Вепси

Вепси vepsläižed
Загальна кількість	8 240
Найбільші розселення	Карелія, Ленінградська та Вологодська обл.
Близькі етнічні групи	північна, східна, південна
Мова	вепська мова
Релігія	православні

Ве́пси (вепс. vepsläižed; застаріле — чудь) — фіно-угорський народ на північному сході Європи.

Вепсанма — земля вепсів.

Визначення

Самоназви — вепсь, бепся, людинікад, вепслайне. Росіяни, поряд з назвою «вєсь» уживали етнонім «чудь», що використовували для всіх прибалтійсько-фінських народів. Назва «північна чудь», імовірно відносилося до вепсів. Розмовляють вепською і російською мовами. Чисельність за даними перепису 1989 року — 12 500 осіб (в 2002 році — 8 240 в Росії та додатково 281 особа в Україні за данними перепису 2001 року). Свою країну називають Вепсанма. В російському мовленні — Вепсія або Вепсария. В українському — Вепсляндія (Вепсландія).

Мова і територія

Сторінка з вепського букваря (1930-ті роки)

Вепси мешкають на території Російської Федерації трьома окремими групами між озерами Ладозьким, Онезьким і Білим.

Вепська мова має три діалекти: північний (близький до людіковської мови карелів), середній і південний. Антропологічно вепси відносяться до біломорсько-балтійського типу великої європеоїдної раси.

Між їх південною і середньою групами підтримуються спорадичні зв'язки, але північних вепсів відокремлюють від інших ріка Свір. Найближчі мовні родичі вепсів — карели, іжора.

Пращурами вепсів є середньовічні фіномовні племена вєсі, значні групи якої відіграли важливу роль в етногенезі карелів, а також брали участь у формуванні північних росіян і західних комі.

Чисельність вепсів за даними переписів
Рік перепису/	Кількість вепсів/	, %
1897	25 284
1926	32 773
1939	32 000
1959	18 400	46
1970	8 281
1979	8 094	38,4
1989	12 501
2002	8 240
2010	5 936

Дані переписів були завжди занижені. Справа в тому, що в деякі роки під час перепису населення у реєстрах навіть не було національності «вепс», і представники цього народу вимушені були записувати себе росіянами. Так, за оцінкою фінських дослідників, кількість вепсів у 1934 році складала щонайменше 50 000 осіб.

Народні риси

Вепський етнографічний музей

Вепси традиційно є хлібороби. Підсобні промисли рибальства, полювання і збору грибів і ягід. Різьба по каменю і дереву.

Традиційне житло і матеріальна культура вепсів близькі до північноросійських, але хати відрізняються Т-образним плануванням. Критий двоповерховим двір. Стіл займає фінське положення (біля стіни фасаду, а не в передньому куті). Жіночий традиційний одяг має спідничний (спідниця і кофта) і сарафанний комплекси. Традиційна їжа — кислий хліб, пироги-рибники, рибні блюда; напої — пиво, хлібний квас.

До 1920-х роках зберігалися архаїчні соціальні інститути — сільська громада і велика родина. Сімейні обряди в цілому подібні із північноросійськими. Два типи похорону — з голосіннями і з «веселінням небіжчика».

У 1000 — 1200 роках поширилося православ'я, однак довго зберігалися поганські вірування.

Вепси мають оригінальні перекази про древню чудь. Не збереглися поеми, але записані декілька пісень. Відомий танець з ложками.

Історія

Розселення вепсів в ранньому середньовіччі.

Назва Vas, Vasina у Хроніці готського історика Йордана (VI ст. по РХ), імовірно, відносяться до вепсів. Руський літопис згадує весь серед тих народів, що покликали варягів (вікінгів) княжити в Новгороді. Можливо, назва {назву} «північна чудь» швидше за усе відносилося {ставилося} до вепсів. ''Б'ярмія'' у скандинавських сагах, на думку окремих вчених, пращури вепсів. Шляховий щоденник арабського мандрівника Ібн Фадлана (X ст.) згадує вепсів під ім'ям «вісові». Релігійний історик Адам Бременский у гамбурзькій історії церкви, написаної {написаній, написаною} в Х ст., і «Gesta Danorum» («Діяння данов») Саксона Граматика ХІІ ст. згадують народ vepse («вепсі»).

На південно-східному березі Ладозького озера, в усті рік Волхов і Свір, була виявлена безліч поховань епохи, що передувала заселенню цієї місцевості слов'янами, тобто датованої 950 — 1100 рр. Знайдена в могильних курганах скандинавські прикраси і зброя. Вепси підтримували зв'язки із вікінгами, слов'янами, комі-зирянами і меря.

Земля давньої Весі досягали східного берега озера Ладога.

Частина вепсів, що жили між Ладозьким і Онезьким озерами асимілювалася з карелами, і, таким чином, виникли олонецький і людиковський діалекти карельської мови (людиковський деякі лінгвісти вважають самостійною мовою).

У середині ХІІ ст. вепси платили данину волзьким булгарам. Місто Бєлоозеро на Білому озері стали данниками Ростово-Суздальского князівства, а пізніше, у 1238 році було створено Бєлозерське князівство. У XI ст. князівство стало частиною Московського великого князівства. У середні сторіччя тут двічі лютували епідемії чуми.

На початку XVI в. один мандрівник свідчив, що в околицях міста Білозерська жителі говорять по-вепськи. Цар Петро Великий заснував металургійні і збройні заводи біля Онезьк озера (Петрозаводськ).

У 1920-х роках у вепсів прокинулася національна самосвідомість, розгорнувся рух за відродження народу. 24 села одержали статус національних вепських і були створені два національних округи. Відкрилися національні вепські школи. Народилася вепська літературна мова і писемність на основі латинської абетки. Перша абетка з'явилася 1932 року. У 1932 — 1937 рр. видано 20—30 книг вепською мовою.

1937 року заборонили будь-яку вепську культурну діяльність. Вепськие школи були закриті, видані книги — спалені, інтелігенція — репресована.

У 1941 — 1944 роках фіни окупували території проживання північних вепсів на берегах Онезького озера. Деякі добровільці-вепси служили в фінському батальйоні та після звільнення територій Червоною Армією відійшли на терени Фінляндії.

Національне відродження вепсів останніх часів

• 1988 — вепська конференція у Петрозаводську
• 1989 — створено Спілку вепської культури й відроджено національний вепський район над Онезьким озером. Почалося викладання мови в школі.

Використані джерела

• Червона книга народів (англ.)