Велоцираптор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велоцираптор
Період існування: Пізня крейда
Скелет велоцираптора
Скелет велоцираптора
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Завропсиди (Sauropsida)
Надряд: Динозаври (Dinosauria)
Ряд: Ящіротазові (Saurischia)
Підряд: Тероподи (Theropoda)
Родина: Дромеозаврові (Dromaeosauridae)
Підродина: Велоцирапторини (Velociraptorinae)
Рід: Велоцираптор (Velociraptor)
Типовий вид
Velociraptor mongoliensis
Osborn, 1924
Види
  • V. mongoliensis (Osborn, 1924)
  • V. osmolskae (Godefroit et al., 2008)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Velociraptor
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Velociraptor

Велоцираптор (Velociraptor — «швидкий мисливець», від латинських слів velox — швидкий і raptor — мисливець) — рід дрібних хижих динозаврів з родини дромеозаврових підряду тероподів. Мешкав у Азії в пізньому крейдовому періоді 83-70 мільйонів років тому. Мав невеликі розміри — біля 60 сантиметрів заввишки і до 180–200 завдовжки, важив до 15-20 кілограмів. Рештки велоцирапторів знайдені у пустелі Гобі, що в Монголії та північному Китаї.

Велоцираптор
← 4,6 млрд 542 488 444 416 359 299 251 200 145 65 23 2

Відкриття[ред.ред. код]

В 1922 року в пустелю Гобі приїхала експедиція Американського музею природничої історії яка мала шукати сліди стародавніх людей, але замість цього натрапила на численні скам'янілі рештки динозаврів. 11 серпня 1923 року Пітер Кайзен знайшов кості велацираптора — череп та кігті задніх ніг. В 1924 році директор музею Генрі Осборн згадав про ці знахідки у науково-популярній статті. Первісно новоописаний вид назвали Ovoraptor djadochtari, але пізніше Осборн змінив назву на Velociraptor mongoliensis яка і увійшла в науковий обіг. Velociraptor mongoliensis є загальновизнаним типовим видом. Другий вид велоцирапторів Velociraptor osmolskae було описано лише в 2008 році на основі вивчення знахідок 1999 року зроблених у китайській частині пустелі Гобі. Пізніше американців не пускали на місця розкопок і велоцирапторів вивчали радянські, польські та монгольські експедиції. В 1988–1990 роках спільна китайсько-канадська експедиція знайшла кості велоцираптора у Внутрішній Монголії. У 1990–1995 році американці знову отримали доступ до розкопок в Монголії.

Будова тіла[ред.ред. код]

Силует велоцираптора у порівнянні з людським
Промальовка перших знахідок решток велоцираптора

У родин дромеозаврид входять роди динозаврів середніх розмірів, тобто не дуже великі, однак навіть на їх тлі велоцираптори виділяються малими габаритами. Довжина велоцирапторів до 2 метрів, причому біля половини припадало на хвіст, маса до 15-20 кілограмів, тобто в цілому розміри приблизно як у великого індика. Сплощений череп довжиною біля 25 сантиметрів з витягнутими щелепами дещо загнутими уверх. Тварини мали по 26-28 гострих, загнутих назад зубів на верхній та нижній щелепах. Подібні зуби типові для хижих динозаврів і потрібні аби ловити та утримувати вертку здобич. У велоцирапторів був досить великий як для їх розмірів мозок. Як і в інших тероподів на задніх лапах велоцираптори мали 4 пальці з яких один (перший) малий і недорозвинений. Але на відміну від інших родів представники яких при ході спиралися на 3 пальці у велацирапторів для цього використовувалося лише 2 — третій та четвертий. Другий палець був найдовшим і мав величезний як для тварини таких розмірів кіготь довжиною по зовнішньому краю до 67 мм. Під час ходи цей палець з кігтем був відігнутий і використовувався лише на полюванні для нанесення ран жертвам. Довгий хвіст велоцирапторів був негнучким — у верхній частині його тягнулися кістяні вирости які з'єднували разом 4-10 хребців, а у нижній знаходилися закостенілі сухожилля. Довгий та негнучкий хвіст тварини використовували як балансир на різких поворотах. Цікавою рисою анатомії велоцирапторів була так звана вилочка — кістка в плечовій області дуже характерна для птахів. Це додатковий аргумент на користь спорідненості птахів та деяких динозаврів. Тіла у велоцирапторів було принаймні частково вкрите пір'ям. Найімовірніше це свідчить про теплокровність тварини хоча судячи з того, що велоцираптори росли повільніше за сучасних ссавців чи птахів їх метаболізм був не такий швидкий.

Поведінка[ред.ред. код]

Макет знахідки решток велоцираптора, що загинув під час бою зі своєю жертвою

Анатомія велоцирапторів свідчить про те, що вони були хижаками, більше того судячи з величезних кігтів — макрофагами. Непропорційно великі кігті, що могли витримати великі навантаження одразу привернули увагу до цих тварин. Існувало кілька теорій щодо способу полювання велоцирапторів. Спершу припускали. що вони наносили великі рвані рани на боках та животі жертви після чого та стікала кров'ю. Однак щодо цього був ряд заперечень — кігті хоча й довгі, але не мають сплощеного гострого краю, тобто пристосовані для пробивання, але не для розрізання. Моделювання удару на свинячих тушах також показало, що удар кігтя пробиваючи шкіру не здатен нанести рвану рану. Велику роль зіграла знахідка 1971 року коли були виявлені скам'янілі рештки велоцираптора та протоцератопса які загинули в двобої між собою. Ця знахідка допомогла з'ясувати багато деталей тактики полювання тварини. Судячи з усього обидві тварини загинули, ймовірно потрапили під зсуву одночасно посеред бою. Кігті задніх ніг велоцираптора було знайдено в шиї процератопса. Це свідчить що ціллю атак були шийні судини та трахея жертви. Зараз вважається, що велоцираптори наносили жертві досить точні удари в шию з метою пошкодити судини та горло і дочекавшись коли тварини слабіла добивали здобич.

Велоцираптори в сучасній культурі[ред.ред. код]

Велоцираптори стали широко відомі після фільму Парк юрського періоду (1993) року. Насправді показані там тварини ґрунтуються на реконструкціях дейноніхів. Справа у тому, що Майкл Крайтон автор однойменної повісті за якою було знято фільм слідував систематиці Грегорі Пола який відносив дейноніхів до роду велоцирапторів.

Джерела[ред.ред. код]