Високопілля (Валківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Високопілля
204n3Valkivs Visokopillya.jpg
Герб
Свято-Миколаївський храм
Свято-Миколаївський храм
Країна Україна Україна
Область Харківська область Харківська область
Район/міськрада Валківський район
Рада Високопільська сільська рада
Код КОАТУУ 6321281501
Картка на сайті ВР Високопілля 
Основні дані
Засноване 1670
Населення 1957
Площа 55,56 км²
Густота населення 35,22 осіб/км²
Поштовий індекс 63020
Телефонний код +380 5753
Географічні дані
Географічні координати 49°55′02″ пн. ш. 35°24′53″ сх. д. / 49.91722° пн. ш. 35.41472° сх. д. / 49.91722; 35.41472Координати: 49°55′02″ пн. ш. 35°24′53″ сх. д. / 49.91722° пн. ш. 35.41472° сх. д. / 49.91722; 35.41472
Середня висота
над рівнем моря
155 м
Водойми р. Коломак
Найближча залізнична станція Водяна
Відстань до залізничної станції 1 км
Місцева влада
Адреса ради 63020, Харківська обл., Валківський р-н, с. Високопілля, вул. Радянська, 1, тел. 6–92-54
Сільський голова Шумейко Світлана Анатоліївна
Карта
Високопілля (Україна)
Високопілля
Високопілля
Високопілля (Харківська область)
Високопілля
Високопілля
Високопілля (Валківський район)
Високопілля
Високопілля

Високопі́лля (в минулому — Хмельове або Хмільова) — село в Україні, Валківському районі Харківської області.

Населення згідно з переписом 2001року становить 1957 осіб (866/1091 ч/ж).

Орган місцевого самоврядування — Високопільська сільська рада, до якої також входить село Гвоздьове.

Географічне положення[ред.ред. код]

Високопілля. Вид на село з Перекіпської дороги
Проліски. Перші квіти Харківщини.
Ліщина. Майбутній урожай горіхів.

Село розташоване на заході Валківського району та межує з Краснокутським та Коломацьким районами Харківської області. Село Високопілля розташоване на водорозділі басейнів Дніпра і Дону біля витоку річки Коломак, притоку Ворскли. На руслі річки Коломак по території Валківського району знаходиться декілька ставків. В селі розташовані перші три з них: Фатіївський ставок, Хомутянський та Кукочка.

Поруч з селом проходить залізниця, зупинна платформа Садки Південної залізниці.

На відстані 1 км знаходиться село Водяне (Краснокутський район) і станція Водяна. Жителям деяких районів села при пересуванні залізницею зручно користуватись зупинною платформою Мар'їне.

До автотраси КиївХарків, яка проходить через районний центр Валки, від села Високопілля через села Перекіп і Старі Валки відстань становить 18 км.

Село Високопілля – одна з найвищих точок рельєфу в Харківській і Полтавській областях, що і дало йому назву від слів «високе поле».

Велика територія села, географічне розташування вздовж трьох водоймищ по руслу річки Коломак, протяжність в минулому військових сотенних поселень продиктували необхідність назв районів села і прилеглих територій: Берестова, Фатіївка, Причепилівка, Садки, Центр, Хомутівка, Низ, Край, Кукочка, Багнівка, Свистунівка, Лисойванівка, Гвоздьове, Вовчий хутір, Гайворонське.

Природні умови[ред.ред. код]

До села прилягає великий лісний масив урочище Хмельове. Листяний ліс складається переважно з дубу та ліщини. Розповсюджені також липа, клен, ясен, дикоростучі яблуні та груші.

В лісі живуть лосі, сарни, кабани, єноти, лисиці, ласки, куниці, лісові тхори, зайці, а також розповсюджені лісові гризуни: вивірки, лісові миші, підземні полівки та руді нориці.

Природні умови сприятливі для багатьох видів птиць. Це солов'ї, дятли, сови, зозулі, ворони, сороки, вальдшнепи, жайворонки, кропив'янки, коноплянки і багато інших птиць.

Історія[ред.ред. код]

Поселення виникло в 1670 році в результаті масового переселення українців на вільні землі Дикого поля (Слобожанщину) після постійних протистоянь з поляками та поразки українських військ під Берестечком. По імені першого поселенця козака Хмеля воно отримало назву Хмельове.

Наступний етап розвитку поселення пов'язаний з початком будівництва в 1680 році системи оборонних споруд на південь від Харкова для захисту від набігів кочових татар. Саме тут проходив сумнозвісний Муравський шлях, по якому кочівники здійснювали набіги, вивозили награбовані скарби та невільників.

Високопілля. Дорога на Турецькому валу

Для захисту був використаний земляний вал скіфського періоду, який розташований між річкою Мжа та Коломак.

Це був рукотворний вал (Турецький вал, Перекопський вал) висотою шість метрів з двометровим рвом глибиною два метри з південного боку. Його відновили, укріпили. Вал віками слугував нашим предкам військовою захисною спорудою, а село Високопілля — одним із сторожових форпостів Ізюмської лінії укріплень Харківського полку. Сьогодні по цьому насипу прямує семикілометрова дорога від Перекопу до Високопілля, і тільки перед самим селом вал без влаштування на ньому дороги звертає до річки Коломак.

За даними на 1864 рік у казеній слободі Перекіпської волості Валківського повіту, мешкало 2858 особи (1374 чоловічої статі та 1484 — жіночої), налічувалось 411 дворових господарств, існувала православна церква[1]. Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 5092 осіб[2]. (слобода казена Високопілля (Хмелева) 462 1374+1484 1ЦП)

Згідно з дослідженнями педагога—історика Високопільської середньої школи Коваля Дмитра Івановича (1914—1971):

  • 1686 — Хмельове нараховувало 200 жителів.
  • 1780 — село відноситься до Валківського повіту.
  • 1806 — освячена Свято-Миколаївська церква.
  • 1848 — від епідемії холери померло 110 жителів.
  • 1861 — реформи 1861 року війскових поселенців зрівняли з селянами, виділили їм невелику кількість землі (в середньому по дві десятини). Найвищим органом управління стала сільська сходка, на якій вибирався староста і збирач податків. Село ставало на цивільні рейки.

Військова історія села жива до сьогодення. Жителі пам'ятають, що назви вулиць почали з'являтися в селі тільки з початку 70-х років 20 століття. Пошта знаходила адресата тільки по вказаному в адресі номеру сотні, на які було поділене село. Дивні літери в адресі (наприклад, с.Високопілля, 7с.) були незрозумілими для сторонніх та гордістю для жителів і їх знайомих.

  • 1869 — введення в дію залізниці Харків — Миколаїв, яка проходить через село.
  • 1873 — відкрита двокласна церковно—приходська школа на 30 учнів.
  • 1900 — населення села становило 2350 чоловік. Збудована чотирикласна початкова школа, яка потім була зруйнована під час окупації села фашистськими військами.
  • 1902 — селянське повстання Валківського повіту, жителі брали участь у розгромі панського маєтку і цукрового заводу в Новоіванівці. Результатом придушення повстання був царський указ про відшкодування селянами збитків поміщикам в сумі 800 тис.крб. Пізніше указ був скасований.
  • 1907 — село отримало назву Високопілля. В історичних документах сучасна назва зустрічається раніше 1907 року (доповіді командуючого слободськими полками генерала Вейсбаха в 1728 році).
  • 1914 — збудовано лікарню.
  • 1916 — в селі була одна школа, в якій працювали 2 вчителя, навчалось 50 учнів, надходив 1 журнал, 3 газети.
  • 1918 — 28 лютого створений ревком и встановлена Радянська влада.
  • 1921 — квітень, Валківське повстання, в якому брали участь жителі села. Придушене в травні з допомогою бронепоїзду.
  • 1923 — село відноситься до Валківського району. Незначний час в радянський період адміністративних реорганізацій село відносилось до Коломацького району.
  • 1927 — відкрито поштове відділення.
  • 1929 — село нараховувало 1500 одноосібних господарств.
  • 1941 — 16 жовтня - початок окупації села фашистськими військами, яка продовжувалась 23 місяці. Під час бойових дій Німецько-радянської війни село Високопілля було на шляху німецько-фашистських танкових військ: танкових дивізій СС — «Райх», «Мертва голова», «Вікінг». Їх завданням був розгром радянської 1-ї танкової армії, 5-ї гвардійської танкової армії та контроль автодороги ХарківПолтава і залізниці Харків — Полтава. Бої велися з початку серпня 1943 року на Богодухівському напрямі (Високопілля, Шарівка, Мерчик).
Високопілля. Список полеглих воїнів-односельчан на стелі меморіалу
  • 1943 — 11 вересня - звільнення села від німецько-фашистських військ [1], [2], [3]. Село, як і районний центр, звільняли бійці Степового фронту під командуванням маршала Радянського Союзу Конєва І. С.

В боях за звільнення села Високопілля, станції Водяна, села Шарівка командир стрілецького взводу 759 стрілецького полку 163 стрілецької дивізії лейтенант Непочатих Ілля Кирилович відзначений званням Героя Радянського Союзу.

Братські могили на трьох кладовищах села та біля Будинку культури, пам'ятник воїнам—односельчанам, траншеї та окопи на узліссях — це пам'ять про героїчне минуле села під час Другоїї Світової війни. 958 жителів воювали на фронтах Німецько-радянської війни, з них загинули 284 бійці, нагороджені орденами та медалями 220 чоловік[3]. Більше 200 юнаків та дівчат було відправлено на примусову працю в Німеччину.

На центральній площі села були страчені голови колгоспів Доценко І.П., Жовновач К.Р., за участь в партизанській боротьбі Коваль Ф.С., Коваль Г.П. Під час окупації було зруйновано школу, цегельний завод, 700 будинків села, 64 будинки хутора Гвоздів, 27 хат Вовчого хутору, господарства п'яти колгоспів.

  • 1951 — відкрито сільську бібліотеку.
  • 1965 — населення становило більше 4 тисяч, працювала лікарня на 25 місць, амбулаторія, 6 магазинів, поштове відділення, 2 школи, 40 вчителів, 1 клуб на 200 місць, 3 бібліотеки,надходило понад 1700 примірників газет, 700 журналів, нараховувалось 300 телевізорів, 250 мотоциклів, 6 автомобілів, 2 колгоспи обробляли більше 4000 гектарів орної землі, а в школах та ВНЗ навчалось сорок відсотків населення.
  • 1968 — відкрито дитячий дошкільний заклад.
  • 1969 — прокладено шосейну дорогу Високопілля-Перекіп.
  • 1978 — введено в експлуатацію Будинок культури.
  • 1997 — до села приєднані населенні пункти Вовче та Гайворонске [4].

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Високопілля. Пам'ятник полеглим воїнам-односельчанам
  • Турецкий вал, на більшій частині якого облаштована автомобільна дорога ВисокопілляПерекіп.
  • Братська могила радянських воїнів, де захоронено 270 полеглих. Сюди перенесені рештки з могили комісара Васильєвського, вбитого денікінцями під Водолагою та захороненого на центральній площі села.
  • Пам'ятник воїнам-визволителям, полеглим в боях з фашистами, встановлений в 1951 році.
  • Пам'ятник воїнам-односельчанам, полеглим в боях з фашистами, встановлений в 1978 році.
  • Гідрологічний заказник місцевого значення «Коломачки». Площа 68,7 га. Природна лугова і водно-болотна рослинність, яка позитивно впливає на гідрологічний режим витоків ріки Коломак [5].
  • Заслуговує уваги ще одна пам'ятка — олійниця. В селі їх було дві: в Садках і на Хомутівці. Але популярніша з них розташована в Садках. Це дерев'яне приміщення з технічним поверхом, східцями, помостами, на яких розміщене технічно цікаве обладнання. Воно приводиться в дію ремінною передачею з системою валів та шківами. Замовник особисто супроводжує процес виготовлення від зважування соняшникового насіння до розливу гарячої олії. А сама технологія виготовлення (рушка, вальці, жорна, жаровні, піч, лушпиння, прес, сичики, макуха) і незабутній апетитний аромат дають високопільській олії авторитет не тільки в Харківській, а і в Полтавській області.

Релігія[ред.ред. код]

  • Свято-Миколаївський храм (УПЦ), побудований в 1796-1806 роках.
Високопілля. Свято-Миколаївський храм.

Число прихожан села Високопілля [6]

1730 рік 158 чоловіків 140 жінок
1750 рік 174 чоловіків 146 жінок
1770 рік 480 чоловіків 425 жінок
1790 рік 963 чоловіків 926 жінок
1800 рік 1193 чоловіків 1176 жінок
1810 рік 1345 чоловіків 1333 жінки
1830 рік 1268 чоловіків 1215 жінок
1850 рік 1360 чоловіків 1418 жінок


Заснування першої церкви відносять до 1644 року, потім храм було повністю зруйновано в 1711 році під час набігів татар. По опису Високопільського священника отця Василя храм Святого Миколая був відновлений в 1717 році. Завдяки зусиллям майора Заварикіна та місцевих селян у 1806 році був збудований кам'яний храм. Колезький радник Петро Костевський в 1827 році покрив дах храму металом. А пізніше, в 1841 році, вдова Петра Костевського Наталія Миколаївна виконала ремонт, подарувала начиння на 430 карбованців сріблом, а в 1842 році при будівництві нової цегляної дзвіниці пожертвувала матеріалом та грошима до 800 карбованців сріблом. Селянин Павло Ус перед смертю залишив храму до 330 карбованців сріблом.


На відміну від інших сіл України старовинна Свято—Миколаївська церква не тільки збереглась, а і весь час діяла. Навіть використання її в якості кулеметного гнізда та німецької конюшні під час військових дій 1941—1943 років дозволило їй залишитись неушкодженою. В радянський період храм успішно діяв поруч з сільським клубом, приймальним пунктом заготкооперації, буфетом, школою, дитсадком. Мелодійний передзвін в християнські свята досягав до найвіддаленіших куточків села.


З приходом на службу в 1975 році отця Іакова Петровича Зеленського (19372007) храм постійно оновлювався [7]. Збудований металевий паркан, встановлене водяне опалення, телефон, реставрований зовнішній вигляд, закінчено художнє оформлення залу та вівтарю. У 2006 році храму виповнилось 200 років . В теперішній час настоятелем Свято—Миколаївського храму є священослужитель випускник Харківської Духовної Семінарії ієрей Сергій Вікторович Кудрик [8]. Телефон храму: (+38 05752) 6-92-86.

  • Багаточисельна община християн-баптистів, які мають молитовний дім. Недільні богослужіння, зібрання періодично проходять на галявинах лісу з участю віруючих з інших населених пунктів. Для захоронень віруючих-баптистів у селі існує відокремлений від православного цвинтар.

Персоналії[ред.ред. код]

Голови виконкому сільської Ради різних років:

  • Лапта Максим Дем'янович. Під його керівництвом в 1927 році збудоване приміщення школи.
  • Дяченко Векла Іванівна.
  • Мищенко Филимон Андрійович. Під його керівництвом збудована восьмирічна школа.
  • Муха Павло Макарович. Збудований сільський клуб, завідуючим якого довгий час був Шпитальний П.Г.
  • Радченко Василь Данилович. Збудовано амбулаторію.
  • Корсун Степан Григорович.
  • Перемот Степан Гаврилович.
  • Кононенко Петро Дмитрович. Очолював виконком сільської Ради більше 20 років.
  • Прилуцький Анатолій Тимофійович.
  • Сосновий О.І.
  • Прилуцька К.І.

Директори шкіл різних років:

  • Романовський Микола Вікторович, перший директор Високопільської семирічної школи, збудованої в 1927 році.
  • Халевський Варлам Давидович — директор Високопільської середньої школи з 1930 року. Загинув на війні 1941—1945 років.
  • Марчишин Іван Петрович (1909—1956) — директор школи з 1945 по 1956 рік. Школа була учасником та медалістом ВДНГ по роботі на пришкільних ділянках. Вчителю біології Марчишиній Н.П. присвоєне звання Заслужений вчитель УРСР, вона обиралась депутатом обласної Ради.
  • Мосінцев Микола Микитович — директор школи з 1957 по 1975 рік. Добудовані приміщення школи. Участь на ВДНГ з учнівською виробничою дослідною бригадою. Школа була представлена на І, ІІ, ІІІ Всесоюзних читаннях (в Ленінграді, Києві, Мінську) доповідями вчителя англійської мови Коваля І.І. Дякуючи сильному педагогічному колективу Високопільської середньої школи її учні були постійними учасниками олімпіад різних рівнів, поповнювали лави вищих та середніх навчальних закладів. Наприклад, тільки з одного випускного класу 1969 року кількістю 31 випускник у ВУЗах та технікумах навчалось 17 чоловік. Особливою повагою користувались педагоги Коваль Д.І., Коваль І.І., Кононенко В.М., Мосінцева Н.О., Невара Н.Т., Прилуцький А.Т., Гребіник О.А., Козар М.І., Линник І.А., Линник М.Д., Сенчук Б.Й., Вус О.П., Прилуцька Г.Т. та інші.

В школі навчались Твердохліб К.Г. (1906—2007)[9], генерал—полковник авіації Герой Радянського Союзу Катрич О.М. (1917—2004)[10] [11] [12], генерал—майор авіації Перемот Д.К.(1914—?), заслужена артистка РСФСР солістка хору ім. П'ятницького Людмила Шляхова (Волох).

Фотогалерея[ред.ред. код]

Високопілля. Вид на східну частину села. Фатіївський та Хомутянський ставок на початку русла річки Коломак.
Високопілля. Вид на східну частину села. Фатіївський та Хомутянський ставок на початку русла річки Коломак.
Високопілля. Вид на південну частину села. Хомутівка. Кукочка. Лівий берег річки Коломак на початку русла.
Високопілля. Вид на південну частину села. Хомутівка. Кукочка. Лівий берег річки Коломак на початку русла.

Примітки[ред.ред. код]

  1. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  2. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  3. История городов и сел Украинской ССР.
  4. Нормативно-правові акти з питань адміністративно-територіального устрою України
  5. Коломачки. Гідрологічний заказник місцевого значення.
  6. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии.
  7. Православна Харківщина
  8. Николаевский храм села Высокополье
  9. Твердохліб Катерина Гнатівна
  10. Катрич Алексей Николаевич. Биография
  11. Герой Советского Союза генерал-полковник Катрич А.Н.
  12. Могила Катрич А.Н. на Троекуровском кладбище

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.