Войнилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Селище Войнилів
Герб Войнилова
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Калуський район
Громада Войнилівська громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано 1434
Магдебурзьке право 1552
Статус із 2024 року
Площа 19.72 км²
Населення 2692 (01.01.2018)[1]
Густота 136,5 осіб/км²;
Поштовий індекс 77316
Телефонний код +380 3472
Географічні координати 49°07′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361Координати: 49°07′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361
Висота над рівнем моря 273 м
Водойма р. Сивка, Болохівка


Відстань
Найближча залізнична станція: Калуш
До станції: 19 км
До райцентру:
 - автошляхами: 15,8 км
До обл. центру:
 - залізницею: 42 км
 - автошляхами: 37,9 км
Селищна влада
Адреса 77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, село Войнилів, вул. Шевченка, 114
Голова селищної ради Масляк Мар'яна Романівна
Карта
Войнилів. Карта розташування: Україна
Войнилів
Войнилів
Войнилів. Карта розташування: Івано-Франківська область
Войнилів
Войнилів
Мапа

Войнилів у Вікісховищі

Войни́лів — село Калуського району Івано-Франківської області, центр Войнилівської громади.

Населення Войнилова — 2 704 особи.

Розташування[ред. | ред. код]

Селище знаходиться на правому березі річки Сівки (притока Дністра), біля західних схилів Войнилівської височини, за 17 км від залізничної станції Калуш.

Через Войнилів пролягає територіальна дорога Т 0910 Калуш — Бурштин, крім цього з селища радіально розходяться дороги районного значення на Болохів (С090601), Копанки, Дубовицю, Перевозець.

Історія[ред. | ред. код]

Герб польського періоду

Феодалізм[ред. | ред. код]

4 червня 1437 р. Войнилів (в книзі — Вонилів, лат. Wonylow) згаданий в найдавніших записах галицьких судів (1435—1475 років) — «Актах ґродських і земських».[2]
Поселення було королівщиною.[3] У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[4].

1552 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив львівському стольнику Прокопу Сенявському заснувати на маґдебурзькому праві місто Прокопів — так Войнилів отримав магдебурзьке право і на короткий час змінив назву.[5] З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. Королівська люстрація 1565 року в селі Сільце зафіксувала імена власників черед худоби: Курило, Василь і Федько.[6] З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдич», пол. — Правдзіц) — родовий герб тогочасних власників містечка Ґедзінських).

Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648—1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана. За деякими даними в цей час у Войнилові побував Богдан Хмельницький.

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. 24 вересня 1676 року сталася Битва під Войниловом під час польсько-турецької війни 1672—1676 років між військами Речі Посполитої під командуванням короля Яна ІІІ Собеського і татарами. За легендою під-час битви було взято в полон багато турецьких і татарських воїнів і з того часу стара назва містечка Прокопівка замінена на Войнилів. Доказом цієї легенди є деякі прізвища місцевих жителів Мурин, Дурбак.

Місто успішно відбудувалось і процвітало. Про масштаби у 1701 році тодішнього міста Войнилова можна судити хоча б із наявності аж трьох міських греко-католицьких парафій (а весь Войнилівський деканат налічував 28 парафій).[7]

Капіталізм[ред. | ред. код]

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

У 1785 році організована школа.

У 1874 р. у Войнилові створене Братство тверезості, на честь події поставлений хрест поблизу церкви св. Миколи.[8]

Значної шкоди завдала Войнилову Перша світова війна. У серпні 1916 р. австрійською армією конфісковані 12 давніх дзвонів з трьох войнилівських церков (парафії Святого Миколая, Різдва Христова, Святих Косьмія та Дем'яна) загальною вагою 775 кг, виготовлених від 1600 до 1825 року, з церкви Народження Марії 4 дзвони 1128, 1600, 1617 і 1754 років,з каплиці — 1 дзвін діаметром 25 і вагою 7 кг та ще 5 дзвонів вагою 45, 27, 11, 11, 11 кг 1715—1834 рр. із церкви Сільця[9][10]

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок постерунку поліції та ґміни Войнилів Калуського повіту.

1 квітня 1927 р. присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станиславівського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка[11].

У 1939 році у Войнилові проживало 2850 мешканців (1450 українців-грекокатоликів, 250 українців-римокатоликів, 150 поляків і 1000 євреїв), а в Сільці — 880 мешканців (670 українців, 80 поляків, 70 латинників і 60 євреїв)[12].

Соціалізм[ред. | ред. код]

Від 21 вересня 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР, де-факто — анексований червоною імперською Росією[13].

У 1940—1941 та 1944—1962 роках Войнилів був центром Войнилівського району. В роки німецької окупації Войнилів входив до Крайсгауптманшафту Калуш. Єврейське населення було розстріляне у Рогатині[14]. Поляки в 1944 р. виїхали в Польщу, а звідти у Войнилів переселено 18 українських сімей (92 особи).

Після захоплення Войнилова Радянським військами в липні 1944 р. негайно розпочата насильна мобілізація, більшість із мобілізованих додому не повернулася. В центрі селища в приміщенні костьолу в 1944—1962 рр. працювала катівня НКВС (після втрати Войниловом статусу райцентру тюрма стала непотрібною і споруду тюрми-костьолу знесли, рештки сотень жертв випадково розкопали в 1991 році).[15][16] Населення жорстоко тероризувалося, кращих господарів і свідомих людей виселено на Сибір, землеробів загнано в утворений колгосп «Промінь». 12 червня 1951 р. під приводом попереднього злиття колгоспів Войнилівський райвиконком рішенням № 320 ліквідував Сільцівську і Павликівську сільради з приєднанням до Войнилівської сільради; так припинило своє багатовікове існування село Сільце (польською — Siółko)[17].

У Войнилові працював сироварний цех, де вироблявся сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному ішла на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м'ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.

За роки радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці Івана Франка та Василя Стефаника. Працювала комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв'язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.

Від 1960 року — селище. 1963 року Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну.

Приділялася певна увага розвитку торгівлі та громадського харчування. 1960 року у Войнилові побудовано раймаг, книго-культмаг, ресторан, три їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.

В листопаді 1964-го у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. В жовтні 1965 року відкрито районну лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним відділами та рентгенкабінетом. Але з утратою статусу районного центру почалась деградація Войнилова і поступовий соціальний занепад.

З 24 серпня 1991 року — у складі відновленої держави Україна.

Сучасність[ред. | ред. код]

Селище повністю електрифіковане і газифіковане та частково забезпечене централізованим водопостачанням[18].

У вересні 2017 р. Войнилів став центром ОТГ, 10 січня 2018 р. відбулася перша сесія.[19]

Освіта[ред. | ред. код]

Діють освітні заклади:

  • ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ[20][21], при школі діє краєзнавчий музей (був створений у 1993 р.)[22];
  • ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ"
  • ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯСЛА-САДОК "БЕРІЗКА" ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ[23]
  • "ДИТЯЧА МУЗИЧНА ШКОЛА ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
  • "ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
Лікарня
Лікарня

Медицина[ред. | ред. код]

Релігія[ред. | ред. код]

Переважна більшість мешканців — віряни УГКЦ та ПЦУ. Войнилівський протопресвітеріат УГКЦ охоплює 18 парафій.[26] Після зруйнування костелу католиків латинського обряду немає. За часів панування Польщі у Войнилові був костел. Знаходився він у центрі на теперішній вулиці Шевченка. Римо-католицька парафія існувала з 1610 р. Освячення останнього костелу Святої Трійці відбулось в 1868 році.[27] Як описують очевидці — він був дуже гарним і його було видно аж із Завадки. За часів радянської влади був перетворений на тюрму МДБ, куди доправлялись в'язні з усієї області — їх рештки зі слідами катувань розкопував у 1990 році Меморіал. Зараз костелу вже нема. Нема нічого що б могло нагадувати про його існування. Будівлю зруйнували на початку 1960-х, а на його місці знаходиться будинок сільради та пошти.[28]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Церква Св. Миколая 1602 р.  — пам'ятка архітектури місцевого значення № 757[29][30]
  • Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912 р.[31][32]
  • Парафіяльна церква Різдва Пр. Богородиці
  • Монастир «Пресвятого Серця Ісусового» сестер чину Святого Василія Великого.[33]
  • Ландшафтний заказник місцевого значення Яськів потік
  • Пам'ятник Т.Г Шевченку (скульптор Сергій Онищенко)[34]

Вулиці[ред. | ред. код]

У містечку є вулиці[35]:

  • Богдана Хмельницького
  • Василя Стефаника
  • Волоська
  • Гагаріна
  • Галицька
  • Євшана
  • Зелена
  • Івана Франка
  • Лесі Українки
  • Лісова
  • Миру
  • Незалежності
  • Перемоги
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Тараса Шевченка
  • 50 років УПА

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Белей Іван Михайлович (1856—1921) — український журналіст, перекладач і критик.
  • Белей Іван Якович (1899—1970) — український лікар і громадський діяч.
  • Любомир Белей (1962—2018) — український мовознавець, дослідник ономастики, історії української літературної мови, мови та культури української діаспори та лексикографії.
  • Ярослав Гонський (1930—2017) — український вчений у галузі медицини.
  • Дурбак Павло (1879—1960) — український промисловець і підприємець, інженер машинобудування, сотник-інтендант та головний інтендант Української Галицької Армії.
  • Микола Євшан (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.
  • Антоніна Король-Мельник (1922—1946) — лікар, учасниця ОУН, дружина Ярослава Миколайовича Мельника (псевдо Роберт)[36] — провідника ОУН-Б Карпатського краю[37].
  • Сидір Рей (ориг. Izydor Reiss) (1908—1979) — польський прозаїк та поет.
  • Іван Рудович (1868—1929) — український греко-католицький священник, науковець, письменник, педагог і громадський діяч.
  • Ярослав Самотовка (1913 — загинув у Дніпропетровську або Києві 1942—1943) — адвокат, випускник Львівського університету, учасник Похідних груп ОУН на Схід. Співробітник Дніпропетровського українського державного університету у 1941-42.
  • Петро Федюшка — «Комар», «Брюс», «Готур», «Ка-ро», «Автор», «737» (14.07.1919 — 15.09.1949, с. Солотвино Богородчанського району) — господарчий референт Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН, Калуський окружний провідник, фінансовий референт Карпатського краю ОУН, організаційний референт Крайового проводу. Лицар Золотого хреста бойової заслуги 1 кляси — посмертно.[38]
  • Болеслав Ян Чедековский (пол. Bolesław Jan Czedekowski) (1885—1969) — польський та австрійський художник-портретист.

Галерея[ред. | ред. код]

Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон, Ізраїль)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Akta grodskie і ziemskie z archiwum…— Lwów, 1887.— Т. 12.— 564 s. [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]— S. 28. (лат.), (пол.)
  3. F. Sikora. Sieniawski Rafał h. Leliwa (zm. 1518) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996.— t. XXXVII/1, zeszyt 152.— S. 147—148. (пол.)
  4. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  5. М. Baliński, Т. Lipiński. Starożytna Polska…[недоступне посилання] — Warszawa, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — S. 721. (пол.)
  6. М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] — Львів, НТШ, 1895. — с. 72.
  7. Василь Говгера. Організаційна структура Львівської епархії XVIII ст. (1700—1772). — с. 113. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018. 
  8. У Войнилові зберігся хрест тверезості 1874 року. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 жовтня 2021. 
  9. Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. — «Вікна», 2017.11.20. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 1 вересня 2019. 
  10. Протокол Реквізиції австрійським військом дзвонів на парафіях Войниів і Довпотів. // Іван Тимів. Калуш: історія в документах. — Івано-Франківськ : Фоліант, 2017. — С. 56-59. — ISBN 978-617-7496-29-7.
  11. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 lutego 1927 r. o utworzeniu samoistnej gminy wiejskiej pod nazwą Pawlikówka w powiecie kałuskim, województwie stanisławowskiem. [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  12. Володимир Кубійович. Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  13. «Криваві сорокові». Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 18 січня 2016. 
  14. У Другу світову війну у Рогатині розстріляли майже дев'ять тисяч євреїв. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 11 грудня 2016. 
  15. Убивства у Войнилові «тягнуть» на кримінальну справу. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 26 липня 2015. 
  16. У Войнилові вчинено злочин проти людськості. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 18 січня 2016. 
  17. Географічний словник Королівства Польського, 1889, т. Х, стор. 623. Архів оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 5 грудня 2014. 
  18. Якість водопровідної води у Войнилові — одна з найгірших в області. Архів оригіналу за 30 грудня 2017. Процитовано 19 жовтня 2017. 
  19. Мар’яна МАСЛЯК: Наші очікування були більші, ніж можливості, які маємо нині. — «Галичина», 03.01.2020. Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020. 
  20. Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  21. Войнилівська опорна школа — під загрозою. Архів оригіналу за 18 грудня 2017. Процитовано 16 грудня 2017. 
  22. Без знання минулого немає майбутнього. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 18 січня 2016. 
  23. Садок «Берізка» Войнилівської ОТГ отримає новий харчоблок. — «Вікна», 2018.07.24. Архів оригіналу за 24 липня 2018. Процитовано 24 липня 2018. 
  24. На утеплення Войнилівської лікарні Держбюджет виділив майже 600 тисяч гривень. ФОТО
  25. У Калуському обласному протитуберкульозному диспансері розпочався ремонт. ФОТО. — «Вікна», 2018.07.23.
  26. Войнилівський протопресвітеріат. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021. 
  27. запис про Войнилів у географічному словнику. Архів оригіналу за 5 січня 2014. Процитовано 6 травня 2013. 
  28. Місяць ув'язнення… в костелі. Архів оригіналу за 28 жовтня 2018. Процитовано 29 грудня 2011. 
  29. Церква Св. Миколи 1731. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 30 червня 2016. 
  30. Церква св.Миколи. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019. 
  31. Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 30 червня 2016. 
  32. Церква св. Кузьми і Дем’яна. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019. 
  33. І. Кміть. 95-річна мати Василія Николайчук з монастиря у Войнилові пережила репресії. ВІДЕО. Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 19 вересня 2021. 
  34. Пам'ятник Шевченку в Калуші вилили з бронзи, призначеної для Леніна. ФОТО
  35. Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2012. 
  36. «Вінчав нас у лісі біль життя всесвітній…». Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 18 січня 2016. 
  37. Відтинок «Магура». (Калуська округа). Спогади. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2015. 
  38. Наказ ч.1/50

Джерела та посилання[ред. | ред. код]