Вишеславська Ірина Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вишеславська Ірина
Дата народження 20 лютого 1939(1939-02-20) (75 років)
Місце народження УРСР Київ, УРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр живописець , графік, сценограф
Напрямок постімпресіонізм


Вишесла́вська Іри́на Леонідівна (* 20 лютого 1939, Київ) — українська художниця, живописець , графік, сценограф, член Національної спілки художників України , Міжнародної асоціації «Мистецтво народів світу», Москва; Незалежної мистецької Асоціації «Terra» Київ, член «Maison des Artisles» Париж, Франція. Роботи демонструвалися і зберігаються у музеях таких країнах : Україна, Франція, Росія, Азербайджан та інших.

Біографія[ред.ред. код]

Ірина Леонідівна Вишеславська народилася в Києві 20.02.1939 у сім’ї з багатими культурними традиціями. Її батько Леонід Вишеславський був відомим поетом, мати  — Агнеса Балтага  — літератором. Серед предків були священики ( в Греції, Румунії, Україні). Ірина з раннього дитинства проявляла талант художника. Коли їй було 8 років, вона отримала першу премію на республіканській виставці Дитячого малюнка за акварель "Переправа на пляж".
Ірина Вишеславська навчалася у Республіканській художній школі (в якій через багато років викладала живопис). Навчалася в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені І. Репіна, Ленінгад ( Санкт-Петербург), Росія. Потім переїхала до Києва і закінчила Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури НАОМА , викладач В.Забашта.
У період заміжжя за письменником, літературознавцем Анатолієм Макаровим художниця підписувала роботи як Макарова-Вишеславська. Їхній син Гліб Вишеславський  — художник, мистецтвознавець.


[1]

Творчість[ред.ред. код]

Художньому вихованню Ірини сприяв її батько, Леонід Вішеславський. Завдяки організованій ним поїздці по Європі, дочка з юних років була знайома з найкращими творами мистецтва в музеях Стокгольмі, Амстердама, Парижа, Лувр, Рима й Афін, що було практично недоступне для більшості в Радянському Союзі. Особливий вплив на неї справив альбом "Імпресіонізм", подарований батьком, і який послужив фундаментом для подальшої самостійного творчості.

Щоб отримати якісну освіту, Ірина поїхала до Ленінграду, де вона багато часу провела, вивчаючи шедеври Ермітажу. У Ленінградській Академії Мистецтв вона провчилася чотири роки. Далі, вийшовши заміж за киянина, перевелася в Київський художній інститут. Там у неї виникли конфлікти, і з інститутом, і з Спілкою Художників. Її манеру не сприймали, вважали занадто "західною". Це був важкий період, вісім років її не приймали до Спілки. Але вона повезла свої роботи до Москви, в обхід офіційних чиновників, на Всесоюзний конкурс портрета, на якому вона отримала премію. Після цього, у 1975 році, її прийняли до Спілки художників України , а премійований «Портрет велосипедистки» знаходиться зараз у Львівському музеї образотворчих мистецтв.

Великий вплив на формування мистецьких та релігійних поглядів Вишеславської мав священик Олександр Мень, погляди якого були опозиційними до радянського режиму,( з ним вся сім’я Вишеславських була близько знайома). У радянський період Ірина Леонідівна обрала так званий стиль «тихого супротиву», тобто оминала у своїй тематиці показово патріотичні й партійні теми, що споріднювало її творчість з тогочасним андеграундом. З можливостями відкритого суспільства у Незалежній Україні І. Вишеславська захопилася подорожами. Вона подовгу працює у Франції. Значно збагатилася тематика її картин, особливо сценами з життя французів, циган, іспанців та багатьох інших, які ніби доповнюють у її доробку колоритні українські сюжети.

Ірина Вишеславська плідно працює як портретист, майстер побутових і жанрових сцен,сповнених психологізму й динаміки. Її живопис колористично багатийВона відкрита до пошуку різних засобів виразності. Успішно працювала як ілюстратор книг і сценограф театральних вистав. Вона добре розуміється на тонкощах світового й західного мистецтва, пише мистецтвознавчі статті. [1] Чимало зроблено й написано донькою про батька Леоніда Вишеславського для увіковічення пам’яті про нього.[2]. ЇЇ було обрано до Міжнародної асоціації «Мистецтво народів світу», Москва у 1990; Незалежної мистецької Асоціації «Terra» Київ у 1994, «Maison des Artisles» Париж, Франція у 1997. Роботи зберігаються у музеях та приватних колекціях різних країн.

Примітки[ред.ред. код]

  1. І. Вишеславська-Дюран. Контратака ФІАКу/Галерея. 2009, №3/4, ст.30-32.
  2. ’’Вишеславський Л. М.’’ Українська сповідь: Поезії. Проза. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2004, ст.323.

Джерела[ред.ред. код]

  • ’’ Ірина Вишеславська - Макарова ’’// Каталог. - Київ: Оранта, 2008.
  • на фр.:’’Ірина Макарова-Вишеславська’’. Альбом. - Ментон, Франція: «Пале Карноле», 2002
  • на рос.: ’’Наташа Коваленко’’ . Мои картины - это моя биография. Монако, Танданс, 2002,№ 12,ст. 44
  • на рос.: ’’Кароль Кур. ’’ Портрет : Ирина Макарова-Вышеславская и Глеб Выше-Славский. Берег, Франція, 2002, №19, ст. 24
  • на фр.:’’ Ж.Робер Івон ’’. Ірина Макарова пише вулицю Сан-Еспрі». «Феміна/Ніс- Матен», 1999, березень, ст. VI
  • на рос.: ’’«Ирина Макарова - Вышеславская’’. Альбом. Киев: Союз художников Украины, 1992
  • на рос.: ’’Бисти Дмитрий’’. Стремление к гармонии. Москва: «Правда», Огонек, 1988, №10, стр.8