Владислав Желенський
| Владислав Желенський | |
|---|---|
 | |
| Народився |
11 липня 1903 Пархач |
| Помер |
26 червня 2006 (102 роки) Париж |
| Поховання | Кладовище Шампо в Монморансі |
| Країна |
 Республіка Польща Франція[1][2] |
| Діяльність | історик, адвокат, правник, публіцист |
| Галузь | право[3], історія[3] і публіцистика[3] |
| Знання мов | польська[4][3] і французька[3] |
| Військове звання | лейтенант |
| Рід | Q63532280? |
| Батько | Stanisław Gabriel Żeleńskid |
| Родичі | Владислав Желенський і Тадеуш Бой-Желенський |
Влади́слав Марце́лій Желе́нський гербу Цьолек (пол. Władysław Marceli Żeleński herbu Ciołek; 11 липня 1903, Пархач (нині Межиріччя, Сокальщина) або Львів — 25 червня 2006, Париж) — польський правник, прокурор, адвокат. Представник сторони звинувачення на Варшавському процесі ОУН у справі про страту за вироком Революційного трибуналу ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. У післявоєнні роки — прибічник українсько-польського примирення, один з засновників українсько-польського товариства у Парижі.
Життєпис[ред. | ред. код]
Уродженець України. Внук польського композитора, піаніста Владислава Марціяна Желенського (1837—1921), небіж журналіста, критика, письменника Тадеуша Боя-Желенського (1874—1941), розстріляного нацистами у Львові в липні 1941 разом із групою польських університетських викладачів.
Навчався в гімназії у Кракові, в 11 років помер після смертельного поранення в одному з боїв його батько Станіслав — відомий архітектор Кракова, під час Першої світової війни — ад'ютант генерала Тадеуша Розвадовського.
Вступив на правничий факультет Варшавського університету, переїхав до міста. Певний час жив у дядька[якого?] Тадеуша, де познайомився з Єжи Ґедройцем, з яким стали однодумцями в «українському питанні». Навчання поєднував із підробітками.
Майже 50 років розслідував справу «львівських професорів», завдяки йому ще раз було доведено непричетність до неї українців з батальйону «Нахтігаль». Створив власний архів, частина «Архіву Желенського» перебуває в Інституті генерала Сікорського в Лондоні, частина — в Архіві нових актів у Варшаві.
Взяв активну участь у роботі польсько-українського товариства, створеного у Парижі в червні 1976 р. Через 2.5 роки був обраний до керівництва Товариства, з грудня 1980 р. очолив його. Брав участь у грудні 1979 р. у спільній українсько-польській конференції з нагоди 50-річчя ОУН. У Мюнхені зустрівся з діячем ОУН та науковцем Володимиром Янівим; за словами останнього, мав бажання працювати заради майбутнього. Ініціював спільний українсько-польський заупокійний молебень у польському костелі Парижу по смерті Патріарха Української греко-католицької церкви кардинала Йосифа Сліпого. Підтримував греко-католиків, був прибічником створення патріархату УГКЦ.
У листі до відомої діячки українського жіночого руху Мілени Рудницької, яка його підтримувала, сказав:
|
Наші народи… розташовані поблизу сусідами, мають однакові цілі: свободу і незалежність, повинні об'єднатися дружбою і взаємоповагою…. Дорога до цього веде через знаходження спільної моральної мови і однакової етичної позиції. | 
|
Помер у Парижі, маючи 103 роки. Його відспівували в тому костелі, у якому проходив спільний молебень поляків і українців за упокій душі Йосипа Сліпого… Похований на польському цвинтарі Ле-Шампо в Монморансі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://aleph.nkp.cz/F/?func=find-c&local_base=aut&ccl_term=ica=jn19990009475
- ↑ https://www.idref.fr/126002851
- ↑ а б в г д Czech National Authority Database
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
- Юрій Рудницький. З прокурорів — в адвокати [Архівовано 4 січня 2015 у Wayback Machine.]
|
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
.svg){kind=small}
|
Це незавершена стаття про особу Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |