Верховенство права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мозаїка, що представляє судові та законодавчі аспекти закону. Жінка на троні тримає меч, щоб покарати винних та пальмову гілку щоб нагородити достойних. Слава (ореол) оточує її голову, і егіда з Мінервою означає броню праведності й мудрості.[1]

Верхове́нство пра́ва — це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права, та деяких інших правових систем.

Український вчений О. М. Костенко, виходячи з принципу соціального натуралізму, розглядає принцип «верховенства права» як принцип «верховенства законів природного права», заперечуючи таким чином позитивістський підхід, згідно з яким визнається верховенство законів, сформульованих відповідно до волі і свідомості людей. Роль волі і свідомості має зводитися лише до відкриття і законодавчого закріплення законів природного права.

Самостійного значення принцип верховенства права набуває, коли ми розрізняємо закон і право; поза лоном доктрини природного права цей принцип існувати не може (А. С. Довгерт)[2]. Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб[3]. Коротко співвідношення понять «право» та «закон» можна виразити через співвідношення відповідно змісту й форми.

Термін використовується з 17 століття, хоча сама концепція значно старіша. Наприклад, грецький філософ Арістотель сказав: «Закон повинен правити».[4]

В Україні принцип верховенства права закріплений у ч. 1 ст. 8 Конституції.

Формальна та матеріальна концепції верховенства права[ред.ред. код]

Можна виділити дві основні концепції верховенства права: формальне або «тонке» та змістовне або субстанціональне визначення верховенства права.

  1. Формальне визначення верховенства права не робить судження про «справедливість» самого закону, а визначає конкретні процедурні атрибути які повинна мати правова система, щоб бути згідно з принципом верховенства права.
  1. Змістовні концепції верховенства права виходять за межі цього і включають деякі суттєві права, які, як стверджують ці концепції, ґрунтуються або випливають з самого верховенства права.

Відмінності між матеріальною та формальною концепціями:[ред.ред. код]

Паул Крейг так формулює відмінності між цими концепціями. « Формальні концепції верховенства права розглядають спосіб, яким було встановлено закон; чіткість норми і часову характеристику впровадженої норми. Проте формальні концепції верховенства права не мають на меті винесення суджень щодо фактичного змісту закону. Для формальних концепцій права не має значення,  добрий чи поганий закон, якщо формальних вимог щодо верховенства права було дотримано. Ті ж, хто надає перевагу матеріальним концепціям, прагнуть вийти за ці рамки. Визначаючи наявність зазначених формальних властивостей верховенства права, вони прагнуть розвинути цю доктрину. Вважається що певні реальні права базуються на верховенстві права або випливають з нього. Ця концепція використовується як основа цих прав, і такі права потім використовуються, щоб розрізнити «добрі» закони, які відповідають цим правам, і «погані» закони, що їм не відповідають». [5]

Іншими словами основна відмінність коротко може бути сформульована так: формальні теорії зосереджують увагу на належних джерелах і законності (хоча остання іноді відноситься саме до матеріальних теорій), а матеріальні теорії включають окрім формальних також вимоги щодо відповідності змісту закону принципам права чи моралі.

Формальні концепції верховенства права[ред.ред. код]

Б. Таманага виділяє такі три моделі формальних концепцій:

1.     Правління на основі закону – «закон як інструмент дій уряду». У цьому випадку відпадає сенс в окремому понятті верховенства права. При цьому воно фактично існує в будь-якій державі. Така концепція не передбачає достатнього обмеження уряду правом.

Ця модель не характерна для західної правової доктрини, натомість властива, зокрема, точці зору на верховенство права китайського уряду.

2.     Формальна законність, що є загальною та ґрунтується на передбачуваності, зрозумілості, чіткості закону. Теоретиками цієї моделі є Джозеф Рац, Лон Фуллер, Фрі́дріх фон Гаєк та ін.

3.     Демократія плюс законність – згода суспільства щодо певного питання визначає зміст закону.

Формальна концепція верховенства права підтримується багатьма науковцями.

Разом з тим багато дослідників засуджують напр. правління за допомогою закону як авторитаристську деформацію традиції верховенства права. Формальна концепція цілком сумісна з авторитарним режимом, бо закон може встановити рабство, расову сегрегацію, сексуальну нерівність, не порушуючи вимог верховенства права.

Формальна концепція верховенства права є морально нейтральною. Для ілюстрації цього … використовує порівняння закону (права) і ножа, що може використовуватися як для приготування їжі, так і для вбивства людини.

Разом з тим окремі моделі можуть і відрізнятися в цьому відношенні. Так, формальна законність є до певної міри морально позитивною, тому що підтримує гідність особи, дозволяючи їй передбачати і планувати власні дії.[6]

Матеріальні концепції верховенства права[ред.ред. код]

Загальними їх характеристиками є те, що вони:

часто ґрунтуються на природно-правових концепціях праворозуміння та відповідно чітко розрізняють право і закон;

є складнішими по суті, бо включають формальні вимоги законності, проте йдуть далі і враховують оціночні критерії щодо змісту та реалізації законів (сприйняття як найвищої цінності людської особи та її гідності, особистої автономії, індивідуальних прав).

Відомим представником теорій цього виду є зокрема Рональд Дворкін.

Б. Таманага виділяє три моделі матеріальних концепцій, що ґрунтуються на таких варіантах своїх центральних ідей:

1.     Індивідуальні права – власність, контракти, приватність, автономія.

2.     Право гідності та/або правосуддя.

3.     Держава загального добробуту – реальна рівність, добробут, захист громади (найширша концепція).

Проблемними питаннями зазначених теорій є баланс індивідуальних прав та демократії, абстрактність та конкретна невизначеність змістовних критеріїв оцінки закону, визначення конкретного розуміння змісту індивідуальних прав тощо.[7]

Доповідь Венеціанської комісії «Про верховенство права»[ред.ред. код]

Доповідь Венеціанської комісії «Про верховенство права»[8] (Venice Commission: the Rule of Law)  — звіт щодо верховенства права, що був прийнятий Венеціанською Комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р. на основі зауважень її членів П'єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія). Звіт побудований на аналізі підходів до розуміння верховенства права в міжнародно-правових документах, конституціях та законодавстві низки країн, а також у науковій літературі.

Метою цієї доповіді є виявлення консенсусного визначення поняття верховенства права, а також викладення його основних елементів. Це має сприяти практичному застосуванню цього важливого принципу.

Основний зміст

У п. 41 документа зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов'язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як:

  1. законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію;
  2. правова певність;
  3. заборона свавілля;
  4. доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами;
  5. дотримання прав людини;
  6. недискримінація та рівність перед законом.

Перелічені елементи лежать в основі конституційних і законодавчих положень та судової практики і на національному, і на міжнародному рівнях.

Відповідно до підходів Венеціанської комісії виділяють такі складові верховенства права:

  1. доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними);
  2. вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом;
  3. рівність перед законом;
  4. влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;
  5. права людини повинні бути захищені;
  6. повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок;
  7. наявність справедливого суду;
  8. держава повинна дотримуватися своїх зобов'язань у рамках як міжнародного, так і національного права.

У контексті реалізації прав особи верховенство права є необхідним для відповідності певного державного утворення наявним демократичним стандартам. Дія принципу верховенства права має на меті встановлення певних меж діяльності держави в ім'я захисту прав людини, викорінення будь-якого свавілля. Власне, основоположні права та свободи людини визначають зміст і спрямованість розуміння верховенства права як доктрини, принципу та ідеалу.

Структура доповіді

  1. I. Введення
  2. II. Історичні передумови верховенства права, Etat-de Droit та Rechtsstaat
  3. III. Верховенство права в позитивному праві
  4. IV. У пошуках визначення поняття
  5. V. Нові виклики
  6. VI. Висновок
  7. Додаток: Перелік питань для оцінки стану верховенства права в окремих державах

Значення для правової системи України

Доповідь Венеціанської Комісії «Про верховенство права» використовується в Україні для поглиблення осмислення змісту поняття верховенства права. Зокрема, використовується для роз'яснення деяких статей, їх тлумачення, формування правових позицій, розвитку наукової діяльності. Так, правові позиції Венеціанської Комісії стосовно верховенства права відображені у практиці Конституційного Суду України.

Дослідження та обговорення проблеми верховенства права[ред.ред. код]

Конференція «Верховенство права як практичне поняття», проведена Венеціанською комісією у співпраці з Міністерством закордонних справ і справ Співдружності Сполученого Королівства та Центром верховенства права Бінгхема 2 березня 2012 р. у Лондоні.[9]


Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Cole, John et al. The Library of Congress, page 113 (W. W. Norton & Company 1997)
  2. Довгерт А. С. Дія принципу верховенства права у сфері приватного права. http://univer.km.ua/visnyk/1289.pdf
  3. С. Андрощук. Принцип верховенства права: визначення, співвідношення із суміжними поняттями, особливості законодавчого закріплення і реалізації (http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2008)
  4. Аристотель, Політика 3,16
  5. Paul Craig “Formal and Substantive Conceptions of the Rule of Law”, Public Law 467, 467 (1997) - Цит. за Таманага Б. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Б. Таманага. – К. : Видав. Дім «Києво-Моглиняська академія», 2007. с. 107.
  6. Таманага Б. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Б. Таманага. – К. : Видав. Дім «Києво-Моглиняська академія», 2007. с. 106-111
  7. Таманага Б. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Б. Таманага. – К. : Видав. Дім «Києво-Моглиняська академія», 2007. - С. 118-121с.
  8. Неофіційний переклад українською можна знайти за цим посиланням: http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C_%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%96%D1%97_%22%D0%9F%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%22
  9. http://www.venice.coe.int/webforms/documents/CDL(2013)016-e.aspx


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Flag of the United Nations.svg Це незавершена стаття про урядування.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.