Верхньонімецька мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зміни шаблонів/файлів цієї версії очікують на перевірку.
Стабільна версія була перевірена 31 березня 2013.
| верхньонімецька Hochdeutsch |
|
|---|---|
| Поширена в: |  Швейцарія,  Німеччина,  Австрія,  Ліхтенштейн,  Франція,  Італія,  Венесуела |
| Писемність: | латиниця |
| Класифікація: | Індоєвропейська сім'я |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
Верхньонімецька мова (нім. Hochdeutsche Sprache, Hochdeutsch) — різновид німецької мови, група німецьких діалектів, які виділилися в результаті другого зрушення приголосних звуків. До верхньонімецької мови відносяться південнонімецькі і средньонімецькі діалекти.
Історія німецької мови часто асоціюється з історією верхньонімецької мови. Необхідно пам'ятати, що існує також нижньонімецька мова. Виділяють періоди історії німецької мові: давньоверхньонімецький (750 – 1050), средньоверхньонімецький (1050 – 1350), ранньоверхньонімецький (1350 – 1650) і нововерхньонімецький (з 1650).
Література [ред.]
- Werner König: dtv-Atlas zur deutschen Sprache. Tafeln und Texte. Mit Mundartkarten. Deutscher Taschenbuchverlag, München 1978, ISBN 3-423-03025-9. (нім.)
