Вокзал Сен-Лазар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вокзал Сен-Лазар зі входом на лінію метро 14

Вокзал Сен-Лазар (фр. Gare de Paris-Saint-Lazare) — один з 6 великих залізничних вокзалів Парижа . Вокзал знаходиться у 8-му окрузі, неподалік від великих торгових центрів . Вокзал обслуговує переважно регіон Іль-де-Франс, пропускна спроможність вокзалу становить близько 100 млн пасажирів на рік (274 тисячі на день), що робить цю залізничну станцію другою за величиною у французькій столиці. Сен-Лазар має 27 колій і пов'язаний з паризьким громадським транспортом (метро , RER і автобус).

Історія[ред.ред. код]

Історія вокзалу Сен-Лазар бере свій початок в 1837 році з відкриттям залізничної лінії з Парижа в Сен-Жермен-ан-Ле. Спочатку було споруджене тимчасове дерев'яне приміщення вокзалу на площі Європи . У 1841 році було побудовано друге, теж тимчасове, приміщення, на цей раз на рю де Стокгольм, безпосередньо перед площею Європи. Брати Пер'є, власники залізничної лінії, планували продовжити лінію в напрямку центру міста до Рю Тронше, але зазнали невдачі через опір муніципалітету і власників прилеглих до лінії земельних ділянок.

Третій вокзал з'явився в період з 1842—1853 років на його теперішньому місці, Рю де Гавр, за проектом архітектора Ежена Флаша в стилі боз-ар. У 1889 році вокзал набув сьогоднішного вигляду. Для всесвітньої виставки було проведено роботи зі збільшення площ вокзалу, цей проект реалізував архітектор Жуль.

Вокзал Сен-Лазар в мистецтві[ред.ред. код]

Вокзал Сен-Лазар зображений на полотнах багатьох художників. Багато імпресіоністів жили неподалік від Сен-Лазара протягом 1870-х і 1880-х років. У 1998 музей д'Орсе і Національна галерея мистецтва у Вашингтоні організували виставку під назвою «Мане, Моне і вокзал Сен-Лазар».

Едуар Мане жив поруч з вокзалом на рю де Санкт-Петербург. Через два роки після переїзду в цей район він виставив в 1874 році на Паризькому салоні своє полотно «Залізниця». Це полотно, яке зараз зберігається в Національній галереї мистецтва в Вашингтоні, зображує жінку з маленьким песиком і книгою, яка сидить на тлі залізних ґрат, та дівчинку, яка розглядає залізничні колії і паровозний пар. Мане написав це полотно на задньому дворі будинку на рю де Ром .

Гюстав Кайботт також жив буквально за декілька кроків від станції. Він написав полотно «Міст Європи» в 1876 році (тепер у музеї Петі-Пале в Женеві , Швейцарія) і «На мосту Європи» в 1876-80 (Музей мистецтва Кімбелла, Форт-Уерт).

У 1877 році Клод Моне орендував студію неподалік від вокзалу Сен-Лазар. У тому ж році Моне представив на виставці імпресіоністів сім картин на яких був зображений вокзал Сен-Лазар. Всього художник зобразив вокзал 12 разів. Вокзал також фігурує у безлічі фільмів, як французьких, так і іноземних, у тому числі " Подвійне життя Вероніки " і " Амелі ".

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Bruno Carrière, Les trains de banlieue, tome I, Éd. La Vie du Rail, 1997, 303 p. (ISBN 2-902808-66-6)
  • Bernard Collardey, Les trains de banlieue, tome II, Éd. La Vie du Rail, 1999, 335 p. (ISBN 2-902808-76-3)
  • Pierre Bouchez, De Paris St-Lazare à Versailles et St-Nom-la-Bretèche (1839-2007), Éd. La Vie du Rail, 2007, 170 p. (ISBN 2915034677)
  • H. Lartilleux, Géographie universelle des transports. Tome 1 - Géographie des chemins de fer français. Premier volume : La S.N.C.F., pp. 179-186, Chaix, Paris, 1953
  • Hélène Bocard, De Paris à la mer. La ligne de chemin de fer Paris-Rouen-Le Havre - A.P.P.I.F. (Inventaire général du patrimoine culturel - Images du patrimoine - 238), Paris, 2005 (ISBN 978-2-905913-46-3)

Координати: 48°52′37″ пн. ш. 2°19′28″ сх. д. / 48.87694° пн. ш. 2.32444° сх. д. / 48.87694; 2.32444