Владивосток

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Владивосток
Владивосток
Gerbvlad2012.jpg Flag of Vladivostok 2012.jpg
Герб міста Прапор міста
Center of Vladivostok and Zolotoy Rog.jpg
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Приморський край
Основні дані
Час заснування: 1860
Статус міста з 1880 року
Населення 622 500 (2013)
(агломерація 1 010 000)
Площа 331,16 км²
Поштові індекси 690xxx
Телефонний код +7-423
Географічні координати: 43°07′ пн. ш. 131°54′ сх. д. / 43.117° пн. ш. 131.900° сх. д. / 43.117; 131.900Координати: 43°07′ пн. ш. 131°54′ сх. д. / 43.117° пн. ш. 131.900° сх. д. / 43.117; 131.900
Міста-побратими Нііґата, Сан-Дієго, Джуно, Такома, Акіта, Пусан, Хакодате, Далянь, Вонсан, Манта, Владикавказ, Кота-Кінабалу, Інчхон
Влада
Веб-сторінка [1]
Голова адміністрації Ігор Пушкарьов [2]
Карта
Владивосток (Росія)
Владивосток
Владивосток

Владивосток (рос. Владивосток)  — місто на Далекому Сході Росії, адміністративний центр Приморського краю, порт на Тихому океані (у бухті Золотий Ріг). Нараховує 622,5 тисяч мешканців (станом на 2013 рік).

Місто є кінцевим пунктом Транссибірської магістралі. Місто має аеропорт. Воно є центром корабельної, машинобудівної, харчової (рибопереробної) і легкої промисловості. Місто є осередком Далекосхідного відділення Російської Академії Наук. Має 8 вищих навчальних закладів.

Владивосток — одне з головних міст Зеленого Клину, регіону розселення українців на Далекому Сході.

Історія[ред.ред. код]

Стародавня історія[ред.ред. код]

В давнину територія сучасного Владивостока входила до складу держави Бохай (698–926 рр.), починаючи з X століття належала киданям, а потім чжурчженям. На початку XIII століття на території сучасного Примор'я існувало кілька міст чжурчженьської держави Східне Ця. Всі вони були зруйновані монголами в результаті нападу 1233 року, після чого територія прийшла в запустіння. Існує легенда, що за часів династії Юань (1271–1368) в місці, приблизно відповідному Владивостоку, знаходилося місто Юнмінчен. Пізніше через суперечки між маньчжурами і ханьцями південне Примор'я обезлюділо і практично не згадувалося аж до XIX століття.

Нерчинський договір 1689 року закріплював територію, займану сьогодні всім Приморським краєм, за Китаєм. Територія відійшла до Росії лише після підписання в 1858 році Айгуньського договору.

XIX століття — початок XX століття[ред.ред. код]

Затока Петра Великого, на узбережжі якої розташований Владивосток, стала відомою в Європі тільки в 1852 завдяки членам екіпажу французького китобійного судна, що випадково зробило зимівлю в бухті Посьєт. За деякими відомостями, ці ж китобої в 1851 відвідали і бухту Золотий Ріг.

У 1856 англійське судно «Вінчестер» зі складу англо-французской ескадри, що шукала російську ескадру під час Кримської війни, відвідало бухту Золотий Ріг. Англійці назвали її Порт Мей.

У 1859 генерал-губернатор Східного Сибіру Микола Миколайович Муравьєв-Амурський, обходячи на кораблі береги затоки Петра Великого, звернув особливу увагу на добре укриту бухту. Вона нагадувала бухту Золотий Ріг в Константинополі, і генерал-губернатор запропонував назвати її так само, а на берегах бухти наказав заснувати військовий пост, який він же найменував Владивостоком.

20 червня (2 липня за новим стилем) 1860 військовий транспорт «Маньчжур» під командуванням капітан-лейтенанта Олексія Карловича Шефнера заснував військовий пост, який тепер уже офіційно отримав назву Владивосток. У вахтовому журналі «Маньчжура» про цю подію був зроблений наступний запис: «Цього числа відправлено на берег — один обер-офіцер, 2 унтер-офіцери і 37 чоловік рядових 4-го лінійного батальйону для заняття поста». Солдати і матроси під командуванням прапорщика Комарова приступили до споруди посту.

Через місяць після першої висадки на берег в бухту Золотий Ріг прийшов гвинтовий корвет «Грідень» під командуванням капітан-лейтенанта Р. Х. Егершельда. Корвету було поставлено завдання нести охорону поста Владивосток і забезпечувати гарнізон необхідними запасами.

У 1862 військовий пост був перейменований в порт, а для збільшення обсягів зовнішньої торгівлі йому був наданий статус порто-франко (вільного порту).

Перша дитина народилася у Владивостоку у вересні 1863 року.

У 1871 до Владивостока була переведена (з Николаєвська-на-Амурі) головна база Сибірської військової флотилії, резиденція військового губернатора і інші морські установи. Того ж року підводний телеграфний кабель зв'язав Владивосток з Шанхаєм і Нагасакі.

Постійна пароплавна лінія пов'язала Владивосток з Санкт-Петербургом і Одесою в 1879.

У 1880 Владивосток (півострів Муравьєва-Амурського і Руський острів) був виділений в особливе «військове губернаторство» і отримав статус міста.

16 березня 1883 року Олександр III затвердив перший герб міста.

У 1888 Владивосток став центром Приморської області.

У травні 1891 року Владивосток відвідав цесаревич Микола, спадкоємець російської корони. Він повертався з подорожі країнами Сходу, і першим російським містом при його поверненні став Владивосток. Під час свого візиту Цесаревич заклав залізницю з кам'яним вокзалом, сухий док для ремонту кораблів і пам'ятник адміралові Невельському.

У 1893 відкрився залізничний рух між Владивостоком і Никольськом (Уссурійськ), в 1897 році була побудована залізниця Хабаровськ — Владивосток, а в 1903 відкрилося пряме залізничне сполучення з Москвою по Транссибірській магістралі.

У 1890-х рр. Владивосток поступово перетворювався на місце зосередження російської культури на Далекому Сході. Владивосток був організаційним центром експедицій російських мандрівників і учених М. М. Пржевальського, C. О. Макарова, В. К. Арсеньєва, В. Л. Комарова (згодом президента Академії наук СРСР) і інших. У 1899 у Владивостоку відкритий Східний інститут.

Радянський період[ред.ред. код]

Після більшовицького заколоту в Росії 1917 в місті неодноразово мінялися уряди, висаджувалися військові десанти японських, британських, французьких і американських експедицій. До 1920–1921 Владивосток — у складі Далекосхідної Республіки. У 1921–1922 — столиця незалежної Республіки Приамур'я.

З кінця 1922 — у складі РРФСР. З 1938 — центр Приморського краю. Ставши в 1958 році морською базою радянського флоту, Владивосток протягом 30 років був закритий для відвідин іноземців.

У 1959 році, після відвідин США, до Владивостоку прибув Микита Сергійович Хрущов. Знаходячись під враженням від недавнього візиту до Америки, Хрущов висунув гасло зробити Владивосток містом кращим, ніж Сан-Франциско. Наслідком цього візиту стало бурхливе житлове будівництво 60-х років і найпотужніший імпульс в розвитку міста за весь радянський період. Зокрема, був побудований Владивостоцький фунікулер і проспект 100 річчя Владивостока.

У 1974 році у Владивостоці відбулася зустріч Леоніда Ілліча Брежнєва з президентом США Джеральдом Фордом з метою підписання документів за договором ОСВ-2. Цікаво, що Владивосток на цей час як і раніше був закритим містом.

20 вересня 1991 року президентом РРФСР Борисом Єльциним був підписаний указ № 123, «Про відкриття м. Владивостоку для відвідин іноземними громадянами», зі вступом якого до сили з 1 січня 1992 Владивосток перестав бути закритим містом.

Географія[ред.ред. код]

Владивосток з космосу

Владивостоцький міський округ займає територію півострова Муравєева-Амурського до селища Трудове включно, півострів Піщаний, близько 50 островів затоки Петра Великого (серед яких тільки 6 мають площу понад одного км²: Руський, Попова, Рейнеке, Рікорда, Шкота, Олени). Він протягнувся на відстань близько 30 км з півдня на північ і майже 10 км із заходу на схід (без півострова Піщаний), омивається водами Амурської і Уссурійської заток, що входять в акваторію затоки Петра Великого Японського моря. До складу міського округу входить безпосередньо місто Владивосток, селища Трудове, острів Русський, острів Попова, острів Рейнеке і сіло Берегове.

За даними державного земельного кадастру на 1 січня 2005 загальна площа земель у межах Владивостоцького міського округу становить 56154 га. Частина міста, розташована на півострові Муравьєва-Амурського, включаючи селище Трудове, має площу 35044 га, а розташована на півострові Піщаний (з прилеглою територією), має площу 7525 га. Острів Руський, найбільший з островів, що входять в міський округ, має площу 9764 га. Площа решти островів в цілому становить 2915 га.

Бухта Золотий Ріг, по обох берегах якої розташовується Владивосток, є зручним місцем стоянки судів. Тут також розташовуються торговий і рибний порти, судоремонтні підприємства. Проте вона розділяє місто на дві частини, утрудняючи транспортне сполучення. Вперше ідея будівництва моста через Золотий Ріг була озвучена ще в XIX столітті. 25 серпня 2008 року будівництво мосту було почате, розрахунковий термін будівництва — 39 місяців (імовірно, міст буде зданий в експлуатацію в листопаді 2011).

Річкова мережа малорозвинена, представлена в основному невеликими річками і струмками. Найбільші серед них: Об'яснення, Перша річка, Друга річка, Седанка, Багата, — всі течуть зі сходу на захід і, окрім річки Об'яснення, впадають в Амурську затоку. На річках Седанка і Багата є водосховища.

Найвища точка історичної частини міста — сопка Орлине Гніздо заввишки 199 м над рівнем моря (за іншими джерелами 214 м). На території міста найвищою точкою є сопка Холодильник — 257 м. У передмісті є і вищі сопки. Найвища з них — гора Варгина заввишки 458 м. На цій сопці розташований найбільший форт Владивостоцької фортеці — Форт № 2 Імператори Петро Великого.

Владивосток розташований на тій же широті, що і Сухумі, Алма-Ата, Сочі, Грозний, Марсель, Бостон, Торонто, Тоскана, Піза, Ніцца, Флоренція і лише на кілька градусів північніше чим Нью-Йорк і Чикаго.

Відстань до Москви по прямій (точніше, по дузі над поверхнею Землі) становить 6430 кілометра, по залізниці 9288 кілометрів. Відстань до інших міст по прямій: Бангкок — 5600 км, Сан-Франциско — 8400 км, Сеул — 750 км, Токіо — 1050 км.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Владивостока помірний, мусонний. Зима суха і холодна з ясною погодою. Весна тривала, прохолодна, з частими коливаннями температури. Літо тепле і вологе, на літні місяці припадає максимум кількості опадів. Осінь в місті як правило тепла, суха, з ясною погодою.

Середньорічна температура повітря в місті +4,2 °C. Найтепліший місяць — серпень, з температурою +19,6 °C, найхолодніший — січень −12,6 °C. Абсолютний максимум температури +34,1 °C був зареєстрований 21 серпня 1921 і в липні 1939, мінімум −31,4 °C реєструвався 10 січня 1931.

Середній річний рівень опадів становить 826 мм. Рекордний максимум опадів за добу 243,5 мм припав на 13 липня 1990 (тайфун «Робін»). Абсолютний максимум опадів за місяць, 405 мм, був зареєстрований в липні 2005.

Клімат Владивостока
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум, °C 5,0 9,9 15,2 24,1 29,5 31,8 34,1 34,1 30,0 23,4 17,5 9,4
Середній максимум, °C −8,3 −4,9 2,0 9,4 14,7 17,0 21,3 23,0 19,3 12,5 3,0 −5,1
Середній мінімум, °C −15,8 −12,4 −5,1 1,6 6,5 10,7 15,7 17,5 12,8 5,5 −4 −12,1
Абсолютний мінімум, °C −31,4 −28,9 −21,3 −8,1 −0,8 3,7 8,8 10,1 2,2 −9,7 −20 −28,1
Норма опадів, мм 9 13 23 49 74 116 139 159 139 65 26 14
Джерело: Погода и Климат

Демографія[ред.ред. код]

Населення безпосередньо міста Владивостока — близько 580,8 тис. чол. (2007). У результатах перепису 2002 року також повідомляється, що населення міста з підлеглими його адміністрації населеними пунктами на той момент становило 620,6 тис. чол.

Аж до кінця 30-х років XX століття в місті існували досить значні китайські, японські і корейські громади. У 20-ті роки XX століття стала проводитися політика витіснення іноземної робочої сили, чисельність громад стала скорочуватися, і до 1939 року всі общини припинили своє існування.

З 1958 по 1988 Владивосток був закритим містом, жити в ньому і навіть просто відвідувати його дозволялося громадянам СРСР за спеціальним дозволом.

Деякі експерти говорять про «китайську експансію» в наші дні, не підтверджуючи, проте, слова реальними числами кількості громадян Китайської Народної Республіки, що проживають в місті легально чи нелегально.

Економіка і промисловість[ред.ред. код]

Місто має розвинену промисловістю і повноцінно бере участь в економіці країни, оскільки є зручно розташованим портом. Промислове машинобудування головним чином включає суднобудування і судноремонт, а також виробництво устаткування для рибної галузі (приладобудівні, інструментальні і радіозаводи).

Електричну і теплову енергію для міста виробляє Владивостоцька ТЕЦ-2.

Для потреб самого міста є легка (одним з більших підприємств легкої промисловості є швейна фабрика «Заря»), харчова (рибокомбінат, декілька хлібозаводів, м'ясокомбінати, молокозавод, кондитерська фабрика, заводи лікеро-горілчаних і піво-безалкогольних напоїв), а також будівельна промисловість (заводи будівельних матеріалів, залізобетонних конструкцій і комбінати великопанельного житлового будівництва). Попит на продукцію цих підприємств не обмежується міськими потребами: вони обслуговують і інші населені пункти Приморського краю. Деякі товари (зокрема, харчової і лікеро-горілчаної промисловості) поставляються в інші регіони країни.

Владивосток є базою рибного промислу і рефрижераторного флоту. У XX столітті, Владивосток також був базою китобійного і краболовного промислів.

У 1990-ті роки багато галузей економіки опинилися в скрутному стані, особливо це торкнулося підприємств, що спеціалізуються на суднобудуванні і судноремонті, що раніше забезпечували потреби військово-промислового комплексу.

Владивосток є проміжною точкою між Транссибірською залізничною магістраллю і тихоокеанськими морськими шляхами, що перетворює його на важливий вантажний і пасажирський порт. У 2002 обсяг зовнішньої торгівлі Владивостока досяг показника 725 мільйонів доларів (206 мільйонів експорт, 519 мільйонів імпорт). Головними статтями експорту є риба і морепродукти, деревина, чорні і кольорові метали, судна. Основними предметами імпорту стали продукти харчування, лікарські засоби, одяг, взуття, побутова техніка і судна.[1]

Владивосток є важливим перевалочним пунктом для товарів, що імпортуються з Японії, Південної Кореї і Китаю. Помітну частку товарообігу займає ввезення вживаних автомобілів з Японії. За межами краю відомий Владивостоцький авторинок «Зелений кут», що спеціалізується на продажі вживаних японських автомобілів.

Транспорт[ред.ред. код]

Залізничний вокзал м. Владивосток. Веб-камера hi-res

Зовнішній[ред.ред. код]

Міський[ред.ред. код]

Основними видами громадського транспорту Владивостока є автобус, трамвай та тролейбус. Практично всі автобусні перевезення здійснюються приватними компаніями. Крім того, в місті є фунікулер, а віддалені райони міста та острівні території пов'язані морськими лініями (поромами і катерами). Приміські поїзди також можна частково віднести до міського транспорту.

14 серпня 2009 розпочато демонтаж трамвайних колій в центрі міста. Планується, що трамвайні лінії залишаться тільки в менш завантажених периферійних районах.

Жителі Владивостока здійснюють від 462 тисяч поїздок на громадському транспорті у вихідні дні до 782 тисяч у будні, використовуючи для цього 289 зупинних-пересадочних пунктів; перевезення здійснює 21 приватна автотранспортна компанія, а також ВАТ «Електротранспорт», в чиєму віданні перебувають трамваї та тролейбуси, і ТОВ «Мортранс», яке надає пасажирам морські катери і пороми[4].

В останні роки існування СРСР у місті було заплановано спорудження метрополітену. В наш час[Коли?] планів з будівництва метрополітену у Владивостоці немає.

Персоналії[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми