Владимирська губернія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владимирська губернія

Герб
Центр Владимир
Утворено 1796
Площа 42 831,8
Населення 1 515 691[1] осіб (1897)
Попередники Владимирське намісництво
Наступники Владимирський округ (Івановська промислова область)|Владимирський округ

Влади́мирська губе́рнія (рос. Владимирская губерния) — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії та РРФСР, яка існувала у 17961929 роках. Губернське місто — Владимир.

Географія[ред. | ред. код]

Владимирська губернія у 1821 році

Владимирська губернія межувала на півночі з Ярославською та Костромською, на сході — Нижньогородською, на заході — Московською і Тверською, на півдні — Тамбовською і Рязанською губерніями.

До 1918 року губернія займала площу в 40 339 верст² (45 910 км²), за підрахунками І. П. Стрєльбицького — 42 930,5 верст², в тому числі під озерами близько 99 верст². 1926 року площа губернії становила 33 023 км². Найбільша довжина її зі сходу на захід 325 верст (347 кілометрів), а ширина із півночі на південь 240 верст (256 кілометрів).

Губернія займала територію сучасної Владимирської області (за винятком південної частини Гусь-Хрустального району), південну половину Івановської області (включаючи місто Іваново), більшу частину Переславського району Ярославської області, частини Талдомського, Сергієво-Посадського, Орєхово-Зуєвського і Шатурського районів Московської області, частини Володарського, Павловського, Вацького, Навашинського, Кулебакського та Виксунського районів Нижньогородської області, а також частину Касимовського району Рязанської області.

Історія[ред. | ред. код]

1708 року було утворено Владимирська провінція у складі Московської губернії. 1778 року створено самостійне Владимирське намісництво з розподілом на 14 повітів. 1796 намісництво перетворено на губернію. З 1881 до 1917 року Владимирська губернія складалась із 13 повітів і кордонів своїх не змінювала.

Владимирська губернія РРФСР (в кордонах, значно менших Владимирської губернії Російської імперії) була ліквідована 14 січня 1929 року; більша частина території увійшла до Івановської промислової області.

Керівництво губернії[ред. | ред. код]

Генерал-губернатори[ред. | ред. код]

Ім'я Титул, чин, звання Час на посаді
Роман Воронцов граф, генерал-аншеф
1778—1782
Іван Салтиков граф, генерал-аншеф
1782—1786
Іван Заборовський генерал-поручик
1786—1796

Правителі намісництва[ред. | ред. код]

Ім'я Титул, чин, звання Час на посаді
Олександр Самойлов статський радник (чинний статський радник)
1778—1787
Петро Лазарєв статський радник (таємний радник)
30.07.1787—19.12.1796

Губернатори[ред. | ред. код]

Ім'я Титул, чин, звання Час на посаді
Павло Рунич бригадир, чинний статський радник (таємний радник)
06.01.1797—1802
Іван Долгоруков князь, чинний статський радник (таємний радник)
1802—23.03.1812
Авдій Супонєв чинний статський радник
23.03.1812—1817
Іван Юрлов чинний статський радник
01.02.1817—25.05.1820
Дмитро Кавелін чинний статський радник
25.05.1820—1821
Петро Апраксін граф, генерал-майор, чинний статський радник
15.06.1821—29.07.1827
Іван Курута статський радник
12.08.1827—27.11.1832
Сергій Ланськой чинний статський радник
27.11.1832—31.12.1834
Степан Паскевич чинний статський радник
13.01.1835—23.04.1836
Іван Курута чинний статський радник
23.04.1836—12.07.1842
Петро Донауров чинний статський радник
14.07.1842—08.04.1851
Володимир Зарін чинний статський радник
29.06.1851—28.02.1852
Микола Синельніков генерал-майор
28.02.1852—09.12.1852
Володимир Анненков генерал-лейтенант
09.12.1852—14.06.1856
Єгор Тілічеєв чинний статський радник
15.06.1856—18.09.1861
Олександр Самсонов Свита Його Величності, генерал-майор
18.10.1861—01.01.1865
Платон Шатохін чинний статський радник
01.01.1865—04.03.1866
Володимир Струков генерал-лейтенант
08.03.1866—12.12.1875
Осип Судієнко у званні камер-юнкера, статський радник, шталмейстер
02.01.1876—05.12.1892
Михайло Теренін таємний радник
22.01.1893—30.05.1898
Микола Цеймерн генерал-лейтенант
03.06.1898—19.10.1901
Микола Клінгенберг чинний статський радник
19.10.1901—01.07.1902
Іван Леонтьєв чинний статський радник, на посаді єгермейстера
06.07.1902—25.07.1906
Іван Сазонов чинний статський радник (таємний радник)
29.07.1906—06.05.1914
Володимир Крейтон чинний статський радник
09.06.1914—03.03.1917

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

В момент утворення 1796 року губернія поділялась на 10 повітів: Владимирський, В'язниковський, Гороховецький, Меленковський, Муромський, Переславський, Покровський, Суздальський, Шуйський, Юріївський.

1803 року були створені ще 3 повіти: Александровський, Ковровський і Судогодський.

Цей адміністративний поділ залишався незмінним до 1918 року. Наприкінці XIX століття до складу губернії входило 13 повітів, які поділялись на 222 волості.

Повіт Повітове місто Площа,
верст²
Населення[1]
(1897), чол.
1 Александровський Александров (6 810 чол.) 2 886,8 100 371
2 Владимирський Владимир (28 479 чол.) 2 402,5 160 996
3 В'язниковський В'язники (8 862 чол.) 3 309,6 86 352
4 Гороховецький Гороховець (2 297 чол.) 3 817,7 92 240
5 Ковровський Ковров (14 571 чол.) 3 427,5 109 861
6 Меленковський Меленки (8 909 чол.) 4 617,8 142 304
7 Муромський Муром (13 271 чол.) 2 229,8 122 383
8 Переславський Переславль-Залеський (10 639 чол.) 3 178,7 87 337
9 Покровський Покров (2 785 чол.) 4 142,2 158 229
10 Судогодський Судогда (3 182 чол.) 5 099,9 96 798
11 Суздальський Суздаль (6 412 чол.) 2 513,1 107 708
12 Шуйський Шуя (19 583 чол.) 2 565,2 158 483
13 Юріївський Юріїв-Польський (5 759 чол.) 2 641,0 92 629

1918 року Шуйський повіт відійшов до нової Іваново-Вознесенської губернії. 1920 року був створений Кольчугинський район (існував 4 роки). 1921 року ліквідовано Покровський повіт, а замість нього утворено Киржацький повіт. Ще за 3 роки ліквідовано Гороховецький, Киржацький та Суздальський повіти. 1925 року Юріїв-Польський повіт був переданий Іваново-Вознесенській губернії. За рік Меленковський і Судогодський повіти були ліквідовані, а на частині їх території утворено Гусевський повіт.

Таким чином 1926 року до складу Владимирської губернії входило 7 повітів:

Повіт Повітове місто Площа,
км²
Населення[2]
(1926), чол.
1 Александровський Александров 4 365 184 850
2 Владимирський Владимир 6 717 325 693
3 В'язниковський В'язники 5 337 151 628
4 Гусевський Гусь-Хрустальний 4 064 110 029
5 Ковровський Ковров 3 272 120 524
6 Муромський Муром 6 370 332 257
7 Переславський Переславль-Залеський 2 898 96 159

14 січня 1929 року Владимирська губернія та всі її повіти були ліквідовані, а їх територія розділена між Івановською промисловою та Нижньогородською областями.

Населені пункти[ред. | ред. код]

Наприкінці XIX століття в губернії було 15 міст, 1 посад (Гавриловський посад) і 8 227 решти поселень. З міст найбільш значні: Іваново-Вознесенськ (54 208 чол.), Владимир (28 479 чол.) і Шуя (19 583 чол.)[1].

Населення[ред. | ред. код]

1886 року жителів у губернії налічувалось близько 1 416 750 чоловік. За переписом 1897 року в губернії проживало 1 515 691 жителів[1] (690 312 чоловіків та 825 379 жінок), з них у містах 190 618 чоловік. За підсумками всесоюзного перепису населення 1926 року населення губернії становило 1 321 140 чоловік[2], з них міське — 263 942 чоловік.

Національний склад[ред. | ред. код]

Національний склад 1897 року[3]

Герб губернії з офіційним описом, затверджений Олександром II (1856)
Повіт росіяни
Губернія в цілому 99,7 %
Александровський 99,6 %
Владимирський 98,7 %
В'язниковський 99,9 %
Гороховецький 99,9 %
Ковровський 99,8 %
Меленковський 99,9 %
Муромський 99,7 %
Переславський 99,9 %
Покровський 99,7 %
Судогдський 99,9 %
Суздальський 99,9 %
Шуйський 99,6 %
Юріївський 99,8 %

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Перший загальний перепис населення Російської імперії 1897 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 3 серпня 2012. 
  2. а б Всесоюзний перепис населення 1926 року. Архів оригіналу за 19 лютого 2012. Процитовано 3 серпня 2012. 
  3. Демоскоп Weekly. Перший загальний перепис населення Російської імперії 1897 року. Розподіл населення за рідною мовою та повітами 50 губерній Європейської Росії. Архів оригіналу за 19 лютого 2012. Процитовано 3 серпня 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]