Веттерхорн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Веттерхорн
Веттерхоорн та прихисток Грінделвальд взимку
Веттерхоорн та прихисток Грінделвальд взимку
Веттерхорн (Швейцарія)
Веттерхорн
Веттерхорн

100000

Координати: 46°38′26″ пн. ш. 8°07′02″ сх. д. / 46.64056° пн. ш. 8.11722° сх. д. / 46.64056; 8.11722Координати: 46°38′26″ пн. ш. 8°07′02″ сх. д. / 46.64056° пн. ш. 8.11722° сх. д. / 46.64056; 8.11722
Висота 3692 м
Висота відносна 202 м[1]
Країна Швейцарія
Регіон Кантон Берн
Система Бернські Альпи
Сходження 31 серпня 1844
Маршрут Від Веттерсаттел (або від прихистку Dossenhütte, або від прихистку Glecksteinhütte) по південно-східному схилу до вершини

Веттерхорн — це гора висотою 3 692 м.н.м. в Бернських Альпах, розташована в кантоні Берн, Швейцарія. Гора височить над селищем Грінделвальд та є його символом.

Опис[ред.ред. код]

Веттерхорн є однією з трьох гір під назвою «Веттерхорни», майже однакової висоти і розташованих на одному масиві. Найвищою вершиною з трьох насправді є Міттельхорн (3 704 м.н.м.), а найбільш віддаленим від долини у підніжжі — Розерхорн (3 689 м.н.м.). Через те, що три вершини схожі між собою та розташовані майже на одній лінії зору з с. Грррінделвальд, Міттелхорн та Розенхорн з селища та долини маже не помітні.

Раніше гора була відома під назвою Хасле Юнгфрау (нім. Hasle Jungfrau, «Юнгфрау Хаслі»).

Історія підкорень[ред.ред. код]

Вершина Веттерхорну була вперше підкорена 31 серпня 1844 року провідниками з Грінделвальду Гансом Яуном та Мельхіором Баннхольцером, через три дні після того, як вони супроводили велику експедицію, організовану геологом Едуардом Дезором, на перше сходження на Розенхорн. Перше сходження на Міттельхорн було здійснено тими самими провідниками 9 липня 1845 року разом з третім провідником, Каспаром Абпланальпом, а також Kaspar Abplanalp, зі С. Т. Спіром з міста Інтерлакен, сином шотландського доктора.[2][3]

У Великобританії, однак, найбільш відомим є підкорення вершини у вересні 1854 року експедицією, в яку входив Альфред Віллс. Вочевидь він вірив у те, що здійснив перше сходження, і його опис цього підйому у книзі «Мандрівки Високими Альпами» (1856 р.) допоміг зробити альпінізм модним у Британії та підштовхнув систематичне дослідження Альп британськими альпіністами, так званий золотий вік альпінізму. Незважаючи на наявність добре задокументований більш ранніх успішних сходжень на Веттерхорн і той факт, що на вершину він зійшов за провідником, навіть у його некролозі в 1912 році йшлося про те, що він «перший, про кого можна сказати з упевненістю, хто справді стояв на вершині Веттерхорну» (тобто на висоті 3 692 м.н.м.)[4] У подальших коригуваннях, редактори визнали два більш ранніх сходження, але все одно вважали його «першим повністю успішним».[5]

В 1866 році, Люсі Волкер стала першою задокументованою жінкою на вершині Веттерхорну.

Відомий провідник та мешканець Грінделвальду Крісттіан Альмер за життя багато разів здійснював сходження на Веттерхорн, включно з першим — разом з Метою Бревоорт та її племінником В. А. Б. Куліджем у 1868 році, та останнім — у 1898 році, коли у віці 70 років він здійснив сходження разом з дружиною для святкування їхнього золотого весілля.

Вінстон Черчилль також здійснив сходження на Веттерхорн, в 1894.

Галерея видів[ред.ред. код]

Канатна дорога Веттерхорн[ред.ред. код]

Докладніше: :de:Wetterhorn-Aufzug

На вершині Веттерхорну планувалося зробити верхню станцію першої в Швейцарії та однієї з перших в світі пасажирської канатної дороги, але з усієї траси збудували лише нижню чверть. Ця чверть працювала до початку Першої світової війни.

Гірська станція та кабіна канатної дороги Веттерхорн
Кабіна канатної дороги Веттерхорн
Подовжній перетин канатної дороги Веттерхорн

Історія канатної дороги[ред.ред. код]

В 1905 році біля Грінделвальду розпочалось будівництво першої швейцарської канатної дороги на Веттерхорн. Спочатку передбачалось, що вона буде підніматись чотирма секціями на самісіньку вершину. Відкриття першої (нижньої) секції було 27 липня 1908 від готелю «Веттерхорн» на схід від Грінделвальду до висоти 1677 м.н.м. Канатна дорога була комбінацією ліфта та підйомника з двома несучими тросами. Дорога проходила над язиком льодовика Верхній Грінделвальд до лук на верхньому кінці тропи Іш, де й до сьогодні під тропою до прихистку Glecksteinhütte видно руїни гірської станції Енге, вбудованої в скелю над верхньою частиною льодовика Грінделвальд у підніжжя Веттерхорну.

Від цієї гірської станції канатної дороги, вона мала йти вздовж південно-західного кряжу Веттерхорну до точки навпроти Крінненхорн.

Спочатку канатна дорога користувалась значним успіхом, але вже через шість років, в 1915 році її закрити через відсутність відвідувача з огляду на початок Першої світової війни. З різних причин, її більше не відкрили, зокрема неприйнятним було розташування гірської станції першого відрізку на крутому схилі малопривабливим.

Сьогодні з усього в наявності тільки руїни гірської станції Енге, яка перебуває в процесі санування, щоб врятувати її від остаточного розпаду.

Технічні дані[ред.ред. код]

  • Висота долинної станції: 1257 м.н.м.
  • Висота гірської станції Енге: 1677 м.н.м.
  • Перепад висот: 420 м
  • час підйому: 8,5 хв
  • Місткість в один кінець: 110 осіб на годину
  • Дві кабіни з 16 місцями (8 сидячих та 8 стоячих)

Репліки кабін можна побачити у Швейцарському музеї техніки та на місці, де раніше розташовувалась долинна станція.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.swisstopo.admin.ch/internet/swisstopo/en/home.html Сайт Swisstopo
  2. Williams, Charles (1854). The Alps, Switzerland, and the North of Italy. J. Cassell. с. 319–326. 
  3. Chambers, William; Chamber, Robert (1846). Chambers's Journal. Volume 5. с. 59–61. 
  4. In memoriam. Rt. Hon. Sir alfred Wills, The Alpine Journal 27, 1912, pp. 47-
  5. Addenda and Corrigenda: The Wetterhorn, The Alpine Journal 27, 1912, p. 235

Посилання[ред.ред. код]


Шаблон:Coordinate

Джерела[ред.ред. код]

  • Werner Neuhaus: Wetterhornaufzug, die erste Luftseilbahn der Schweiz. Prellbock Druck & Verlag, Leissigen 2007, ISBN 978-3-907579-50-3
  • Werner Neuhaus: Wetterhornaufzug, die erste Luftseilbahn der Schweiz. Schriften der Heimatvereinigung Grindelwald, Nr. 4, Grindelwald 1976