Виморочне майно
Виморочне майно (також відумерле майно, безгосподарне майно, безхазяйне майно) — в цивільному праві майно померлого, яке не переходить до його спадкоємців. Ст і. може утворитися, якщо до дня смерті спадкодавця не виявиться спадкоємців ні згідно із законом, ні по заповіту, а також якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадки або всі спадкоємці позбавлені спадку заповітом. Якщо за відсутності спадкоємців згідно із законом заповідано не все майно, то Ст і. признається незаповідана частина майна.
Безгосподарне майно відрізняється від безгосподарно утримуваного майна, яке може бути вилучене на користь держави лише за рішенням суду. Будівля визнається безгосподарно утримуваною, коли власник недбайливо ставиться до неї, руйнує тощо.
Зміст |
Законодавство УРСР [ред.]
За радянським правом (в УРСР ст. 555 ЦивК УРСР) майно вважається виморочним, якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; коли всі спадкоємці відмовилися від спадщини або позбавлені законом права на неї.[1]
За ст. 68 Цив. кодексу УРСР, Ст і. переходить до держави по праву спадкоємства. Держава стає власником цього майна на підставі свідоцтва про право на спадок, видаваного нотаріальною конторою після закінчення 6 місяців з дня смерті спадкодавця та публікування в пресі оголошення про виклик особи, що вважає себе власником. Якщо протягом 6 міс. власник не з'явиться, приймається рішення про реалізацію майна. Держава (в особі місцевих фінансових органів) несе відповідальність по боргах спадкодавця в межах вартості спадкового майна, що перейшло до нього. Майно, що перейшло таким чином у власність держави, передається для відповідного використання державним, кооперативним або суспільним організаціям.
Законодавство України [ред.]
Термін побутує у цивільному законодавстві багатьох країн. У Цивільному кодексі України він відсутній. Однак кодексом передбачено, що майно, не успадковане ні за законом, ні за заповітом, переходить до держави за правом спадкоємства (ст. 556).[2]
Питання правових наслідків виявлення безхазяйного майна регулюються ст. 137 Цивільного кодексу України. Порядок виявлення та обліку цього майна визначається Міністерством фінансів України.[3]
Див. також [ред.]
Джерела [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
