Джузеппе Верді

Джованні Больдіні. Джузеппе Верді. 1886

Джузе́ппе Фортуні́но Франче́ско Ве́рді (італ. Giuseppe Fortunino Francesco Verdi, *10 жовтня 1813, Ронколе  — †27 січня 1901, Мілан) - видатний італійский композитор, диригент. Творча спадщина композитора дуже величезна: більш ніж 26 опер, квартет та реквієм. Найвидатніші опери Верді - "Бал-маскарад", "Ріголетто", "Травіата", "Трубадур", "Аїда", "Отелло", "Фальстаф". Його опери вважаються одними з найвидатніших опер всіх часів і по сьогоднішній день не сходять зі сцен оперних театрів всього світу.

Біографія

Дитинство

Джузеппе Фортуніно Франческо Верді народився 10 жовтня 1813 у Ронколе, селі в провінції Парма, яка входила у той час до складу Наполеонівської імперії. Його батько тримав винний льох і бакалійну торгівлю, мати — Луїджі Уттіні, була прялею.

Дитинство Джузеппе було важким. Сім'я жила бідно. У сільській церкві він допомагав відслужувати месу. Музичної грамоти та грі на органі навчався у П'єтро Байстроккі. Помітивши потяг сина до музики, батьки подарували Джузеппе спінет. Цей досить недосконалий інструмент композитор зберіг до кінця свого життя.

На музично обдарованого хлопчика звернув увагу Антоніо Барецці — багатий торговець з сусіднього міста Буссето. Він вірив, що Верді стане не шинкарем і не сільським органістом, а великим композитором. За порадою Барецці в 1823 десятирічного Джузеппе Верді, що одержав початкові знання від сільського священика, відправили в школу у Буссето. Так почалася нова, ще більш важка смуга життя — роки отроцтва і юності. У недільні дні Джузеппе відправлявся в Ле Ронколе, де грав на органі під час меси. У Верді з'явився і вчитель композиції — Фернандо Провіз, директор «Філармонічного товариства» Буссето. Провіз займався не тільки контрапунктом, він подарував Верді інтерес до серйозної літератури. Джузеппе зацікавили Шекспір​​, Данте, Гете, Шиллер. Один з найулюбленіших його творів — роман «Заручини» італійського письменника Алессандро Мандзоні.

Початок композиторської діяльності

В 1832 Верді не прийняли в Міланську консерваторію, оскільки він був старший від припустимого віку. Він почав займатися приватно з В. Лавін'є, який дав йому основи композиторської техніки. Оркестровкою й оперним письмом Верді опановував на практиці, відвідуючи міланські оперні театри. Філармонічне товариство замовило йому оперу Оберто, граф ді Сан-Боніфачо (Oberto, conte dі san Bonifacio), яка, однак, не була тоді поставлена.

Верді повернувся в Буссето, розраховуючи обійняти посаду церковного органіста, але через внутрішньо церковні інтриги одержав відмову. Місцеве музичне товариство призначило йому трирічну стипендію (300 лір); у цей час він написав ряд маршів й увертюру (sinfonie) для міського духового оркестру, а також писав церковну музику.

В 1836 Верді одружився з дочкою свого благодійника Маргаритою Барецці. Він знову відправився до Мілану, де 17 листопада 1839 «Оберто» був виконаний у театрі «Ла Скала» з успіхом достатнім, щоб забезпечити нове замовлення, цього разу комічної опери.

Розквіт творчості

У 1840 році композитор пережив особисту трагедію — у короткий термін помирають його двоє дітей і жінка. Написана у цих обставинах комічна опера Король на день (Un giorno dі regno) провалилася, немилосердно обсвистана публікою. Верді, вражений провалом опери, заприсяг, що не буде більше писати опер і попросив директора розірвати укладений з ним контракт. Але директор Мереллі вірив у талант композитора і, давши йому отямитися, вручив лібрето Набукко (Nabucco) за мотивами біблійної історії про царя Навуходоносора. При читанні увагу Верді заполонив хор євреїв у вавилонському полоні, і його уява ожила. Успішна прем'єра Набукко (1842) відновила репутацію композитора.

Після Набукко були Ломбардці (І Lombardi, 1843), опера, що теж давала вихід пригнобленим патріотичним почуттям, а потім Ернані (Ernani, 1844) за романтичною драмою В.Гюго — здобуток, завдяки якому популярність Верді вийшла за межі Італії. У наступні роки композитор, за його власними словами, працював як каторжник. Опера писалась за оперою — Двоє Фоскарів (І due Foscari, 1844), Жанна д'Арк (Giovanna d'Arco, 1845), Альзіра (Alzira, 1845), Аттіла (Attila, 1846), Розбійники (І masnadieri, 1847), Корсар (Іl corsaro, 1848), Битва під Леньяно (La battaglia dі Legnano, 1849), Стіффеліо (Stiffelio, 1850). У цих творах поверхнева, а іноді й легковажна реміснича музика додається до слабкого лібрето. Серед опер цього періоду виділяються Макбет (Macbeth, 1847) — перший плід захопленого шанування композитором Шекспіра, а також Луїза Міллер (Luisa Miller, 1849) — видатний твір камерного стилю.

Джузеппіна Стреппоні

У 1848 році Верді продав свою нерухомість в Ле Ронколя, і за ці гроші він купив велику власність в Санто-Агата, недалеко від Буссето. З 1847 по 1849 Верді перебував в основному в Парижі, де зробив нову, французьку редакцію Ломбардців, названу Єрусалим (Jerusalem). Тут композитор зустрівся із Джузеппіною Стреппоні, співачкою, що брала участь у міланських постановках Набукко й Ломбардців і вже тоді зблизилася з Верді. Врешті решт, через десять років вони одружилися.

На період 1851—1853 припадають три зрілі шедеври Верді — Ріголетто (Rigoletto, 1851), Трубадур (Іl trovatore, 1853) і Травіата (La traviata, 1853). У кожному з них відбита особлива сторона хисту композитора. Ріголетто за п’єсою В.Гюго «Король забавляється» демонструє, крім уміння створювати живі, захопливі мелодії, нову для композитора оперну форму — більш зв'язну, з меншими контрастами між речитативом, що досягає характеру співучого аріозо, і арією, яка відхиляється від встановлених схем. Розвитку дії сприяють написані у вільній формі дуети й інші ансамблі, зокрема знаменитий квартет в останньому акті — видатний зразок уміння Верді відбити в ансамблевій формі конфлікт характерів і почуттів своїх персонажів.

Трубадур, заснований на іспанській романтичній мелодрамі, містить прекрасні зразки сильної, героїчної музики, у той час як Травіата за «сімейною драмою» Дюма-сина «Дама з камеліями» зачаровує пафосом почуттів.

Успіх цих трьох опер розкрив перед Верді нові можливості. В 1855 йому замовили твір для Паризької опери в характерному мейєрберівському стилі — Сицилійську вечерню (?) (Les vpres siciliennes). Для того ж театру він зробив нову редакцію Макбета (1865), а також створив Дона Карлоса (1867); для петербурзького Маріїнського театру написав Силу долі (La forza del destino, 1862). Паралельно зі здійсненням цих грандіозних проектів Верді працював над більш скромними операми в італійській манеріnbsp;— Симоном Бокканегрою (Simon Boccanegra, 1857) і Балом-маскарадом (Un ballo in maschera, 1859). Всі ці здобутки являють собою романтичні мелодрами, засновані на більш-менш правдивих історичних подіях. Хоча жодна з перерахованих опер не вирізняється досконалістю із драматургічної точки зору (цьому перешкоджає схильність Верді перескакувати без достатніх підстав від однієї ефектної сюжетної ситуації до іншої), всі вони демонструють зріст майстерності музичної характеристики й оркестрової драматургії (особливо це помітно в Симоні Бокканегрі й Доні Карлосі).

Дж. Верді зображений на банкноті 1000 лір

Після створення популярної трилогії Верді став шукати нового в Парижі. Проте його стосунки з французьким глядачами складалися не легко, і опери в Парижі справили менший вплив, ніж в Італії. Це були роки важкої роботи: Верді, можливо, нарешті писав не поспішаючи, втім музичний світ змінювався повільно, навіть в Італії. Цей період завершився експериментом у 1871 — Аїдою, оперою, дії якої розгорталися в стародавньому Єгипті.

Верді явно мав потребу в літературному партнері й він знайшов його в особі А.Гісланцоні, у співробітництві з яким народилося лібрето Аїди (Aida, 1871) — шедевра в стилі французької «великої опери», замовленої композиторові єгипетським урядом для виконання на відкритті Суецького каналу. У наступні дванадцять років Верді працював дуже мало, повільно редагуючи деякі свої ранні речі.

1874 року Джузеппе Верді написав Реквієм, поштовхом до написання цього твору стала смерть поета Алессандро Мандзоні, творчістю якого композитор захоплювався. Вперше Реквієм був виконаний у кафедральному соборі Мілана і згодом здобув світову популярність, щоправда католицькою церквою цей твір був визнаний «дуже театральним», і тому довго не допускався до виконання у церкві.

Пізні роки

Ще більш плідною виявилася спільна робота Верді в його пізні роки з Арріґо Бойто (1842—1918), автором опери «Мефистофель» і видатним поетом. Спочатку Бойто переробив незадовільне лібрето Симона Бокканеґрі (1881). Потім він перетворив Шекспірову трагедію Отелло (Othello) у лібрето; цей шедевр Верді був поставлений в «Ла Скала» в 1887, коли композиторові було вже 74 роки. Музика цієї опери «безупинна», вона не містить традиційного для італійської опери поділу на арії та речитативи. Деякі сучасники Верді вважали, що на формування його пізнього стилю справив вплив Вагнер. Але насправді Верді прийшов до нього сам. Він майже не був знайомий з творчістю Вагнера.

Після Отелло в 1893 був створений Фальстаф (Falstaff): у 80 років Верді написав музичну комедію, що винагородила його за провал його першої музичної комедії «Король на годину». Отелло й Фальстаф увінчали прагнення Верді до створення дійсної музичної драми.

Коли його уразив параліч, він все ще міг внутрішнім слухом читати партитури опер «Богема» і «Тоска» Пуччіні, «Паяци» Леонкавалло, «Пікова дама» Чайковського, але те, що він думав про опери, написані його безпосередніми і гідними спадкоємцями, залишилося невідомим. Помер Верді в Мілані рано вранці 27 січня 1901 року.

Стиль

Попередники Верді, що вплинули на його творчість — Россіні, Белліні, Мейєрбер і, найважливіший — Ґаетано Доніцетті. За можливим виключенням «Отелло», Ріхард Вагнер на Верді не мав впливу. Поважаючи Шарля Гуно, якого сучасники вважали найвидатнішим композитором епохи, Верді, проте, не запозичив нічого у великого француза. Деякі пасажі в «Аїді» вказують на знайомство композитора з творами Михайла Глінки, якого Ференц Ліст популяризував у Західній Європі, повернувшись із турне Росією.

Протягом всієї кар'єри Верді відмовлявся використати високе до в тенорових партіях, посилаючись на те, що можливість проспівати саме цю ноту перед повним залом відволікає виконавців до, після, і під час виконання ноти.

Незважаючи на те, що часом оркестрування у Верді майстерне, композитор покладався в основному на свій мелодійний дар для вираження емоцій героїв і дії. Справді, дуже часто в операх Верді, особливо під час сольних вокальних номерів, гармонія навмисно аскетична, і весь оркестр звучить, як один акомпаніаторський інструмент — наприклад гітара. Деякі критики стверджують, що Верді приділяв технічному аспекту партитури недостатньо уваги, оскільки йому бракувало школи й витонченості. Сам Верді сказав якось: «Із всіх композиторів я найбільший невіглас». Але поспішив додати: «Я це серйозно говорю, але під «знаннями» я маю на увазі зовсім не знання музики» (джерело?).

Проте, було б несправедливим стверджувати, що Верді недооцінював виразну силу оркестру й не вмів використати її до кінця, коли йому це було потрібно. Більше того, оркестрове й контрапунктне новаторство (наприклад, струнні, що вилітаєть по хроматичній гамі в сцені Монтероне, в «Ріголетто», щоб підкреслити драматичність ситуації, або, теж в «Ріголетто» — хор, що співає на «ммм..» за лаштунками, досить ефектно передаючи наближення буревію) — характерно для творчості Верді — характерно настільки, що інші композитори не наважилися запозичити в нього деякі сміливі прийоми через їх миттєву впізнаваність.

Верді був першим композитором, який спеціально займався пошуком сюжету для лібрето, що найкраще відповідав особливостям його композиторського дару. Працюючи в тісному співробітництві з лібретистами і знаючи, що саме драматична експресія є головною силою його таланту, він домагався виключити з сюжету «непотрібні» деталі й «зайвих» героїв, залишаючи лише персонажів, у яких клекочуть пристрасті, і сцени, багаті на драматизм.

Твори

Афіша прем'єри «Травіати» в Teatro la Fenice, 1853 рік

Обкладинка видання опери «Дон Карлос», 1869 рік

Опери

• Оберто, граф ді Сан-Боніфачо — Ла Скала, Мілан, 1839
• Король на день — Ла Скала, Мілан, 1840
• Набукко — Ла Скала, Мілан, 1842
• Ломбардці — Ла Скала, Мілан, 1843
• Ернані — Ла Феніче, Венеція 1844
• I due Foscari — Театр Арджентіна Рим, 1844
• Жанна д'Арк — Ла Скала, Мілан, 1845
• Альзіра — Ла Феніче, Неаполь, 1845
• Аттіла — Ла Феніче, Венеція, 1846
• Макбет — Teatro della Pergola, Флоренція, 1847
• Розбійники — Her Majesty's Theatre, Лондон, 1847
• Єрусалим — Académie Royale de Musique, Париж, 1847 (редакція опери I Lombardi)
• Корсар — Teatro Grande, Trieste, 1848
• Битва під Леньяно — Театр Арджентіна, Рим, 1849
• Луїза Міллер — Teatro San Carlo, Неаполь, 1849
• Стіффеліо — Teatro Grande, Trieste, 1850
  • 2-а редакція — Арольдо — Teatro Nuovo, Rimini, 1857
• Ріголетто — Ла Феніче, Венеція,1851
• Трубадур — Teatro Apollo, Рим, 1853
• Травіата — Ла Феніче, 1853
• Сицилійська вечеря — Académie Royale de Musique, Paris, 1855
• Трувери — Académie Royale de Musique, Париж, 1857
• Симон Бокканегра — Ла Феніче, Венеція, 1857
  • 2-а редакція Ла Скала, Мілан, 1881
• Арольдо — Teatro Nuovo, Rimini, 1857
• Бал-маскарад — Teatro Apollo, Рим, 1859
• Сили долі — Імперський театр, Санкт Петербург, 1862,
  • 2-а редакція 1869, Ла Скала, Мілан
• Макбет — Theâtre Lyrique, Париж, 1865 (revised version)
• Дон Карлос — Académie Royale de Musique Paris, 1867
  • 2-а редакція — Teatro San Carlo, Неаполь, 1872
  • 3-я редакція — Ла Скала, Мілан, 1884
  • 4-а редакція — Teatro Municipale, Modena, 1886
• Аїда — Хедивова опера, Каїр, 1871
• Отелло — Ла Скала, Мілан, 1887
• Фальстаф — Ла Скала, Мілан, 1893

для хору

• «Звучи, труба» («Suona la tromba») на слова гімну Г. Мамелі, для чоловічого хору й оркестру. Твір 1848 р.

• «Гімн націй» («Inno delle nazioni»), кантата для високого голосу, хору й оркестру, на слова А. Бойто. Твір для Лондонської всесвітньої виставки. Перше виконання 24 травня 1862 р.

духовна музика

• «Реквієм» («Messa da Requiem»), для чотирьох солістів, хору й оркестру. Перше виконання 22 травня 1874 р. у Мілані, у церкві San Marco.

• «Pater Noster» (текст Данте), для пятиголосного хору. Перше виконання 18 квітня 1880 р. у Мілані.

• «Ave Maria» (текст Данте), для сопрано й струнного оркестру. Перше виконання 18 квітня 1880 р. у Мілані.

• «Чотири духовні п'єси» («Quattro pezzi sacri»):

1. «Ave Maria», для чотирьох голосів (близько 1889);

2. «Stabat Mater», для чотириголосного змішаного хору з оркестром (близько 1897);

3. «Le laudi alla vergine Maria» (текст із «Раю» Данте), для чотириголосного жіночого хору без супроводу (кінець 80-х років);

4. «Тe Deum», для подвійного чотириголосного хору й оркестру (1895—1897). Перше виконання 7 квітня 1898 р. у Парижі.

Камерна, інструментальна і вокальна музика

• Струнний квартет e-moll. Перше виконання 1 квітня 1873 р. у Неаполі.
• Шість романсів для голосу з фортепіано на слова Дж. Віттореллі, Т. Б'янкі, К. Анджоліні й Ґете. Створено у 1838 р.
• «Вигнанець» («L'Esule»), балада для баса з фортепіано на слова Т.Солера. Створено у 1839 р.
• «Зваба» («La Seduzione»), балада для баса з фортепіано на слова Л. Балестра. Створено у 1839 р.
• «Ноктюрн» («Notturno»), для сопрано, тенора й баса із супроводом флейти obligate. Створено у 1839 р.
• Альбом — шість романсів для голосу з фортепіано на слова А. Маффеї, М. Маджоні й Ф. Романі. Створено у 1845 р.
• «Жебрак» («Іl Poveretto»), романс для голосу з фортепіано Створено у 1847 р.
• «Покинута» («L'Abbandonata»), для сопрано з фортепіано Створено у 1849 р.
• «Квіточка» («Fiorellin»), романс на слова Ф. Піаве. Створено у 1850 р.
• «Молитва поета» («La preghiera del poeta»), на слова Н. Соле. Створено у 1858 р.
• «Сторнель» («Іl Stornello»), для голосу з фортепіано. Створено у 1869 р. для альбому на користь Ф. М. Піаве.

Композитор-політик

Свого часу Верді писав опери більш-менш «звичайні». Пізніше, однак, створив майстерно три роботи, яким він завдячує своєю світовою популярністю: Ріголетто (1851), Трубадур, і Травіата (1853). Тепер він був на піку своєї творчості. Протягом двадцяти років (1851—1871) він написав опери, одна краща за іншу, які до сьогодні виконують у всьому світі.

Багато італійських патріотів, до яких був також залучений Верді перебували в русі Рісорджіменто, який спрямований був на відродження Італії як нації єдиної культурно і політично. Нові ідеали сповідував і Верді. У 1859 році він був членом нового парламенту Парми і Модени, в 1861 — першим членом італійського парламенту. Однак в парламенті він хоч і був, проте дуже рідко: «Членів 450, але насправді є лише 449, оскільки Верді в якості члена не існує» — пише в Піавуго, один з його біографів. Після двох років політичного життя Верді мудро повернувся до своєї музики. Опера Верді розбурхувала патріотичні почуття у людей. Після прем'єри опери Бал-маскарад у 1859 році, його ім'я стало синонімом вільної Італії.

Бібліографія

• Бушен А., Рождение оперы. (Молодой Верди). Роман, M., 1958. (рос.)
• Галь Г. Брамс. Вагнер. Верди. Три мастера — три мира. М., 1986. (рос.)
• Орджоникидзе Г. Оперы Верди на сюжеты Шекспира, M., 1967. (рос.)
• Соловцова Л. А. Дж. Верди. М., Джузеппе Верди. Жизненный и творческий путь, М. 1986. (рос.)
• Тароцци Дж. Верди. М., 1984. (рос.)
• Эсе Ласло. Если бы Верди вёл дневник… — Будапешт, 1966. (рос.)

Budden, J. The Operas of Verdi, Volume I 3rd ed. — Oxford University Press, 1973. ISBN 0-19-816261-8.

Budden, J. The Operas of Verdi, Volume II 3rd ed. — Oxford University Press, 1973. ISBN 0-19-816262-6.

Budden, J. The Operas of Verdi, Volume III 3rd ed. — Oxford University Press, 1973. ISBN 0-19-816263-4.

Kamien, R. Music: an appreciation - student brief 3rd ed. — McGraw Hill, 1997. ISBN 0-07-036521-0.

Gal, H. Brahms, Wagner, Verdi: drei meister, drei welten. — Fischer, 1975. ISBN 3-10-024302-1.

Martin, G. Verdi: His Music, Life and Times 1st ed. — Dodd, Mead & Company, 1963. ISBN 2001456720.

Parker, Roger Giuseppe Verdi. — Oxford University Press, 2001.

• Parker, Roger (1992): Verdi, Giuseppe in 'The New Grove Dictionary of Opera', ed. Stanley Sadie (London, 1992) ISBN 0-333-73432-7

Phillips-Matz, Mary Jane Verdi: A Biography 1st ed. — Oxford University Press, 1993. ISBN 0-19-313204-4.

Michels, Ulrich dtv-Atlas zur Musik: Band Zwei 7th ed. — Deutscher Taschenbuch Verlag in association with Bärenreiter Verlag, 1992. ISBN 3-423-03023-2.

Музичні приклади

•  «Сердце красавицы склонно к измене», з опери «Ріголетто»^{опис файлу}
• див. також

Джерела та посилання

	Портал «Музика»
	Джузеппе Верді на Вікісховищі?

• Сайт, присвячений Дж. Верді (італ.)
• Сайт, присвячений Дж. Верді (рос.)
• Енциклопедія "Кругосвет" (рос.)
• Опери Верді у форматі mp3
• Опери Верді у форматі mp3(італ.)
• Джузеппе Верди: Ноти творів на сайті International Music Score Library Project (англ.)
• Стислий зміст опер Верді на сайті «100 опер» (рос.)