Вишнівець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Вишнівець
Парадна брама палацу Вишневецьких
Парадна брама палацу Вишневецьких
Країна Україна Україна
Область/АРК Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Збаразький район
Рада Вишнівецька селищна рада
Код КОАТУУ: 6122455300
Офіційний сайт:
Основні дані
Перша згадка 1395
Магдебурзьке право кінець 15 століття
Статус із 1939 року
Площа км²
Населення 3405 (01.01.2012)[1]
Густота 571 осіб/км²
Поштовий індекс 47313
Телефонний код +380 3550
Географічні координати 49°54′10″ пн. ш. 25°44′22″ сх. д. / 49.90278° пн. ш. 25.73944° сх. д. / 49.90278; 25.73944
Висота над рівнем моря 309 м
Водойма Горинь
Відстань
Найближча залізнична станція: Карначівка
До станції: 16 км
До райцентру:
 - фізична: 25 км
До обл. центру:
 - залізницею: 50 км
Селищна влада
Адреса 47313, Тернопільська обл., Збаразький р-н, смт. Вишнівець, вул. Грушевського,6
Карта
Вишнівець (Україна)
Вишнівець
Вишнівець
Вишнівець (Тернопільська область)
Вишнівець
Вишнівець

Ви́шнівець, до 1939 року Ви́шневець — містечко (селище міського типу — смт.) Збаразького району Тернопільської області, на лівому березі Горині (правій притоці Прип'яті). Населення у 2003 році становило 3940 осіб[2].

Центр селищної ради, якій також підпорядковано село Загороддя.

Історія[ред.ред. код]

Перша писемна згадка відноситься до 1395 року. Тоді Вишнівець був власністю князя Корибута Ольгердича. У привілеях польського короля Владислава ІІІ Варненчика від 9 липня 1463 року є запис, що після смерті власника Вишнівця князя В. Несвізького місто переходить до його сина Солтана, який уперше почав іменуватися Вишневецьким.

Із ім'ям Дмитра Вишневецького пов'язують заснування Запорізької Січі.

Від кінця 15 століття Вишнівець користувався магдебурзьким правом. 1494 року татари напали на містечко і завдали значних руйнувань йому.

Імовірно, з середини XVI століття походить герб Вишнівця. Судячи з доступних нині джерел, ним був родовий знак князів Вишневецьких — «Корибут» (на червоному тлі — золотий хрест із перехрещеними кінцями, поставлений на перекинутому рогами догори півмісяці, під яким шестикутна зірка). Зокрема, відома праця М.Балінського й Т.Ліпінського «Старожитна Польща» зазначає, що у 1781 р., під час відвідування Вишнівця королем Станіславом-Августом Понятовським, місцевий магістрат подарував королю гармату з зображенням герба Вишневецьких (при тому, що власниками Вишнівця на той час були Мнішки — носії герба «Кончиць», а отже, герб міг виступати на подарованій магістратом гарматі лише як герб міста).

У складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

З 1569 року у складі Речі Посполитої, стає важливим торгівельним і культурним центром південної Волині. У 1640 році Ярема Вишневецький перебудував і укріпив замок.

Під час визвольної війни проти польського панування у 1648, 1649, 1651 роках містечко займало козацьке військо Богдана Хмельницького. У 1649 році усі поля навколо з'їла сарана і як наслідок 1651 року тут спалахнув великий голод.

У 1672 замок через зраду був узятий татарами, вся шляхта була винищена.

У 1653, 1657, 1658 і 1672 роках на Вишнівець нападали турецько-татарські орди. У 1744 році після сметрі останнього з роду Вишневецьких — Михайла-Сервація, містечко перейшло у власність князів Мнішеків.

В містечку було 3 церкви та кляштор з фарним костелом кармелітів босих.

У складі Російської імперії[ред.ред. код]

У 1793 році Вишнівець внаслідок поділу Речі Посполитої переходить у володіння Російської імперії.

Згодом стає центром волості у складі Кременецького повіту Волинської губернії. У 1852 році — містечко стає власністю княгині Абамелек, у 1857 — В. Плятера, 1876 — генерала І. де Толля.

Свого часу до Вишнівця було приєднано хутори Вишневий (Варшавка), Мухавець і Чернявський.

У складі Польської республіки (1918–1939)[ред.ред. код]

1925 р. В головному корпусі палацу князів Вишневецьких відкрито музей.

Радянський період[ред.ред. код]

1940 р. Усі історичні і мистецькі цінності, коштовності вивезено з замку в Москву.

1941 р. У березні з палацу Вишневецьких вивезено до Москви найкращі картини, скульптури меблі, злоті та срібні речі, стародруки і цінну бібліотеку. У замку знайшли собі місце німецьке гестапо, жандармерія.

2 липня 1941 нім. війська ввійшли в Вишневець. 12 липня 1941 поліцією було вбито 35 євреїв. 30 липня розстріляно бл. 400 чоловіків-євреїв, 4 вересня — 146 євреїв. В березні 1942 створено гетто, куди були доставлені євреї з навколишніх сіл. Гетто знищено 11 серпня 1942, коли було розстріляно бл. 2500 євреїв. Ще дек. сотень євреїв, які переховувались, були вбиті протягом наст. 4 тижнів. На єврейському кладовищі В. збереглися пам'ятники 16 ст.

1949 р. Спалено Вишневецький замок.

19621970 рр. Відбудовано замок князів Вишневецьких.

1963 р. Закрито й пограбовано Вознесенську церкву.

Транспорт[ред.ред. код]

У містечку немає залізничного транспорту. Найближча залізнична станція — Карначівка за 16 кілометрів від Вишнівця.

Через селище проходить автошлях Луцьк-Чернівці.

Архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

  • Замок XV ст.
  • Палац і парк XVIII ст. князів Вишневецьких
  • Церква Архистратига Михаїла (1726, реконструкція у 1768, 1840)
  • Церква Вознесіння (1530, реконструкція 1872, 1989)
  • Келії монастиря кармелітів

Галерея[ред.ред. код]

Некрополі[ред.ред. код]

Михайло Сервацій Вишневецький — віленський воєвода був похований в кармелітському костелі (замковому) в Вишнівцю.

Михайло Вишневецький — овруцький староста та дружина Регіна Могилянка поховані в замковій церкві.

У Вишнівці споруджено військовий цвинтар, де поховано близько 500 осіб, які загинули при визволенні Вишнівця і прилеглих до нього сіл у березні 1944 р. 468 поховані у братській могилі, 35 — в індивідуальних, у селищному сквері. Тут встановлено пам'ятник радянському воїну, на кожній могилі — надгробки і встановлені прізвища полеглих[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. «Тернопільський Енциклопедичсний Словник», том І, стор. 268
  3. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998, стор. 20

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Координати: 49°54′ пн. ш. 25°44′ сх. д. / 49.900° пн. ш. 25.733° сх. д. / 49.900; 25.733