Вилоріг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вилоріг
Самець
Самець
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Вилорогові (Antilocapridae)
Рід: Вилоріг (Antilocapra)
(Ord, 1818)
Вид: Вилоріг
Біноміальна назва
Antilocapra americana
(Ord, 1815)
Ареал вилорога
Ареал вилорога
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Antilocapra americana
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Antilocapra americana
Fossilworks: 44135[1] 44135[1]

Вилоріг (Antilocapra americana) — північно-американський ссавець ряду парнокопитних, найшвидша наземна тварина Західної півкулі, у швидкості поступається тільки африканському гепарду.

Таксономічна характеристика[ред.ред. код]

Рід вилоріг Antilocapra Ord, 1818 представлений одним видом — вилоріг Antilocapra americana Ord, 1815 з чотирма підвидами:

  • A. a. americana Ord, 1815 — вилоріг звичайний або американський
  • A. a. mexicana Merriam, 1901 — вилоріг мексиканський
  • . a. peninsularis Nelson, 1912 — вилоріг півострівний
  • 'A. a. sonoriensis Goldman, 1945 — вилоріг сонорський

Зовнішній вигляд та будова тіла[ред.ред. код]

Цей оленеподібний ссавець має рудувато-коричневу спину та білі черево та зад. Як продовження білого крупу, вся нижня частина тіла від плечей до стегон теж біла та має форму великої прямокутної плями з обидвох сторін. У нього дві широкі білі смуги впоперек рудувато-коричневої шиї та коротка чорна грива. У самців широка чорна смуга йде від очей вниз по морді до чорного носу та чорні плями на нижній щелепі. На нижній частині голови та під вухами теж білі плями. Білі губи та підборіддя контрастують з чорними носом, ротом, очима та блискучими чорними рогами. Забарвлення вилорога специфічне та має певне призначення. Рудувато-коричневі, чорні та білі кольори допомагають тваринам зливатися з природним оточенням. Сонорський вилоріг є меншим та світліше забарвленим серед інших підвидів: пристосування до посушливого пустельного оточення. Усі вилороги мають дуже короткий, майже непомітний, хвіст, вуха пропорційні до їх тіла та розвинуті сальні залози. Довге пухнасте підшерстя вкрите грубою ламкою шерстю. Роги вилорогів складаються з постійної кістяної основи покритої виростами рогового чохла, що скидаються щороку. Роги самців, виростаючи повністю, досягають 28-50 см, вигнені назад та злегка до голови, з зубцем на середині рогу — схожі на вила, за що тварини і отримали свою назву. Самки не мають такого чорного забарвлення та роги у них менш вилоподібні та не довші від їхніх вух: зрідка більші 8-10 см. Голова з видовженою мордою та великими очима.

Зір у вилорогів феноменальний, що важливо для тварини, яка живе на відкритих рівнинах. Його можна порівняти з зором людини підсиленим у вісім разів біноклем. Очі вилорогів сильно випнуті, надзвичайно великі (приблизно 3 см у діаметрі) та розміщені високо ззаду по обидві сторони голови. Це надає їм великий кут огляду, майже 360 градусів, не повертаючи голови. Ці екстраординарні очі дають вилорогам надзвичайне поле зору та можливість краще викривати присутність хижаків ще здалеку, на відстані 7-8 км.

Будова тіла вилорогів надзвичайно сприяє швидкому бігу цих тварин, завдяки чому вилороги є найшвидшими ссавцями Північної Америки. Вилоріг друга найшвидша тварина суші після африканського гепарда і може досягнути швидкості 95 км/год[Джерело?]. У них дуже довгі ноги, пересуваються вони на кінчиках копит. Вилоріг має ноги та м'язи пристосовані до швидкого бігу на довгі дистанції. У нього великі трахея, легені та серце, що дозволяє отримувати достатню кількість кисню, необхідного під час тривалого бігу. Серце вилорога у два рази більше за серце домашньої вівці, хоча обидві тварини мають однакову вагу. Крім цього, вилороги використовують свою збільшену систему органів дихання для дихання ротом, заковтуючи повітря. Це допомагає збільшувати витривалість, і не є ознакою втоми тварини. Пристосування вилорогів до швидкого бігу розвинулося за давніх часів в американських преріях, тому що давні вилороги мали втекти від доісторичних гепардів та вовків. Жоден сучасний хижак не може наздогнати та впіймати здорового дорослого вилорога.

Самиці переважно мають чотири молочні залози, проте зафіксовані випадки шести залоз у деяких тварин.

Висота та довжина тіла коливаються в межах 1000–1500 мм, довжина хвоста 75-178 мм та висота холки 810–1040 мм. Самці в середньому на 10% більші від самок. Маса 36-70 кг.

Pronghorn antelope.jpg

Ареал[ред.ред. код]

Вилоріг поширений на території від південної Альберти та південної Саскачеван, Канада, через західні Сполучені Штати до Ідальго, Баха Каліфорнія та західної Сонори, Мексика; від річки Міссурі до Скелястих гір.

Вилоріг зустрічається на відкритих рівнинах американських прерій в трав'янистих, полинових та низькочагарникових місцевостях та пустелях; на висоті до 3353м над рівнем моря.

Розмноження[ред.ред. код]

Вилороги полігамні тварини. У північних регіонах поширення тварин розмноження відбувається під час тритижневого періоду з середини вересня до перших днів жовтня. У південних регіонах поширення розмноження починається раніше, в кінці липня. Під час парування самиці запліднюють від 4 до 7 яйцеклітин. Переважно під час першої вагітності самиці народжують одного малюка і до двох малюків при наступних вагітностях. Період вагітності триває 252 дні. Вага новонароджених оленят 2-4 кг. Малюки мають сіре забарвлення та несхожі на дорослих, проте вже у тримісячному віці досягають розмірів та забарвлення дорослих тварин. У віці чотирьох днів оленятко може випереджати людину в бігу. В три тижні їсть деякі рослини та все ще ссе густе та поживне молоко матері. Статевого дозрівання досягають у віці від 15 до 16 місяців. Самці не спаровуються поки їм не виповниться три роки. Тривалість життя вилорогів 9 — 10 років, зрідка довше 11 років. В неволі тварини не живуть довше одного року.

Поведінка[ред.ред. код]

Стадо вилорогів взимку

Вилоріг може досягнути швидкості 86 км/год що робить його найшвидшим ссавцем Нового Світу. Тварини ведуть як денний, так і нічний спосіб життя. Найменш активні після заходу сонця та перед світанком. Добові переміщення залежать від запасів корму: навесні та влітку до 1 км, восени та взимку до 10 км. Глибокі сніги заставляють стада здійснювати переходи на 160 км. У тварин добре розвинута соціальна організація. Восени та взимку вилороги збираються у великі стада до 1000 особин різного віку і статі, на чолі кожного з них стоїть вожак. З приходом весни стада починають розбиватися на менші розділені за статтю групи. У цей час самиці віком від трьох років починають змагатися за територію. Їхні ділянки містять джерело питної води і часто обмежені природними перешкодами, які дозволяють самцям утримувати групи самиць всередині. Самці помічають свою територію запахом. Чужаків-самців зустрічає пильний погляд, що віщує агресію. Якщо прибулець продовжує порушувати межі ділянки виникає бійка (переважно безкровна). Молоді самиці формують групи, які мандрують поряд по нічийній землі між ділянками. Території домінуючих самців фактично слугують притулком для самиць захищаючи їх від молодих оленів, та усувають конкуренцію за кращі джерела корму між самицями та молодими самцями. Після сезону парування рогові нарости скидаються після чого ієрархічні відмінності стають нечіткими.

Серед вилорогів поширені декілька загальних голосових та візуальних сигналів: телята мекають при ізоляції від матері, самиця бурчить коли шукає своїх телят, самиці ревуть під час поєдинків; самиці і самиці роздувають ніздрі коли сердяться. Коли тварини бачать небезпеку, шерсть на білих сідницях випрямляється, що служить сигналом попередження для всього стада. Природніми ворогами є койоти та рисі.

Живлення[ред.ред. код]

Дорослий самець вилорога

Основу живлення складають трави, навіть отруйні, бур'яни, полин та молоді пагони кущів, кактуси. Раціон змінюється із зміною регіону поширення тварин та залежить від місцевої флори. Молоді пагони складають до 80% раціону північних вилорогів. Коли молоді пагони не доступні тварини харчуються озимою пшеницею. Влітку основним джерелом корму є трава. Вилороги не п'ють воду поки трава та рослини мають достатній її запас. Взимку риють сніг передніми копитами, щоб дістатися до корму.

Збереження[ред.ред. код]

За сучасними оцінками, поголів'я вилорогів до прибуття на континент європейців становило 35 мільйонів голів. Вони були поширені на території від сходу штату Вашингтон та півдня штату Манітоба до півострова Баха Каліфорнія та північно-східної Мексики. У 1920 році приблизний підрахунок показав, що залишилося менш ніж 20 000 вилорогів. Заходи щодо збереження та належна організація розповсюдження тварин збільшили цю кількість понад 500 000 в Сполучених Штатах та Канаді, але мексиканська популяція, яка стала жертвою браконьєрства та знищення природного середовища існування, яке проявляється в розвідці нафтових родовищ та відкритих видобутках корисних копалин, нараховує 1200 тварин. Сонорський підвид A. a. sonoriensis та півострівний підвид A. a. peninsularis вилорогів занесені до червоної книги Сполучених Штатів Америки та МСОП.

Популяції вилорогів змішувались під час переселень, що в результаті призвело до зникнення різниці між підвидами майже по всій території поширення тварин.

Походження назви[ред.ред. код]

Наукова назва Antilocapra americana — американська антилопова коза.

Докладніше: Anthalops (гр.) — рогата тварина {можливо від anthos (гр.) — квітка та ops (гр.) — око, що приписувалось красивим очам антилопи};

capra (лат.) — коза;

america (лат.) — Америка — частина світу в якій зустрічаються ці тварини;

anus (лат.) — суфікс у значенні: той що походить з.

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в Fossilworks