Вишинський Андрій Януарійович
Андрій Януарійович Вишинський (10 грудня 1883, Одеса —22 листопада 1954, Нью-Йорк) — радянський політичний діяч, юрист і дипломат. В світову історію увійшов як головний державний обвинувач (генеральний прокурор СРСР) на сталінських «показних судових процесах» 30-х років 20-го століття. Як правник, А.Вишинський був запеклим прибічником принципу «Презумпції винності».
Зміст |
Біографія [ред.]
Народився в родині власника аптеки Януарія Вишинського (пол. January Wyszyński), мати — вчителька музики. Після його народження родина переїхала до Баку.
В 1901 році поступив на юридичний факультет Київського університету, проте закінчив його тільки в 1913 році, оскільки неодноразово полишав навчання. В 1903 році вступив у партію меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року був комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт німецького шпигуна Ульянова-Леніна. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала очевидною, він вступив в партію більшовиків. З липня 1923 року — суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. В 1925–1928 роках був ректором Московського університету.
В кінці 20-х працював в освітніх відділах радянського апарату. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі. З 1935 року — Генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Для нього був характерним жорсткий стиль, безцеремонність, першопочаткова впевненість у тому, що підсудні — винні, вираження зневаги до підсудних. Вишинського вважав зразком для себе керівник нацистського «Народного суду» Роланд Фрейслер[Джерело?].
Зразок риторики А. Вишинського на показних процесах, якою він характеризує старих більшовиків з «ленінської гвардії»:
-
…"шпионы и изменники", «зловонная куча человеческих отбросов», «звери в человеческом облике», «отвратительные негодяи»… «Расстрелять их всех, как бешеных псов!»… «Раздавить проклятую гадину!»[1]
Академік АН СРСР (1939), за свою основну роботу — «Теорія судових доказів» — отримав Сталінську премію. З 1940 — в наркоматі іноземних справ; був присутнім при капітуляції Німеччини в 1945 році. В 1949-53, на початковому етапі Холодної війни і під час війни в Кореї — міністр закордонних справ СРСР. Після смерті Сталіна Вишинського призначено представником СРСР в ООН.
Помер в Нью-Йорку, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Після ХХ з'їзду КПРС в 1956 році Вишинського «посмертно репресовано», його праці перестали бути офіційними посібниками для радянських юристів.
