Веприк (Гадяцький район)

село Веприк
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район/міськрада	Гадяцький район
Рада	Веприцька сільська рада
Код КОАТУУ	5320482001
Веприк на карті Гадяцького району
Основні дані
Населення	2915
Площа	84,921 км²
Густота населення	34,33 осіб/км²
Поштовий індекс	37362
Телефонний код	+380 5354
Географічні дані
Географічні координати	050.374 0034.18450°22′28″ пн. ш. 34°11′02″ сх. д.50.374444° пн. ш. 34.183889° сх. д. 50.374444, 34.183889
Середня висота над рівнем моря	115 м
Водойми	річки Псел, Веприк
Відстань до районного центру	12 км
Найближча залізнична станція	Гадяч
Відстань до залізничної станції	16 км
Місцева влада
Адреса ради	37362, с.Веприк, вул.Васюти, 65; тел. 59-3-42
Карта
Веприк
Веприк

Ве́прик — село Гадяцького району Полтавської області. Населення становить 2915 осіб. Орган місцевого самоврядування — Веприцька сільська рада.

Розташоване на лівому березі річки Псла, по обидва боки його притоки річки Веприк.

Історія

Перші згадки

Найдавніше поселення, яке стало основою Веприка, виникло на високому правому березі однойменної річки. Давні вали, що пролягали поблизу містечка Лютеньки і Веприка (про них згадують у своїх працях історики О.Ф. Шафонський і В. Г. Ляскоронський) є залишками прикордонних укріплень, які проходили тут у 16 ст. між Російською державою і Польщею.

Саме містечко Веприк вперше згадується в писемних історичних джерелах першої чверті 17 ст. Воно входило до складу Веприцької сотні Гадяцького полку (до 1782). Жителі Веприка брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу 1648—54 проти польського гніту, у битві під Зборовом 1649. За переписом 1654 у Веприку — 1508 жителів, з них 700 козаків, 800 міщан. У 1658 містечко було спалене татарами, що їх закликав гетьман Іван Виговський. Тут була битва російський військ проти шведів (так звана Веприцька оборона 1708—09). У пам'ять про цю подію встановлено пам'ятний знак.

18-19 століття

1764 Катерина II подарувала Веприк останньому гетьману України Кирилу Розумовському. Наприкінці 18 ст. частина населення Веприка потрапила у власність поміщиків П. С. Масюкова і П. К. Тимофеєвої.

1812 у Веприку проходило формування 9-го Полтавського полку народного ополчення. Веприцький козацький полк (командир — майор Товбич) мав на той час у своєму складі 638 чоловіки, 498 коней.

За переписом 1859 у Веприку — 545 дворів, 4027 жителів, 4 церкви — (2 муровані): Миколаївська та Успенська (побудовані 1823 і 1837) та 2 дерев'яні: Георгіївська і Троїцька (1787, 1793), відбувалося 4 ярмарки на рік.

У 1890-х роках поміщики Масюков, Ліщинський і Мельник заснували Веприцьке акціонерне товариство, яке стало власником цукроварні, ґуральні, цегельного заводу. Значного поширення у містечку набуло ткацтво (виробництво полотна, ряден, скатертин) і кравецтво (пошиття свит, чумарок, піджаків).

На час перепису 1900 у Веприку (з прилеглими хуторами) Веприцької волості Гадяцького повіту — 930 дворів, 7085 жителів, 2 земські, 2 церковно-парафіяльні школи та 1 школа грамоти, відбувалося 4 ярмарки на рік.

Влітку 1905 у Веприку спалахнув селянський виступ, який тривав майже місяць. Після завершення слідства 40 селян було заарештовано і віддано до суду, керівників заворушення І. Хлібка та М. Ланчинського заслано до Сибіру. Кілька страйків відбулося в економії Веприцького товариства і у 1906. На 1910 у Веприку — 1176 дворів, 7393 жителі, діяло 2 парових млини, цукровий завод та миловарня.

Радянська влада

Радянську владу проголошено в січні 1918. У 1923—32 Веприк — центр Веприцького району (з 1930 віднесений до Сумської округи). На 7.IX 1923 — 8823 жителі. 1929 в селі організовано перший колгосп «Червоний колос», який об'єднав 24 селянських господарства. 1934 року створено МТС. Під час німецької окупації (6.ІХ 1941—10.ІХ 1943) до Німеччини вивезено 292 жителя, майже повністю була спалена головна вулиця села. У кінці серпня — на початку вересня 1943 Веприк став районом боїв з німцями. Село тричі переходило з рук у руки.

За часів незалежності

У 90-х роках 20 століття Веприк — центральна садиба колгоспу «Заповіт Ілліча» (м'ясо-молочний та зерновий напрям, технічні культури). Збудовані електропідстанція, заклади соціальої сфери, розвивається економіка.

Населення

• 1654 — 1508
• 1859 — 4027
• 1900 — 7085 (разом з прилеглими хуторами)
• 1910 — 7393
• 1923 — 8823
• 1990 — 3680
• 2001 — 2915

Соціальна сфера

• середня школа
• дільнична лікарня на 25 місць
• госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни (на 120 місць)
• будинок для людей похилого віку на 16 місць
• державний і колгоспний дитсадки на 130 місць
• СПТУ-42
• 2 їдальні
• ветеринарна дільниця

Культура та спорт

• Будинок культури на 450 місць
• 2 бібліотеки (32,5 тис. одиниць збірки)
• стадіон (1989)
• Історико-краєзнавчий музей

Економіка

• 10 магазинів
• 2 пекарні
• кондитерський цех
• готель
• будинок побуту
• відділення зв'язку
• АТС

Пам'ятники та поховання

У Веприку встановлено пам'ятник В. І. Леніну (1967), воїнам-односельцям, полеглим (449 чол.) на фронтах Другої світової війни (1958); на братській могилі борців за радянську владу, що загинули 1920 (1967). Братська могила радянських воїнів, загиблих під час звільнення Веприка 1943 року.

Персоналії

• Амбодик-Максимович Нестор Максимович (*1744—†1812) — український учений-енциклопедист, один з основоположників вітчизняних наук, акушерства, ботаніки і фітотерапії.
• Микола Духов (*1904—†1964) — радянський конструктор. У Веприку йому встановлено погруддя.
• Катерина Куришко — олімпійська чемпіонка мюнхенської Олімпіади.

Джерела

• За ред. А.В. Кудрицького Полтавщина : Енцикл. довід.. — К.: УЕ, 1992. — С. 1024. ISBN 5-88500-033-6
• Імена загиблих міліціонерів знайшли у закоркованій пляшці на сайті Інтернет-видання Полтавщина
• Погода в селі Веприк