Владимирський централ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 56°08′30″ пн. ш. 40°25′58″ сх. д. / 56.14167° пн. ш. 40.43278° сх. д. / 56.14167; 40.43278

Будівля суду, за якою розташовані будівлі в'язниці

Владимирський централ — російська в'язниця для особливо небезпечних злочинців у місті Владимирі (установа ОД-1/Т-2), а також Слідчий ізолятор № 2 УФСІН Росії по Владимирській області. Заснована в кінці XVIII ст..

Історія[ред.ред. код]

В'язниця була побудована за указом імператриці Катерини II в 1783 . В 1906 стала називатися централом[1] (центральною в'язницею)[2]. У ній містили політичних в'язнів. У будівлі пересильної в'язниці, побудованій в 1825, нині розташовано СІЗО № 1 Владимира.

На початку 1921 року Владимирський централ був перетворений на губернський ізолятор спеціального призначення — політізолятор.

Владимирська в'язниця входила в систему «особливих таборів і тюрем», організовану на основі постанови Ради Міністрів СРСР № 416–159 від 21 лютого 1948 «Про організацію таборів МВС із суворим режимом для утримання особливо небезпечних державних злочинців» для утримання засуджених до позбавлення волі шпигунів, диверсантів, терористів, троцькістів, меншовиків, есерів , анархістів, націоналістів, білоемігрантів і учасників інших антирадянських організацій, а також для утримання осіб, які становлять небезпеку за своїми антирадянськими зв'язками і ворожій діяльності.

Відомі ув'язнені[ред.ред. код]

До революції 1917 року:[ред.ред. код]

У радянський час:[ред.ред. код]

Українські в'язні:[ред.ред. код]

Номерні в'язні:[ред.ред. код]

Керівники прибалтійських держав:

  • № 1 — Антанас Меркіс, прем'єр-міністр Литви,
  • № 2 — Меркіс (Меркене) Марія Антонівна, дружина А. Меркіса,
  • № 4 — Меркіс Гедемін Антонович, син А. Меркіса і М. Меркене,
  • № 5 — Юозас Урбшис, міністр закордонних справ Литви,
  • № 6 — Урбшис (Урбшене) Марія Францівна, дружина Ю. Урбшиса,
  • № 7 — Мунтерс Вільгельм Миколайович, міністр закордонних справ Латвії,
  • № 8 — Мунтерс Наталія Олександрівна, дружина В. Мунтерса,
  • № 9 — Яніс Балодіс, заступник президента і військовий міністр Латвії,
  • № 10 — Балодіс Ельвіра Юліївна, дружина Я. Балодіса,
  • № 11 — Йохан Лайдонер, генерал, командувач естонською армією (30.04.1952 — помер у в'язниці 13 березня 1953),
  • № 12 — Лайдонер Марія Антонівна, дружина Й. Лайдонера,
  • № 30 — Александрас Стульгінскіс син Доменіка, президент Литви,
  • № 31 — Стасіс Шилінгас, син Адомаса, міністр юстиції, член Державної ради Литовської республіки,
  • № 32 — Юозас Тонкунас, міністр освіти Литви.

Родичі Й. В. Сталіна:

  • № 22 — Аллілуєва Євгенія Олександрівна, дружина Аллілуєва П. С. (брата дружини Сталіна Надії Аллілуєвої),
  • № 23 — Аллілуєва Ганна Сергіївна, сестра дружини Сталіна Надії Аллілуєвої.

Діячі національних республік:[ред.ред. код]

Іноземні громадяни:[ред.ред. код]

Воєначальники Третього рейху:[ред.ред. код]
Японські військовополонені Квантунської армії:[ред.ред. код]
  • Сюн Акікуса — генерал-майор японської армії, начальник військової місії у м. Харбіні
  • Сігеру Майно — заступник міністра юстиції Маньчжоу-Го (Маньчжурської держави)
  • І Джі Юй — генерал-лейтенант японської армії, начальник штабу «Кіо-Ва-Кай», керівник релігійної громади «Червона свастика»

Інші відомі в'язні:[ред.ред. код]

Сучасна ситуація[ред.ред. код]

Назва «Владимирський централ» стала відома багатьом завдяки пісням «Еврейский арестант» і «Владимирский централ» виконавця російського шансону Михайла Круга.

У 1996 році на території в'язниці створено музей, матеріали для якого надані Владимиро-Суздальським музеєм-заповідником.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Централ (застаріле) — центральна в'язниця ( Олександрівський, Тобольський, Ілецький, Ризький, Миколаївський, Новоборисоглібський, Новобєлгородський, Орловський, Владимирський і т. д.)
  2. Владимирский централ, ветер денежный // Новые Известия, 2005
  3. Росси Жак. Справочник по ГУЛАГу. т. 1. М.: Просвет. 1991 с. 53.
  4. AAJR — Chronologie(фр.)

Література[ред.ред. код]

Галаншина Т. Г. Владимирский централ / Т. Г. Галаншина, И. В. Закурдаев, С. Н. Логинов. — М.: Эксмо, 2007. — 416 с.: ил. — (История тюрем России). — 6 000 экз. — ISBN 978-5-699-20587-5.

Посилання[ред.ред. код]