Вокзал Сен-Лазар (картина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вокзал Сен-Лазар (картина)
Edouard Manet 021.jpg
« Вокзал Сен Лазар »
англ. Gare Saint Lazare
Творець: Едуард Мане
Час створення: 1873
Розміри: 93 × 114 см
Матеріал: олія на полотні
Зберігається: Вашінгтон, США
Музей: Національна галерея

Вокзал Сен Лаза́р або «Залізниця» — картина художника з Франції Едуарда Мане (1832 — 1883).

Вокзал Сен Лазар[ред.ред. код]

Це вокзал в Парижі, що колись пов'язував столицю Франції з Сен Жермен ан Ле. Спочатку були два тимчасових приміщення, поки у 1853 році не побудували кам'яну будівлю за проектом архітектора Ежена Флаша. У 1889 році відбулася перебудова і вокзал отримав сучасний вигляд. Звичайна помпезна, буржуазна будівля не заслуговувала б значної уваги, бо не була шедевром, якби не художники і кіномитці.

Неподалік від вокзалу у 19 столітті жило чимало художників Франції, в тому числі Едуард Мане, маловідомий імпрессіоніст Гюстав Кайботт, відомий художник Клод Моне. Вокзал і життя біля нього стали сюжетом багатьох картин. На цьому вокзалі створено декілька кінострічок, серед яких «Амелі», «Подвійне життя Вероніки» та інші.

Вокзал Сен Лазар і нині залишається одним з шести найбільших вокзалів Парижу.

Картини Едуарда Мане і Вікторина Мьоран[ред.ред. код]

В небідному домі родини Мане з'явилась Вікторина Мьоран. Едуард, завжди небайдужий до жінок і жіночої краси, познайомився з нею у 1862 році. Їй було лише 18. Вона стала моделлю багатьох картин художника на пртязі 1862 — 1873 років («Вулична співачка», « Сніданок на траві », «Вікторина в костюмі еспади», «Олімпія» та ін.) Це вона і на картині Едуарда Мане «Вокзал Сен Лазар». Незвична назва картини камуфлює самий несподіваний зразок портрета роботи художника, останній портрет Вікторини Мьоран, виконаний Едуардом Мане.

Прощання[ред.ред. код]

Ніхто не знає, хто така Вікторина Мьоран і звідки вона. Незнатне походження — от і все, що можна сказати про неї. Зустіч з художником допомогла їй якось пристосуватись до складного і незрозумілого життя в столиці. Заміж не вийшла, народила дитину від… І це зробило її життя трохи менш самотним. Поряд з дитиною її і намалював художник, коли перевтомлена від боротьби за добробут Вікторина Мьоран виїхала до Сполучених Штатів в пошуках кращого життя. Їхала вона саме з вокзалу Сен Лазар, що і дало незвичну назву картини. Пізніше полотно придбали для Національної галереї в місті Вашингтон.

На картині нема ніякого вокзалу. Та він і не цікавив Едуарда зовсім. Адже відбувалось прощання — надовго. Вікторина в дорожньому вбранні. Сидить біля решітки. Аби скоротити нудний час, узялася читати. На колінах зручно розмістилося цуценя. І це додало картині (портрету) тепла і приязні. Дочка Вікторини розглядає незграбні залізничні будівлі і пар від потягу.

Кажуть, її життя не задалося і в Америці. Вона повернулась в Париж, довго бідкалась і померла від пиятики. Допомогти нема кому було, бо до цього моменту помер і Едуард Мане.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • ЧегодаевА.Д. «Эдуард Мане»,М, «Искусство», 1985 (рос)
  • сборник «Западно-европейское искусство 2й половины 19 века», М, «Искусство»,1975 (рос)
  • «100 офортов 16-19 вв. из собрания Гос.Эрмитажа», Л-М.,«Сов. художник», 1964 (рос)

Див. також[ред.ред. код]