Водопостачання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Water1.png

Водопостача́ння — постачання води певної якості населенню, промисловим підприємствам тощо.

Різновиди[ред.ред. код]

Схема водопостачання міста: 1 — водоприймач; 2 — самотічна труба; 3 — береговий колодязь; 4 — насоси станції першого підйому; 5 — відстійники; 6 — фільтри; 7 — запасні резервуари чистої води; 8 — насоси станції другого підйому; 9 — водоводи; 10 — водонапірна башта; 11 — магістральні трубопроводи; 12 — розподільчі трубопроводи
  • Водопостачання з кругообертом води (замкнений цикл водопостачання), (рос. водоснабжение с кругооборотом воды, англ. supply of water with circle; нім. Wasserbeschaffung mit Wasserzirkelbewegung f) — спосіб водопостачання з багаторазовим використанням відробленої води, що пройшла необхідне очищення. Втрати води при цьому поповнюються з водного джерела.
  • Питне́ водопостача́ння (рос. питьевое водоснабжение; англ. drinking water supply; нім. Trinkwasserversorgung f) — сукупність заходів по забезпеченню питною водою населення. Питне водопостачання включає вибір і оцінку можливих джерел водопостачання (для підземних вод — оцінку їх запасів), вибір місця закладання та будівництво водозабірних споруд, санітарну оцінку вод і заходів з їх охорони від забруднення. Склад і властивості питної води в системах питного водопостачання повинні відповідати вимогам Державного стандарту «Вода питна».
  • Місцеве або децентралізоване водопостачання — система водопостачання, призначена для забезпечення питною водою окремих будинків або невеликої групи будівель; має ряд особливостей. З цією метою можуть використовуватися різні за походженням води: атмосферні, відкритих водойм, підземні.
  • Холодне водопостачання — цілодобове забезпечення споживача холодної питної водою належної якості, що подається в необхідних обсягах з приєднаної мережі в приміщення або до водорозбірної колонки;
  • Гаряче водопостачання — цілодобове забезпечення споживача гарячою водою належної якості, що подається в необхідних обсягах з приєднаної мережі в приміщення.

Системи водопостачання[ред.ред. код]

Системи водопостачання — це комплекс інженерних споруд, які призначені для забору води з джерела водопостачання, її очищення, зберігання і подачі до споживача.

За видами використованих природних джерел розрізняють водопроводи, що забирають воду з поверхневих джерел — річок, водосховищ, озер, морів, і водопроводи, що забирають воду з підземних джерел (артезіанських, джерельних). Існують також водопроводи змішаного живлення.

За видами об'єкта, що обслуговується, системи водопостачання поділяють на міські, промислові, сільськогосподарські і т. ін.

За призначенням системи водопостачання поділяють на господарсько-питні, виробничі, протипожежні.

За способом подачі води розрізняють самотечні й водопроводи з механічною подачею.

На основі техніко-економічних розрахунків часто влаштовують з'єднані системи водопостачання: господарсько-протипожежні, виробничо-протипожежні або виробничо-господарсько-протипожежні.

Системи водопостачання можуть обслуговувати як один об'єкт, наприклад місто або підприємство, так і декілька об'єктів. У випадках, коли окремі частини території мають значну різницю у відмітках, влаштовують зонні системи водопостачання.

Джерела водопостачання[ред.ред. код]

Схема утворення і залягання підземних вод: 1 — водопойні породи; 2 — водоносні породи; К1-К4 — колодязі; Д1-Д3 — джерела

Джерела водопостачання бувають закритого (підземні) й відкритого (поверхневі) типу.

До підземних джерел водопостачання відносяться підземні води, які утворюються внаслідок проникнення в землю атмосферних і поверхневих вод. Підземні води можуть бути безнапірними й напірними (артезіанськими). Безнапірні під'йомні води першого від поверхні водоносного горизонту, називаються ґрунтовими. Ґрунтові води характеризуються підвищеним забрудненням, тому повинні бути очищені.

Напірні (артезіанські) води заповнюють водоносні горизонти повністю. Артезіанські води, як правило, характеризуються високою якістю і можуть використовуватись без очищення.

У колодязі, який відкриває напірний водоносний горизонт, вода підіймається до п'єзометричної лінії. Якщо п'єзометрична лінія проходить вище поверхні землі, спостерігається виливання води з колодязя. Такі колодязі називаються самовиливними. Безнапірні й напірні води можуть виходити на поверхню (джерела).

До поверхневих джерел водопостачання відносять ріки, водосховища.

Морська вода після опріснення може також використовуватись для господарсько-питних потреб. Вибір джерела водопостачання залежить від якості води та його потужності.

Схема водопостачання міста залежить від виду джерела водопостачання.

Властивості води і вимоги до її якості[ред.ред. код]

Склад природних вод різноманітний і являє собою систему, яка постійно змінюється, яка вміщує мінеральні й органічні речовини у звішеному, колоїдному і розчиненому стані.

Якість води характеризується її фізичними, хімічними і бактеріологічними властивостями.

До фізичних властивостей води відносяться її температура, кольоровість, мутність, прикус і запах.

Температура води залежить від джерела водопостачання. Під кольоровістю мають її офарблення, яке виражається у градусах кольоровості за платиново-кобальтовою шкалою. Один градус цієї шкали відповідає 1 л води, фарбленої 1 мг порошку платини. Мутність визначається вмістом у воді звішених частинок і виражається у мг/л.

Присмак і запах води залежить від джерела.

Хімічні властивості води характеризуються наступними показниками: активною реакцією, твердістю, окисленістю, вмістом розчинених солей.

Активна реакція води визначається концентрацією іонів і виражається через рН. При рН=7 середовище нейтральне, при рН<7 середовище кисле, а при рН>7 середовище лужне.

Твердість води визначається вмістом у ній солей кальцію і магнію. Вона виражається у мг-екв/л. Розрізняють твердість карбонатну, не карбонатну і загальну (їх сума). Карбонатна твердість характеризується вмістом карбонатних солей кальцію, не карбонатна твердість — вмістом не карбонатних солей кальцію і магнію. Особливо велика твердість морської води.

Окисленість обумовлюється вмістом у воді розчинених органічних речовин.

Вміст у воді розчинених солей у мг/л характеризується щільним осадком.

Ступінь бактеріологічного забруднення води визначається кількістю бактерій, яка вміщується у 1 см3 води. Розрізняють патогенні (хвороботворні) і сапрофітні бактерії. Для оцінки ступеня забруднення води патогенними бактеріями визначають вміст у ній кишкової палички. Бактеріальне забруднення води вимірюють коли-титром і коли-індексом. Коли-титр — об'єм води у см3, в якому вміщується одна кишкова паличка. Коли-індекс — кількість кишкових паличок, які вміщуються у 1 л води.

Вимоги до якості питної води визначаються ГОСТ. Вимоги до якості виробничої води залежать від характеру виробництва.

Законодавчі поняття[ред.ред. код]

  • Тариф на централізоване водопостачання та водовідведення — вартість одиниці (1 куб. метр) централізованого водопостачання чи водовідведення відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням планованого прибутку.[1]
  • Баланс водоспоживання та водовідведення — співвідношення між фактично використаними обсягами води з усіх джерел водопостачання та обсягами стічних вод, що відводяться за визначений термін.[2]
  • Водокористування — використання водних об'єктів для задоволення потреб населення і народного господарства[3].
  • Водопровід — комплекс споруд для видобування, очищення і подачі води певної якості споживачам[3].
  • Водоспоживач — юридична або фізична особа, яка здійснює водоспоживання[3].
  • Зона санітарної охорони (ЗСО) — територія і акваторія, на якій запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим для запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання і охорони водопровідних споруд[3].
  • Знезараження води — зменшення кількості хворобних організмів у воді до меж, встановлених санітарно-гігієнічними нормами[3].
  • Технічна експлуатація споруд і мереж водопостачання і каналізації — комплекс робіт, спрямованих на збереження та забезпечення безперебійної і надійної роботи всіх споруд і мереж водопроводу та канлізації при високих техніко-економічних і якісних показниках з урахуванням вимог державного стандарту на питну воду, Правил охорони водойм від забруднення стінчими водами і раціонального використання всіх ресурсів[3].

З історії водопостачання в Україні[ред.ред. код]

У 1960 р. водогін мали 275 міст України з 332. Тобто, 57 міст залишалися без водогону. У містах, де водогін був, ним було обладнано тільки 62% міського державного житлового фонду. Найбільшого благоустрою житла було досягнуто в той час у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові та ін. містах.

Виноски[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]