Войцех Дідушицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Войцех Дідушицький

Во́йцех Дідуши́цький (пол. Wojciech Dzieduszycki, * 13 липня 1848, Єзупіль, Тисменицький район, Івано-Франківська область — † 23 березня 1909, Відень) — польський граф, політичний діяч, археолог, письменник, публіцист, мистецтвознавець, драматург, містик-спіритуаліст.

Біографія[ред.ред. код]

Батьки — граф Владислав Дідушицький (1821–1866) і графиня Антоніна Мазаракі († 1880).

Походив із давнього українського (але спольщеного в 17-18 ст. ст.) роду Дідушів, які за легендою походили від племінниці короля Данила — дочки його брата Василька. Дідушицькі — типові представники тодішньої галицької аристократії.

Навчався у Терезіанумі (елітарна лицарська школа, заснована у XVIII ст. у Відні Марією Терезією). Згодом вивчав право та філософію в Віденському університеті. У віці 23 років склав докторат із філософії (1871). Володів новогрецькою, латинською, а також англійською, німецькою, та французькою мовами.

Як громадсько-політичний діяч і науковець шукав шляхів до порозуміння з українцями. Його єдина п'єса «Богдан Хмельницький» (1873 року її поставив театр Смуховського у Львові) була засуджена польською патріотичною критикою. У численних виступах і статтях розглядав різні аспекти польсько-українських відносин. Пізніше погляди В.Дідушицького еволюціонували, і він перетворився на провідника українофобського угруповання «подоляків».

Для української культури Войцех Дідушицький є надзвичайно важливий тим, що він відкрив 1880 року для широкої публіки та популяризував славнозвісний Богородчанський іконостас — шедевр українського іконопису кін. 17 — початку 18 ст., створений ієромонахом Йовом Кондзелевичем. Також був ініціатором реставрації іконостаса та долучення його до пам'яток державного значення (на З'їзді польських і руських археологів 10 вересня 1888).

Помер у Відні; похований у гробівці родини Дідушицьких у Єзуполі, поблизу Домініканського костелу. У Львівському катедральному костелі в одній із стін вмуровано пам'ятну плиту, присв'ячену В.Дідушицькому та його дружині Северині.

Львів, катедра, пам'ятна плита В.Дідушицькому та його дружині Северині

.

Політичні та громадські посади Дідушицького[ред.ред. код]

  • Посол до Райхсрату (1879–1885, 1895–1909; віце-президент «Польського кола» у 1895–1899, 1900–1904, 1907–1909; президент «Польського кола» у 1904–1906)
  • Посол Галицького крайового сейму (1887–1909)
  • Міністр Галичини (1906–1907)
  • Професор етики, естетики, історії й філософії Львівського університету з 1897
  • Голова Крайового археологічного товариства у Львові (1881–1892)
  • Заступник голови «Польської Матиці» (1888–1895)
  • Член Крайової шкільної ради (1895–1904)
  • Член центральної комісії у Відні із вивчення і збереження історичних і мистецьких пам'яток
  • Головний консерватор Галичини
  • Таємний радник імператорського двору з 1898

Літературні та дослідницькі праці[ред.ред. код]

  • Studja estetyczne. Т. 2. 1881.
  • Odezwa Wydziału Towarzystwa Archeologicznego we Lwowie // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1. Lwów, 1882.
  • Budowanie drewniane na Rusi // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1.Lwów, 1882.
  • Katalog wystawy Archeologicznej i Etnograficznej we Lwowie 1885 rok. Lwów, 1885.
  • Listy ze wsi. Lwów, 1889.
  • Listy o wychowaniu. Lwów, 1892.
  • Przedmowa. Pogląd na dzieje sztuki na Rusi // Wystawa Archeologiczna Polsko-Ruska urządzona we Lwowie w roku 1885. Lwów, 1885.
  • Studja estetyczne. Т.1. Lwów, 1878.
  • Ikonostas Bohorodczański. Lwów, 1886.
  • Rzecz o uczuciach ludzkich. Lwów, 1902.
  • Roztrząsania filozoficzne o podstawach pewności ludzkiej. Lwów, 1892.
  • Ateny. 1878.
  • Historia malarstwa we Włoszech. Lwów, 1892.
  • Bohdan Chmielnicki (wyst. 1873)
  • Król Bolesław II (1893)
  • Książę Henryk (1896)
  • Władysław (1872)
  • Aurelian (1879)
  • Anioł (1892)
  • Roztrząsania filozoficzne o podstawach pewności ludzkiej (1892)
  • Historię malarstwa we Włoszech (1892)
  • O wiedzy ludzkiej (1896)
  • Dokąd nam iść wypada (1910)
  • Historia filozofii (1914)

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Северина Дідушицька (1852–1925)

Син — Ян Владислав Дідушицький (1875–1940)

Дочка — Антоніна

Література[ред.ред. код]

  • Кутернога Ігор. Дідушицький: вар'ят з міністерським портфелем // Незалежний культурологічний часопис «Ї». Число 36 / 2004. Галичина — країна людей
  • Шольґіня Вітольд. Граф Войтек (Войцех Дідушицький) // Незалежний культурологічний часопис «Ї». Число 52 / 2008. Польський усесвіт Галичини
  • Руденко Олег. Естетичні погляди на сакральне мистецтво В.Дідушицького // Вісник Львівського університету. Філософські науки. — Львів. Випуск 6., 2004. — С. 165–172.
  • Булик Наталія. Археологічні осередки Львова (1875–1914): Наукові пошуки та польові здобутки // Археологічні дослідження Львівського університету. — Львів, 2008. — Вип. 11. — С. 209–237.
  • Чорновол Ігор. Enfant terrible. Граф Войцех Дідушицький // Львівська ґазета. 2005, №48 (614)