Володимир Святославич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир I Великий
Володимѣръ Свѧтославичь
Zlatnik HQ.jpg
Володимир I Великий
Великий князь Київський
Початок правління: 11 червня 980
Кінець правління: 15 липня 1015
Інші титули: князь
Попередник: Ярополк I
Наступник: Святополк I Окаянний
Дата народження: 958
Місце народження: Будятичі — село під Нововолинськом[1][2]
Дата смерті: 15 липня 1015(1015-07-15)
Місце смерті: Берестове
Дружина: Рогніда
Адель, Анна
Діти: Ізяслав Володимирович, Ярослав Мудрий, Святополк Володимирович, Мстислав Володимирович (Хоробрий), Всеволод Володимирович, Святослав Володимирович, Станіслав Володимирович, Судислав Володимирович, Борис Володимирович, Гліб Володимирович, Добронега Володимирівна, Позвізд Володимирович
Династія: Рюриковичі
Батько: Святослав I Хоробрий
Мати: Малуша

Володимир I Святославич (Великий) (давньорус. Володи́мѣръ Свѧтосла́вичь), 958 - 15 липня 1015) — руський державний і політичний діяч з варязької династії Рюриковичів, князь новгородський (25 липня 969-978, 979-988), Великий князь Київський (980-1015). Наймолодший та незаконнонароджений син Святослава I Хороброго, великого князя Київського, та його коханки — ключниці його матері княгині Ольги Малуші. 988 року охрестив Русь, першим з руських князів розпочав карбувати власну монету. Канонізований Католицькою і Православною церквами як Святий рівноапостольний князь Володимир. Відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Володимир.

Біографія[ред.ред. код]

Народження і дитинство[ред.ред. код]

Наймолодший син великого князя Київського Святослава I Ігоровича і його коханки Малуші, дочки Мала Любечанина, яка служила ключницею княгині Ольги. Точний рік народження Володимира невідомий. Його батько Святослав народився 934-го року, а старший син Володимира Вишеслав — близько 978 року, звідки можна вивести роком народження Володимира 958 з точністю до декількох років.

Як повідомляють пізні джерела XVI століття (Никонівський і Устюзький літописи), Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу.

« «Володимиръ бо бе отъ Малки, ключници Олжины; Малка же бе сестра Добрыне, — и бе Добрыня дядя Володимиру; и бе рожение Володимеру въ Будутине веси, тамо бо въ гневе отслала ея Олга, село бо бяше ея тамо, и умираючи даде его святей Богородици» (Никонівський літопис).  »

У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутино — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Однак серйозних підтверджень, які б доводили цю версію, немає. Український дослідник Ю. Диба висунув версію, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська[3][4]. Згадка про церкву Пресвятої Богородиці, якій було передано літописне Будятино, кореспондується з документальними свідченнями XV століття, за якими Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря.

Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

Його називали Володимир-Красне Сонечко. Цікаво, що не тільки Володимир асоціювався з сонцем, а й король Франції, Людовік XIV, якого називали Король-Сонце (le "roi Soleil").

Завоювання київського престолу[ред.ред. код]

Після загибелі 972 року князя Святослава I князівство було поділено між синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. В кінці 977-го року розгорілася міжусобна війна між Ярополком і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його воїни, скинувши з коня.

Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись 979 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.

Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, зґвалтована на очах у батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян.

У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю[5], Володимир взяв у наложниці.

Коли приведене Володимиром з Швеції варязьке військо почало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами.

За літописом Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з найранішим Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 978 року. З хронологічних міркувань вірогіднішою є дата 980 року, чекати на проведення державних реформ 2 роки після сходження на трон князь не міг .

Дохристиянське правління[ред.ред. код]

Новий князь київський вжив заходи щодо реформації язичницького культу. Спорудив у Києві капище[6] з ідолами шести головних богів слов'янського язичництва (Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та Мокоші, без Велеса), також є відомості, що князь запровадив, подібно до скандинавів, практику людських жертвоприношень богам.

Оскільки існують непрямі відомості про симпатії колишнього князя Ярополка до християнської віри і його контакти з латинським Заходом, то досить імовірним є припущення про язичницьку реакцію при Володимирі, тобто боротьбу з християнством, що утверджувалось за його попередника. Археологічним підтвердженням цього може бути знахідка на місці пантеону Володимира залишків кам'яної будови зі слідами фрескового живопису, тобто церкви, що могла бути побудована Ярополком. Під час гонінь у Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі — варяги Федір та Іван.

Повість временних літ так передає образ життя Володимира до хрещення:

«Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини [...], а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов'язків усіх колишніх язичницьких дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилась і прийняла чернечий постриг[7].

Походи[ред.ред. код]

Можливо на прапорі зображений Володимир з дружиною. Замальовка прапора привезеного з Речі Посполитої до Московії Федором Ключарєвим

981 року «йде Володимир на Ляхи и взя грады их Перемишль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Успіх Володимира пов'язаний також з тим, що йому вдалося порозумітися з окремими хорватськими племінними князями, про це ж свідчить поява серед його дружин двох «чехинь» Мальфріди та Аделі. Того ж року «і вятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.»

982 року Володимир вдруге пішов походом на в'ятичів, які повстали проти князя.

983 року «пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх».

984 пішов Володимир на радимичів і пікорив їх владі київській

985 року Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і незабаром обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир із Булгарією був скріплений черговим шлюбом.

Головним результатом Херсонеської війни (осінь 987 — весна 988 років) було не тільки прийняття християнства на Русі (988), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938963). Анна народилася 963 року і померла 1011 року.

Володимир Святославич першим з київських князів почав карбувати власні монети. Златник важив 4,2 г і за вартістю був рівним візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою. На зворотному боці було зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.

Володимир-Василь Святославич помер 15 липня 1015 року у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві.

Хрещення[ред.ред. код]

Хрещення святого князя Володимира. Фреска у Володимирському соборі Києва
Докладніше: Хрещення Русі

8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва. На той час єдинобожжя у різних формах (християнство, мусульманство, іудаїзм) вже поширилося в тогочасному світі. На тогочасних східнослов'янських землях (особливо у великих містах) поряд з язичниками існували спільноти християн, мусульман, іудеїв тощо. Постало питання вибору одного з єдинобожних віровчень як державного. Після довгих вагань Володимир Великий разом з оточенням зупинив свій вибір на православ'ї (християнстві) — віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу — Римської (Ромейської) імперії (точніше її східної частини).

Безпосереднім поштовхом стали причини політико-династичні. Восени 987-го року головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю ІІ Македонянину (976-1025) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього посольство взимку 987-988 років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони народ великий (як записав один з тогочасних східних авторів).

Навесні 988 року 6-тисячна армія русів разом з військом імператора розбила збройні сили Фоки. Трон був таким чином врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царственну від народження сестру за варвара. Однак збройний похід Володимира на Херсонес (Корсунь), коли місто було здобуте й сплюндроване, а до Константинополя надіслана погроза вчинити зі столицею імперії те саме, зробили візантійського володаря поступливішим. Тож, отримавши обіцяну багрянородну Анну, Володимир відбув з нею до Києва.

Основні складові сюжетної лінії Корсунської легенди, у якій висвітлено події Володимирового хрещення, буквально збігаються з повір'ями, пов'язаними зі святим джерелом та чудотворною іконою Пресвятої Богородиці в селі Будятичі (ототожнюваних з місцем народження Володимира). Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціонували легенди про Святителя Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира[8].

Час і місце його особистого хрещення дискусійні, натомість примусове навернення киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988-го року, описуючи його так:

«І коли прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…» А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…»

Щодо радості великої, то літописець, схоже, перебільшив. Християнізація в усій Європі просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Не стала винятком з загального правила і Русь. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції у Новгороді, Ростовській землі та Києві. Найконсервативніший з обрядів — поховальний — зберігав елементи язичництва аж до рубежа ХІІ-ХІІІ століть. Яскравим феноменом поверхового закорінення християнського світосприйняття є язичницькі ремінісценції знаменитого «Слова о полку Ігоревім» (кінець ХІІ століття): автор практично не апелює до християнської символіки, натомість розлого покликається на поганську, згадуючи Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та інших.

Фольклорний образ[ред.ред. код]

Парні образи Володимира (у хрещенні — Василя) і його матері Малуші представлені в українських обрядових піснях новорічного циклу де відобразилися у фольклорних фігурах Василя і Маланки (Меланки, Миланки). У церковному календарі день св. Меланії римлянки завершує річний коло, день св. Василій Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві святого Василія і преподобну Меланію, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, зберігши не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Володимира і Малушу), а й цілий ряд деталей, які відображають правові норми Х ст. і характеризують тодішній побут[9].

Сімейне дерево[ред.ред. код]

Ігор I
 
 
 
Ольга
 
князь Мал
 
 
 
невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святослав I
 
 
 
 
 
 
 
Малуша
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Володимир Святославич
 
 

Дружини і діти[ред.ред. код]

Володимир, Ізяслав і Рогніда. Мініатюра з Радзивилівського ліпопису

До прийняття християнства за літописами Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді (зараз село Білогородка), 200 — у Берестові. Але літописці фіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них. 25 липня 969 року він був посаджений батьком у Новгороді (Святослав I розділив князівство одразу після смерті матері), де від його імені управляв брат його матері Добриня.

З літа 980 року третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка I. Коли від цього зв'язку народився Святополк I, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.» Подальша доля «грекині» невідома.


Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Князь Володимир у боністиці, нумізматиці[ред.ред. код]

Враховуючи загальновизнаний вплив Володимира Великого на розвиток державності і суспільного життя на землях сучасної України, він зображений на лицьовому боці усіх різних видів одногривневих банкнот і двох монетах. Також пам'ятник Володимиру Хрестителю на Володимирській гірці в Києві був зображений на купюрі 100 000 купонів. Портрет Володимира Святославича зображено на банкноті номіналом 1 гривня.

1 Hryvnia 1992 front.jpg
100000-Kupon-1994-front.jpg
1 hryvnia 2006 front.jpg
1 гривня зразка 1996-го року. 100 000 купонів. 1 гривня зразка 2006-го року.
1 grivna vladimir 3.jpg
Vol vel R.jpg
1025-Khreschennia-Rusy r.jpg
«Володимир Великий»
обігова монета 1 гривня, 2004-го року
«Володимир Великий»
пам'ятна срібна монета 10 гривень, 2000 року
«1025-річчя хрещення Київської Русі»
пам'ятна золота монета 100 гривень, 2013 року

Названо на честь Володимира Святославовича[ред.ред. код]

Канонізація[ред.ред. код]

Ресурси інтернету[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
  • Карпов А. Ю. Владимир Святой. — М.: Молодая гвардия, 1997. — 446 с. — (Жизнь замечательных людей: Серия биографий; Вып. 738). — 10 000 экз. — ISBN 5-235-02274-2
  • о. Іриней Назарко, ЧСВВ. Святий Володимир Великий: Володар і христитель Руси-України / 2-е вид. — Жовква: Місіонер, 2012. — 200с.
  • Ричка В. Володимир Святий в історичній пам'яті. — Київ: Видавничий дім «Скіф», 2012. — 208с.
  • Бурій В. 28 липня — рівноапостольного князя Володимира / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2013. — 26 лип. — С. 4.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Диба Ю. Літописне Будятино (про місце народження князя Володимира Святославовича та розташування найдавнішої церкви Пресвятої Богородиці) // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. Львів-Броди, 2011, с.23-28.
  2. Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37-70
  3. Диба Ю. Літописне Будятино (про місце народження князя Володимира Святославовича та розташування найдавнішої церкви Пресвятої Богородиці) // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. Львів-Броди, 2011, с.23-28.
  4. Диба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37-70
  5. Дружину Ярополку привів його батько Святослав з походу на Візантію 970-го року
  6. Імовірно цей пантеон виявлений археологами в 1977 року
  7. Приблизно 987 року Рогніда зважилася помститися за скоєне і вбити чоловіка, великого князя київського Володимира. Однак ця спроба завершилася невдачею. За замах на великого князя Рогніді загрожувала смерть. За легендою, розгніваний Володимир наказав дружині ошатно одягнутись і взяв у руки меч, проте на крик прибіг їхній первісток Ізяслав і став на захист матері також з мечем в руках. Володимир не зміг вбити Рогніду на очах у сина. Замість цього він наказав заслати їх обох у полоцьку вотчину — місто у верхів'ях річки Свіслоч, назване Ізяславом.
  8. Диба Ю. Інтерпретація Корсунської легенди в Будятицькій традиції вшанування Святого джерела // Старий Луцьк (Матеріали наукової конференції «Любартівські читання», 30-31 березня 2012 р.).- Луцьк, 2012.- Вип. 8.- С. 26-39
  9. Диба Ю. Образ матері святого князя Володимира Малуші в українській обрядовій поезії // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. Випуск 47. Матеріали XLVII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. — Луцьк, 2013. — С. 212–227
Попередник
Ярополк I
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
980-1015
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Святополк I Окаянний