Волове очко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волове очко
Troglodytes troglodytes -fence-8a.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Воловоочкові (Troglodytidae)
Рід: Волове очко (Troglodytes)
Підрід: Troglodytes (Nannus)
Вид: Волове очко
Біноміальна назва
Troglodytes troglodytes
(Linnaeus, 1758)
Синоніми
Nannus troglodytes
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Troglodytes troglodytes
EOL: 10963830
ITIS logo.jpg ITIS: 178547
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 147806
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 36278
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Troglodytes troglodytes

Волове очко, або кропивник (Troglodytes troglodytes) — дрібний птах родини воловочкових. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах[1].

систематика[ред.ред. код]

таксономія[ред.ред. код]

Один з 12-ти видів роду кропивник (Troglodytes), єдиний вид роду у фауні України.

Походження наукової назви[ред.ред. код]

Наукова назва виду, Troglodytes troglodytes, походить від давньогрецького слова τρωγλοδύτης, що буквально означає «той, що мешкає у печері». Так у наш час називають троглодитів — доісторичних людей, які жили в печерах. Ймовірно, така назва була надана птахові завдяки особливому способу гніздування — в товстостінній кулеподібній споруді, яка дещо нагадує печеру. Самого птаха стародавні греки називали τροχίλος (іноді τροχῖλος або τροχεῖλος)[2]

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Волове очко — один з найменших європейських птахів. Маса тіла становить 9—11 г, довжина тіла біля 10 см. У дорослого птаха верх рудувато-бурий, а низ бурувато-сірий, з темними поперечними смугами; над оком світла «брова»; на махових і стернових перах темні смуги; дзьоб темно-бурий; ноги світло-бурі. У молодого птаха «брови» майже зовсім непомітні. Хвіст непропорційно короткий (близько 3,5 см) та часто піднятий вгору, що надає птахові характерного вигляду. Дзьоб шилоподібний, тонкий, дещо загнутий донизу[1].

Поширення та місця існування[ред.ред. код]

Вид поширений в Євразії, Північній Африці та Північній Америці. Вважають, що спочатку волове очко було виключно американським видом, оскільки всі інші представники родини воловоочкових поширені виключно в Новому Світі. Ймовірно, на територію Азії, а згодом Європи та Африки, вид потрапив через так званий «Берінгійський міст» — перешийок, що існував між Америкою та Азією на місці теперішньої Берінгової протоки.

Тримається найчастіше в старих, нерідко заболочених хвойних, мішаних та листяних лісах. Вибирає зазвичай місця з різноманітним підліском, дуже захаращені буреломом, з купами хмизу, густими заростями малини, кропиви, папоротей. Часто трапляється вздовж лісових струмків та рік, у темних лісових ярах. Зрідка оселяється в глухих частинах старих парків.

Чисельність[ред.ред. код]

Чисельність в Європі оцінено в 23—40 млн пар, в Україні — 140—160 тис. пар[3].

Гніздування[ред.ред. код]

Волове очко біля гнізда

Гніздиться парами. Кожна з них займає окрему, досить велику ділянку (3—7 га), на якій влаштовує до 5—7 гнізд. У більшості з них зазвичай відсутня внутрішня вистилка, лише будівництво одного завершується повністю. У ньому й відбувається вирощування потомства, інші, ймовірно, слугують для ночівлі. Усі гнізда будує самець, добудовує одне з них самиця. Гніздо розташоване на землі або на висоті 0,5—2 м від неї у затишних місцях (на невеликих деревцях підросту, частіше ялинах, кущах ялівцю, в переплетінні гілок підліску, між корінням повалених дерев, у купах хмизу, заглибленнях трухлявих пеньків, у щілинах стовбурів, розвилці між стовбурами, за відсталою корою, в урвищах берегів лісових струмків та ярів тощо).

Гніздо досить велике, з товстими стінками, кулеподібної форми з бічним отвором. Зовнішня його частина складається з минулорічного листя дерев, папоротей, зеленого моху, тонких гілочок ялин; внутрішня вистелена мохом, пір'ям, шерстю, рослинним пухом.

Troglodytes troglodytes

У кладці 6—7, іноді 5 або 8 яєць. Шкаралупа молочно-біла, з рідко розкиданими дрібними крапками: поверхневі — іржаво-червоні, іржаво-бурі та темно-коричневі; нечисленні глибокі — блідо-фіолетово-сірі (зазвичай згущуються до тупого кінця).

Кладки з'являються в першій — другій декадах травня. Зазвичай протягом року два виводки. Другі кладки у другій — третій декадах червня. Насиджує тільки самиця протягом 13—14, частіше 14—15 діб[4].

Живлення[ред.ред. код]

Основу раціону волового очка складають різноманітні комахи та інші безхребетні. Восени, коли корму стає недостатньо, вживає в їжу ягоди, насіння деяких рослин. Корм добувають на землі.

Підвиди[ред.ред. код]

Виділяють близько 46 підвидів:

Підвид Поширення
T. t. troglodytes (Linnaeus, 1758) Континентальна Європа від Піренейського п-ова на заході до Уралу на сході, Скандинавського п-ова на північному сході та Греції на південному сході
T. t. alascensis (Baird, 1869) Острови Прібилова (Алеутські острови, США)
T. t. borealis (Fischer, 1861) Фарерські острови
T. t. cypriotes (Bate, 1903) Кіпр, Родос, Крит, Ліван
T. t. dauricus (Dubowski et Taczanowki, 1884) Південне Забайкалля, Маньчжурія, Уссурійський край, Корея, Південний Сахалін
T. t. fridariensis (Williamson, 1951) Фейр Айл (Велика Британія)
T. t. fumigatus (Temminck, 1835) Острови Хонсю, Кюсю, Хоккайдо, Цусіма, Іки (Японія); Острів Чеджудо (Південна Корея)
T. t. hebridensis (Meinertzhagen, 1924) Західні острови (Велика Британія)
T. t. helleri (Osgood, 1901) Острови Кадьяк, Афогнак, Ресбері (США, біля берегів Аляски)
T. t. hiemalis (Vieillot, 1819) Східна частина Північної Америки (США, Канада)
T. t. hirtensis (Seebohm, 1884) Архіпелаг Сент-Кілда (Велика Британія)
T. t. hyrcanus (Zarudny & Loudon, 1905) Мала Азія, Кавказ, Забайкалля, Північний та Східний Іран
T. t. idius (Richmond, 1907) Північні провінції Китаю: Цінхай, півн. та центр. Ганьсу, Шаньсі, півн. Шеньсі, Шаньдун, півд. Хебей
T. t. indigenus (Clancey, 1937) Велика Британія, Ірландія
T. t. islandicus (Hartert, 1907) Ісландія
T. t. juniperi (Hartert, 1922) Північно-Західна Киренаїка
T. t. kabylorum (Hartert, 1910) Північно-Західна Африка, Південна Іспанія, Балеарські острови
T. t. kiskensis (Oberholser, 1919) Алеутські острови (США) — між Шурячіми островами та островами Амак та Амагат
T. t. koenigi (Schiebel, 1910) Корсика (Франція), Сардинія (Італія)
T. t. kurilensis (Stejneger, 1889) Острів Шиашкотан, Північні Курильські острови
T. t. magrathi (Whitehead, CHT, 1907) Афганістан, Пакистан
T. t. meligerus (Oberholser, 1900) Острів Булдір та Шурячі острови (Алеутські острови, США)
T. t. mosukei (Momiyama, 1923) Острови Іцу (Японія)
T. t. muiri (Rea, 1986) Тихоокеанське узбережжя Орегона та Північної Каліфорнії
T. t. neglectus (Brooks, WE, 1872) Кашмір (Індія) та Гімалаї
T. t. nipalensis (Blyth, 1845) Непал, індійський штат Сіккім
T. t. obscurior (Rea, 1986) Тихоокеанське узбережжя Центральної Каліфорнії
T. t. ochroleucus (Rea, 1986) Британська Колумбія (Канада), Аляска (США)
T. t. ogawae (Hartert, 1910) Якушіма (Японія)
T. t. orii (Yamashina, 1938) Острови Дайто (Японія)
T. t. pacificus (Baird, SF, 1864) Захід Північної Америки (США, Канада)
T. t. pallescens (Ridgway, 1883) Командорські острови
T. t. petrophilus (Oberholser, 1919) Аляска
T. t. pullus (Burleigh, 1935) Східна частина Північної Америки (США, Канада)
T. t. salebrosus (Burleigh, 1959) Штат Вашингтон (США), Британська Колумбія (Канада)
T. t. seguamensis (Gabrielson & Lincoln, 1951) Алеутські острови Сегу, Амутка та Юнаска
T. t. semidiensis (Brooks, WP, 1915) острови Семіді (Алеутські острови, США)
T. t. stevensoni (Oberholser, 1930) Штат Вашингтон (США), Британська Колумбія (Канада)
T. t. subpallidus (Zarudny & Loudon, 1905) Північно-східний Іран, гори Паропаміз (Афганістан), Туркменістан
T. t. szetschuanus (Hartert, E, 1910) Китай (провінції Ганьсу, Шеньсі, Сичуань, Хубей)
T. t. taivanus (Hartert, E, 1910) Тайвань
T. t. talifuensis (Sharpe, 1902) Китайська провінція Юньнань
T. t. tanagensis (Oberholser, 1919) Острів Амчитка (Алеутські острови, США)
T. t. tianschanicus (Sharpe, 1881) Тянь-Шань, Джунгарське Алатау, Тарбагатай, Саур
T. t. zagrossiensis (Zarudny & Loudon, 1908) Південно-Західний Іран
T. t. zetlandicus (Hartert, E, 1910) Шетландські острови

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. Frisk H. Griechisches etymologisches Wörterbuch, 20. Lfg. − Heidelberg, 1969. − S. 928.
  3. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  4. Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск: Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.