом'якшення обмежень. Після 1976 року спортсменам, що брали участь у міжнародних змаганнях, вже дозволяли одягати еластичні костюми, обтічні шоломи, а також застосовувати рами з краплеподібним профілем трубок, обтічні рукояття гальм, профільовані, плоскі спиці та інші конструктивні елементи з поліпшеною аеродинамікою.[10]

Галерея[ред.ред. код]

G-20 Toronto June 2010 (23).jpg

Поліцейські в Торонто (2010)

RNC 04 protest 61.jpg

Поліцейські міста Нью-Йорк

Japanese police bicycle.jpg

Велосипеди японської поліції

Police cyclists London Olympic Torch Relay.jpg

Поліцейські Лондона

St John Ambulance cyclists, Belfast, June 2010.JPG

Медики швидкої допомоги, Белфаст
Північна Ірландія (2010)

Ambulance bike RAVU Utrecht.jpg

Велотранспорт медиків Утрехту,
Нідерланди (2010)

Jara Cimrman - Fireman Bicycle.jpg

Велосипед пожежної служби

Danish bicycle Post Danmark.jpg

Данський велосипед «Пошти Данії»

DHL postal cargo bike Amsterdam.jpg

DHL-пошта, Амстердам

Paratrooper bike.JPG

Сучасний гірський складаний велосипед
для парашутистів

Quattrocycle with canopy.jpg

Лежачий квадроцикл

HK Disneyland Inspiration Lake 20070616 Four-wheel Bike on hire.JPG

Квадроцикли в Діснейленді

Fietscafé.JPG

Тандем-велокафе

Becak in the Baliem Valley.jpg

Трицикл в Західній Новій Гвінеї

TANDEM HAND&FOOT BICYCLE.jpg

Велосипед з додатк. ручним приводом

Bamboo Bike.jpg

«Бамбуковий байк»

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Bicycles produced in the world - Worldometers». Процитовано 2 January 2012. 
  2. Велосипед поклав Інтернет на лопатки // MIGnews.
  3. Discovery Canel «Як це зроблено. Гірський велосипед»
  4. а б в г д А. Н. Пюльккянен, В. С. Лещенко. // Спутник Велосипедиста. — Лениздат, 1960. Тираж 30 000 екз.
  5. The Leonardo da Vinci Bicycle Hoax
  6. «Как Россию делали родиной слонов» —Аргументи і Факти, № 05(1110) 30.01.2002
  7. Комшілова (Смірнова) Т., Клат З. Велосипед Артамонова: Легенди і документи // Тагільський робочий. — 1987. — 14, 18 березня.
  8. Віргінський B. З., Клат З. А., Комшілова Т. У., Ліст Р. М. Як кояться міфи у історії техніки. (До питання про «велосипед Артамонова») // Питання історії природознавства і техніки. — 1989. — № 1. — С.150-157.
  9. Історія однієї містифікації
  10. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая Маслов В. І. / Сам себе катаю: Все про велосипед: Для серед. і ст. шк. віку / Худож Є. І. Корольков.—К.:Веселка, 1990.—172с.:іл. ISBN 5-301-00515-4
  11. Canada Science and Technology Museum: Baron von Drais' Bicycle"
  12. а б в Попов А. С. Давай изобретём веломобиль.—М.:Патриот, 1991.—175с. ISBN 5-7030-0413-6

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми