Венеціанська школа

Венеціанська школа — доволі стабільна художня школа живопису, що існувала в області Венето впродовж декількох століть з центром в Венеції. Характеризувалась надзвичайно цінними художніми якостями, перш за все, в колориті (в використанні яскравих, святкових, гармонійно поєднаних фарб

Зміст

1 Історичні дані
2 Головні представники
- 2.1 Галерея творів
3 Мадонна з немовлям
4 Релігійний образ
5 Венеціанський портрет
6 Ведута і пейзаж
7 Побутовий жанр
8 Оголена натура
9 Алегорія, міфологічна і декоративна композиція
10 Іноземні художники, залічені до венеціанської школи.

Історичні дані[ред.]

Альвізе Віваріні. Мадонна на троні і чотири святих. Урбіно.

Сцена з життя Евангеліста Марка.1345 р. Базиліка Св. Марка.

Портрет Мехмеда II, 1480, Нац. галерея, Лондон, створений художником у Стамбулі.

Доменіко Капріола, автопортрет. Ермітаж

Венеціанська школа налічує декілька століть історичного розвитку. На перших етапах головувала архітектура. Але специфічні умови географічного розташування та культурних впливів як з заходу (готика) так і зі сходу (перш за все з Візантії) обумовили надзвичайно своєрідний сплав культури, що відбився в так званій венеціанській готиці. Остання не мала значного конструктивного характеру(як у Франції), а активно використовувала декоративні знахідки стилю. В декорі сакральних споруд переважали елементи, запозичені з відомого мистецького центру середньовіччя — Візантійської імперії (ікона, емаль, мозаїка, килими і коштовний текстиль взагалі). Часто це були ікони чи ювелірні вироби, придбані чи вивезені з Візантії як військові трофеї.

Суто венеціанська школа живопису налічує не менш як 400 років сталого розвитку. Перші зразки 15 століття ще тяжіли до візантійських зразків іконопису чи мозаїк. Але елементи готики в поєднанні з візантійськими впливами давали своєрідні місцеві зразки (низка творів візантійських і венеціанських майстрів іконопису 15 ст., Паоло Венеціано, Альвізе Віваріні, ранні твори Якопо Белліні).

Накопичення досвіду і вдосконалення майстерності благодійно вплинуло на майстрів Венеції вже в середині 15 століття. Цьому сприяли як запозичення техніки олійного живопису, стійкішого в вологому кліматі Венеції, ніж фрески, так і впливи художників з інших мистецьких центрів (Антонелло да Мессіна, бл. 1430 — 1479).

Венеціанські майстри досягли значних успіхів в портретному живопису, про що свідчать запрошення їх в інші країни для портретування. Але тривалий час був витрачений на подолання застиглості, нерухомості релігійних і побутових образів, що стали характерною ознакою творчості багатьох венеціанських майстрів, (Карло Крівеллі, Джентіле Белліні, Чіма да Конельяно, Марко Базаїті, ранні твори Джованні Белліні і Джорджоне, Лоренцо Лотто), а в творах Вітторе Карпаччо і Вінченцо Катена неподолана застиглість доживе і до першої третини 16 століття.

Показовою стала довга еволюція творчості Джованні Белліні — від застиглих образів раннього періоду до перших зразків Високого Відродження, що прийшло в Венецію з запізненням в порівнянні з Флоренцією чи Римом. Магістральні шляхи венеціанської школи живопису були підхоплені вже учнями Джованні Белліні — Джорджоне і керівником його майстерні по передчасній смерті останнього Себастьяно дель Пьомбо та велетенські обдарованим Тиціаном. Твори Вітторе Карпаччо і Вінченцо Катена, що працюють з молодими Джорджоне та Тиціаном, вже сприймались анахронізмом і учорашнім днем, витіснялись в провінцію чи на узбіччя венеціанського мистецтва.

Подолання застиглості венеціанського живопису йшло декількома шляхами — як через поетизацію образів (як у Джорджоне та ранніх Себастьяно дель Пьомбо і Тиціана), так і через звернення до натури з майстерним її відтворенням (Тиціан). Етап Високого Відродження в Венеції був досить довгим, про що свідчать кращі твори Тиціана, Веронезе, Тінторетто), незважаючи на впливи інших стилістичних напрямків, особливо італійського маньєризму у Себастьяно дель Пьомбо, Лоренцо Лотто, Тінторетто .

В 17 столітті венеціанська школа втратила провідні позиції і не дала жодної значної фігури в живопису. Провінційність манер, вторинність демонструють епігоні творчості Тиціана, в декоративному живопису — несамостійні послідовники Паоло Веронезе. Бароко в Венеції не мало значного поширення і кращі його зразки створені митцями з інших мистецьких центрів як в архітектурі, так і в живопису. Внесок венеціанських майстрів в мистецтво бароко 17 століття був настільки незначним, що не йде ні в яке порівняння з етапами 15 чи 16 століття. Наприкінці 17 століття в Венеції працює низка майстрів, що дотримується манери тенеброзо, започаткованої Караваджо і розвиненої його послідовниами ( караваджизм), але без значних досягнень своїх попередників.

У 18 столітті Венеція повертає собі славу відомого мистецького центру Західної Європи. Мистецтво отримує в місті державну підтримку, де розквітли театр, інструментальна і церковна музика, живопис. Венеціанські майстри і раніше працювали по замовам за кордонами могутньої торгівельно-войовничої імперії, якою була Венеція (Вітторе Карпаччо в Далмації, Тиціан в Мантуї і Римі, Лоренцо Лотто на террафермі, частка майстрів — в Іспанії). В 18 столітті праця за кордонами Венеції — гірка доля багатьох венецінських художників, що набула міці епідемії. Одні беруть участь в заснуванні нового стилістичного напрямку доби (Розальба Кар'єра в становленні рококо), інші несуть скарби знахідок венеціанського живопису в різні країни (Якопо Амігоні працював в Баварії (1716 — 1728 рр.), в Лондоні (1729 — 1739), в Мадриді (1747 — 1752), де і помер, Тьєполо у Німеччині та Іспанії, Бернардо Белотто у Саксонії, Австрії і Польщі). Лише частка з них повернеться на батьківщину, але всі вони зараховані до венеціанської школи. Наприкінці 18 століття венеціанська школа зникла, поступившись місцем іншим мистецьким центрам в Європі.

Головні представники[ред.]

Джованні Белліні. Пала ді Сан Дзаккарія.

Джорджоне (можливо портрет Антоніо Броккардо)

14 — 15 століття

Паоло Венеціано(працював між 1333 і 1358 рр.)
Альвізе Віваріні(1446 — 1502)
Якопо Белліні(бл. 1400 — бл. 1470)
Антонелло да Мессіна (бл. 1430 — 1479)
Джентіле Белліні (бл. 1429 — 1507)
Джованні Белліні (1430 — 1516)
Карло Крівеллі (1435 ? — 1495)
Чіма да Конельяно (1459—1517)
Карпаччо (бл. 1460 — бл. 1526)
Вінченцо Катена (1470 — 1531)
Марко Базаіті (1470 — 1530)

Високе Відродження

Джорджоне (147? — 1510)
Лоренцо Лотто (бл.1480 — бл.1556)
Тиціан (147 ? — 1576)
Себастьяно дель Пьомбо (1485 — 1547)
Доменіко Капріола (1494 — 1528)
Тінторетто (1518 — 1594)
Паоло Веронезе (1128 — 1588)

Венеціанське Відродження і маньєризм

Якопо Бассано (бл. 1510 — 1592)
Якопо Пальма Старший (1480 — 1528)
Боніфачо де Пітаті (1487 — 1553)
Паріс Бордоне(1500 — 1571)
Тінторетто (1518 — 1594)
Андреа Мелдолла (або Ск'явоне 1510/1515 — 1563)
Пальма ді Джоване (1544—1628)

17 століття

Грегоріо Лаццаріні (1655 —1730)
П'єтро Лібері (1614 — 1687)
Томмазо Долабелла (або Томаш Долабелла, 1570 -1650 )
Себастьяно Річчі (1659 — 1734)
Марко Лібері (1640 — 1725)

18 століття

Галерея творів[ред.]

Мадонна з немовлям[ред.]

Якопо Белліні. Мадонна з немовлям, Лос-Анжелес
Джироламо Романіно
Джованні Белліні, Мадонна з грецьким написом
Джорджоне, Мадонна з немовлям

Релігійний образ[ред.]

Альвізе Віваріні. Іван Хреститель, 1475 р.
Антонелло да Мессіна. Богородиця в сцені Благовіщення. Національний музей, Палермо.
Джованні Белліні, П'єта, Брера.
Джованні Белліні, «Мертвий Христос і два янголи», Берлін.
Тиціан,« Втеча Св. Родини в Єгипет»
Вінченцо Катена, «Мадонна зі Святими та донатором »
Себастьяно дель Пьомбо. «Св. Бесіда»
Тінторетто. «Розп'яття»
Тиціан, « Святий Себастьян»
Тиціан, « Шлях на Голгофу»
Тінторетто. «Христос на Тіверіадському морі».
Паоло Веронезе, «Розп'яття», Лувр.
Якопо Бассано. «Таємна вечеря», 1542 р.Галерея Боргезе, Рим.
Худ. Марко Базаіті. Христос обирає синів Себеди, галерея Академії, Венеція
Франческо Гварді. «Диво Св. Домініка» ( Хождіння по воді як Христос). Лугано. Приватна збірка.
Якопо Амігоні. Вигнання Адама і Єви з раю. Фреска Бенедиктинського монастиря Св. Федіра і Олександра.

Венеціанський портрет[ред.]

Парасіо Мікелі, «Жиночий портрет», 1565 р.

Джованні Белліні,дож Леонардо Лоредан
Вітторе Карпаччо. Невідомий венеціанський пан.
Якопо Пальма старший. «Красуня» (Жіночий портрет)
Тінторетто. Дож Себастьяно Веньєр - герой бою при Лепанто.
Тиціан, дівчина з кожушанкою. Ермітаж
Себастьяно дель Пьомбо. Портрет невідомого. Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
Себастьяно дель Пьомбо, Кардинал Реджинал Пол.
Марко Базаїті. «Астроном»
Тиціан. Портрет Лаури Діанті, Швейцарія, приватна збірка.
Лоренцо Лотто, портрет Фебо да Брешиа
Тінторетто. Портрет венеціанського прокуратора
Якопо Амігоні. Портрет сера Томаса Ріва

Ведута і пейзаж[ред.]

Бернардо Беллото. «Руїни храму». Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Київ.
Франческо Гварді. «Арсенал в Венеції». Відень.
Паоло Веронезе. Пейзаж на віллі Вальмарана, фреска
Каналетто. «Подвір'я каменяра»
Каналетто.«Античний міст в Турині».
Каналетто. «Площа Ріальто»
Франческо Гварді. «Галерея неподалік каналу». Академія Каррара, Бергамо.
Джузеппе Зоччі. «Площа П'єр Маджоре у флоренції»