Вербицький Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вербицький Михайло)
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Вербицький
лат. Mykhaylo Verbytskyi
фотографія
Автолітографія Т. Маєргофера, кін. 19 ст.
Основна інформація
Дата народження 4 березня 1815(1815-03-04)
Місце народження Австрійська імперія с. Явірник Руський, Австрійська імперія (зараз Польща)
Дата смерті 7 грудня 1870(1870-12-07) (55 років)
Місце смерті Австро-Угорщина Млини, Австро-Угорська імперія (зараз Польща)
Національність українець
Професія композитор, греко-католицький священик, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

Верби́цький Миха́йло Миха́йлович (* 4 березня 1815, с. Явірник Руський — † 7 грудня 1870, с. Млини) — український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Біографія[ред.ред. код]

Таблиця в місці народження
Verbyts'kyy Mykhaylo 2015.JPG

Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько, а матір, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від батьківських прав. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич — перемишльський владика Іван Снігурський — один із найяскравіших діячів УГКЦ. 1828 Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УКГЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.

На Великдень наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, на якому Вербицький разом із Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке (Alojis Nanke). У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були, зокрема, чехи Вікентій Серсаві (Vincent Sersavi) та Франтішек Лоренц (Franz Lorenz).[1]

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемишльського хору, в якому були твори віденських класиків Йозефа Гайдна, В. А. Моцарта, Бетховена твори композиторів «золотої доби» української музики — Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.

Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та двоголосся (єрусалимка), а творчість Дмитра Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.

Згодом вступив до Львівської духовної семінарії. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви». Втретє припинив навчання через перший шлюб та необхідність утримувати сім'ю.[1]

Заняття музикою не перервалися: молодий семінарист керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберіглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.

У другій половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамениту «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час створив музику до вистав «Верховинці» Йозефа Кореньовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ'яненком), «Козак і охотник» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха та ін.

Але політичні події повернулися так, що 1848–1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п'єс.

У 1849 році у Перемишлі організувався театральний гурток. Вербицький писав музику до вистав і виступав як актор. У цей час написав музику на текст Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим». Цей твір Головна Руська Рада визначила гімном Галичини під час «Весни народів» 1848–1849 років.

Церква в Млинах

Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому тільки 1850 року закінчив Львівську семінарію і отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії на іншу. 1856 року він осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.

1860-ті роки — з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана», «Сільські пленіпотенти», «Простачку» та ін.

Гімн України[ред.ред. код]

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр. — але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин.

Останні роки життя[ред.ред. код]

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер у селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі) від раку язика.

Родина[ред.ред. код]

Був двічі одруженим, двічі овдовів: вперше — через рік після одруження, друга дружина померла передчасно. Мав синів: Івана — в першому шлюбі, Андрія — в другому.[1]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

12 квітня 2005 за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Вербицького в с. Млини (Польща), будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.

Могила Михайла Вербицького у Млинах

У червні 2013 завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка.[2] Пам'ятник встановлять у львівському сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького і Чупринки.

27 лютого 2015 депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння комунальній установі — тернопільській музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького[3].

З нагоди 200-ліття від дня його народження, 4 березня 2015 року, численні делегації від Прикарпаття взяли участь в урочистих заходах, які представники української діаспори в Польщі провели на цвинтарі в с. Млинах Підкарпатського воєводства, де поховано М. Вербицького, та в Перемишлі. А напередодні, 28 лютого, в с. Явірнику Руському Перемишльського повіту відкрили меморіальну таблицю на дзвіниці храму, в якому парохував о. Михайло[4]

Список творів[ред.ред. код]

Оперети, водевілі, мелодрами, музика до іс­торичних п'єс:

  • «Верховинці», лібр. М. Устияновича за п'єсою Й. Коженьовського «Karpaccy gorale» у 2-х діях
  • «Козак і охотник», переробка І. Вітошинського п'єси А. Коцебу «Kozak und Freiwilliges»
  • «Жовнір-чарівник», за водевілем і. Котляревського «Москаль-чарівник», в 1-й дії
  • «Запропащений ко­тик», в 1-й дії
  • «Гриць Мазниця», переробка І. На­умовича комедії Ж. Б. Мольєра «Georg Danden»
  • «Проциха, або Поллета часом придасться», комедіо-опера у 3-х діях, переробка Ю. Желехівського з польс. п'єси і. Танського «Plotka sie czasem przyda» (всі 1849)
  • «Підгіряни», лібр. І. Гушалевича, в 3-х діях (1864, надруковано фортепіано переклад В. Матюка, 1877)
  • «Школяр на мандрівці», переробка В. Лозинським (Лозовським) польс. п'єси «Przybleda» («Приблуда»)
  • «Галя», переробка В. Лозинським (Лозовським) франц. п'єси «Ketty», в 2-х діях
  • «В людях ангел не жона, вдома з мужом сатана», переробка з франц., в 3-х діях
  • «13-й жених, або Мрії перед весіллям», переробка з нім., в 1-й дії
  • «Не до любви» («Не до любові»), лібр. К. Шапова- ла, в 2-х діях
  • «Буанаротті, або застиджена за­висть», комедіо-драма Г. Якимовича в 3-х діях
  • «Федько Острожський», п'єса 0. Огоновського в 5-й діях
  • «Настя», драма В. Ільницького, в 1-й дії (всі 1866)
  • «Сільські пленіпотенти», лібр. І. Гушале­вича, в 3-х діях (1867—69, прем'єра 1879)
  • «От то­бі і скарб», п'єса Г. Квітки-Основ'яненка, в 1-й дії (1867)
  • «Чорноморський побит на Кубані», п'єса Я. Кухаренка, в 3-х діях (1867)
  • «Рожа», переробка з франц., в 1-й дії
  • «І гроші нінащо, як розум ледащо», переробка з франц. (1867)
  • «Простачка», в 1-й дії (1870)
  • «Вузькі черевики», переробка з франц. А. Стечинського, в 1-й дії (1867—69)*

Симфонії-увертюри:

  • Ре мажор (№ 1), вступ до «Вер­ховинців» (1848—50)
  • Соль мажор
  • До мажор — ля мінор — До мажор (1848—50, копія під заголовком «Симфонія II»)
  • ля мінор — мі мінор — Ля мажор (1848—50, III А)
  • Сі-бемоль мажор — Соль мажор (1863, № 4)
  • мі мінор — Соль мажор (1865, № 5)
  • соль мінор — Mi-бемоль мажор [1865, копія під заголовком «VI симфонія» опубл. за ред. Д. Січинського у видавництві «Станіславського Бояна» (див. "Бо­ян Станіславський'), 1905]
  • фа мінор — Фа ма­жор (1865, в автографі назв. «Симфонія VI)
  • ля мі­нор — Ля мажор (1865, № 7)
  • увертюри до оперет „Не до любові“ (1866), „Чорноморський побит“ (1867), „Простачка“ (1870)
  • Полонези Мі мажор, До мажор (1849, антракт до „Верховинців“), варі­ації, марші, вальси для гітари

Церковні хори:

  • Літур­гія для мішаного хору (1847), варіант для чоловічого хору (1865)
  • зб. „Духовні твори“. — К., 2004
  • рукоп. ко­пії — „Ангел вопіяше“
  • „Буди ім'я Господнє“
  • „Ми­лость мира“
  • „Тебе поєм“
  • „Отче наш“ — для мішаного хору (надруковано у зб.: Кипріян І. Партитура співів церковних і світських. — Перемишль, 1882)
  • „Віч­ная пам'ять“
  • „Господи, помилуй“ — для чоловічого хору (надруковано у зб.: Похоронні пісні. — Л., 1912)
  • „Єдин Свят — хваліте!“ — для мішаного хору (надруковано у зб.: Охримович і. Літургійні пісні. — Л., 1927, зош. 25, ч. 6): „Христос воскрес“ (т. зв. „Велике“, надруковано у зб.: Пісні церковні з різних авторів, переложені на женьський хор о. Виктором Матюком. — Л., 1894)
  • „Тебе поєм“
  • „Христос воскрес“ — для чоловічого хору (автографи)

Чоловічі хори a cappella

  • на сл. В. Шашкевича — „Заспів“ („Ой ви, мої співа­ночки“, опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник. — Л., 1882, Кобзар. — Л» 1885)
  • «Лілея-воля»
  • «На пароході»
  • «Прощанє» («Квіти мої веснянії», опубл. там само)
  • «Сиві очі» (опубл. у перекладен­ні на міш. хор у зб.: Боян. — Л., 1884, Кобзар)
  • «Бувало, а нині» («Малим бувало я сідаю», авто­граф, 1869)
  • «Думка» («Ой зазуле, зазуленько», опубл. у зб.: Вербицький М. Чотириголосник)
  • «Жаль» («Коб мої рани знали», опубл. у названих зб.: Боян, Кобзар)
  • «Нинішня пісня» (опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник)
  • «Цвітка молить» («Раз мотилька голубила», опубл. у зб.: Кобзар)
  • «Сльози» («У зеленім бірку соловій заводить»)
  • «Весна»
  • на сл. І. Гушалевича — «Вдовець» («Возь­му я си сопілоньку», опубл. у зб.: Кобзар)
  • «До зо­рі» (там само)
  • «Згадка» (там само)
  • «Куди ти пли­веш»
  • «Похорони»
  • «Хто за нами, Бог за ним»
  • жовнірський цикл: 1-а ч. — «Бувай здорова» («Ах, вже остання хвиля розлуки»)
  • 2-а ч. — «Бог мило­сердний»
  • 3-я ч. — «Битва»
  • 4-а ч. — «По битві» («Все утихло»)
  • на сл. інших авторів — «На поги­бель» («Дай, дівчино нам шампана» (на сл. В. Сте­бельського, автограф 1869, опубл. у зб.: Вербиць­кий М. Чотиригласник)
  • «Поклін» («Гей на горі на високій», на сл. Ю. Федьковича, 1866, опубліковано у зб.: Боян)
  • «Ще не вмерла Україна» (на сл. П. Чубинського, опубл. у зб.: Кобзар)
  • «Завіщанє» («Запо­віт», на сл. Т. Шевченка, для подвійного хору, со­ло і супр. орк., 1868, опубл. у Львові 1877 із супроводом фортепіано)

Солоспіви, вокальні ансамблі

  • «Плач вдовиці», на сл. Ант. Лужецького, з супроводом фортепіано (опубл.: Плач вдовиці. — Перемишль, 1853, авторство сумнівне)
  • «Отдайте мі покой душі»
  • «Погулянка» («Ой дана, моя дана»)
  • «Щасливий супруг» (всі 3 із супроводом гіта­ри, автографи у рукоп. зб.: Quitarre, № 16)
  • «Не чужого ми бажаєм», сл. В. Шашкевича, дует для тенора й баритона із супроводом фортепіано (опубл. у вид.: Біб­ліотека музикальна. — Л., 1886. — Вип. 6).

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Юлія Голодрига. Його Бог обдарував… С. 11
  2. У Львові встановлять пам'ятник авторові мелодії державного гімну. // День. 22 червня 2013.
  3. Тернопільській музичній школі № 2 присвоєно ім'я Михайла Вербицького // Сайт Тернопільської міської ради, 27 лютого 2015
  4. Василь Мороз. Ювілей нашого славня та його автора відзначають і в Галичині, і в Польщі / Галичина. — 2015. — 5 березня. — С. 3.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Юлія Голодрига. Його Бог обдарував (інтерв'ю з Володимиром Середою — головою об'єднання товариств депортованих українців «Закерзоння» / Експрес. — Львів, № 6 (7949) за 22–29 січня 2015. — С. 11.