Вокзал Сен-Лазар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вокзал Сен-Лазар зі входом на лінію метро 14

Вокзал Сен-Лазар (фр. Gare de Paris-Saint-Lazare) — один із 6 великих залізничних вокзалів Парижа. Розташований у 8-му окрузі, неподалік від великих торгових центрів. Обслуговує переважно регіон Іль-де-Франс, пропускна спроможність вокзалу становить близько 100 млн пасажирів на рік (274 тисячі на день), що робить цю залізничну станцію другою за величиною у французькій столиці. Сен-Лазар має 27 колій і пов'язаний із паризьким громадським транспортом (метро, RER і автобус).

Історія[ред.ред. код]

Історія вокзалу Сен-Лазар бере свій початок у 1837 році з відкриття залізничної лінії з Парижа в Сен-Жермен-ан-Ле. Спочатку спорудили тимчасове дерев'яне приміщення вокзалу на площі Європи. У 1841 році побудували друге, теж тимчасове, приміщення, на цей раз на Рю де Стокгольм, безпосередньо перед площею Європи. Брати Пер'є, власники залізничної лінії, планували продовжити лінію в напрямку центру міста до Рю Тронше, але зазнали невдачі через опір муніципалітету і власників прилеглих до лінії земельних ділянок.

Третій вокзал з'явився в період з 1842−1853 років на його теперішньому місці, Рю де Гавр, за проектом архітектора Ежена Флаша в стилі боз-ар. У 1889 році вокзал набув сьогоднішного вигляду. Для всесвітньої виставки було проведено роботи зі збільшення площі вокзалу, цей проект реалізував архітектор Жуль.

Вокзал Сен-Лазар у мистецтві[ред.ред. код]

Вокзал Сен-Лазар зображений на полотнах багатьох художників. Багато імпресіоністів жили неподалік від Сен-Лазара протягом 1870-х і 1880-х років. У 1998-му музей д'Орсе і Національна галерея мистецтва у Вашингтоні організували виставку під назвою «Мане, Моне і вокзал Сен-Лазар».

Едуар Мане жив поруч із вокзалом на Рю де Санкт-Петербург. Через два роки після переїзду в цей район, 1874 року, він виставив у Паризькому салоні своє полотно «Залізниця». Це полотно, що нині зберігається в Національній галереї мистецтва у Вашингтоні, зображує жінку з маленьким песиком і книгою, яка сидить на тлі залізних ґрат, та дівчинку, котра розглядає залізничні колії і паровозний пар. Мане написав це полотно на задньому дворі будинку на Рю де Ром.

Гюстав Кайботт також жив буквально за декілька кроків від станції. Він написав полотно «Міст Європи» в 1876 році (тепер у музеї Петі-Пале в Женеві, Швейцарія) і «На мосту Європи» в 1876-1880 рр. (Музей мистецтва Кімбелла, Форт-Уерт).

1877 року Клод Моне орендував студію неподалік від вокзалу Сен-Лазар. У тому ж році Моне представив на виставці імпресіоністів сім картин, на яких був зображений вокзал Сен-Лазар. Усього художник зобразив вокзал 12 разів.

Вокзал також фігурує в безлічі фільмів, як французьких, так і іноземних, зокрема «Подвійне життя Вероніки» і «Амелі».

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Bruno Carrière, Les trains de banlieue, tome I, Éd. La Vie du Rail, 1997, 303 p. (ISBN 2-902808-66-6)
  • Bernard Collardey, Les trains de banlieue, tome II, Éd. La Vie du Rail, 1999, 335 p. (ISBN 2-902808-76-3)
  • Pierre Bouchez, De Paris St-Lazare à Versailles et St-Nom-la-Bretèche (1839-2007), Éd. La Vie du Rail, 2007, 170 p. (ISBN 2915034677)
  • H. Lartilleux, Géographie universelle des transports. Tome 1 - Géographie des chemins de fer français. Premier volume : La S.N.C.F., pp. 179-186, Chaix, Paris, 1953
  • Hélène Bocard, De Paris à la mer. La ligne de chemin de fer Paris-Rouen-Le Havre - A.P.P.I.F. (Inventaire général du patrimoine culturel - Images du patrimoine - 238), Paris, 2005 (ISBN 978-2-905913-46-3)

Координати: 48°52′37″ пн. ш. 2°19′28″ сх. д. / 48.87694° пн. ш. 2.32444° сх. д. / 48.87694; 2.32444