Волокитине
| село Волокитине | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Конотопський район |
| Рада | Волокитинська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA59020150060012884 |
| Основні дані | |
| Населення | 515 |
| Поштовий індекс | 41510 |
| Телефонний код | +380 5442 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°27′28″ пн. ш. 33°48′37″ сх. д. / 51.45778° пн. ш. 33.81028° сх. д.Координати: 51°27′28″ пн. ш. 33°48′37″ сх. д. / 51.45778° пн. ш. 33.81028° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
158 м |
| Водойми | Клевень, Есмань |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 41510, Сумська обл., Путивльський р-н, с. Волокитине, вул. Миру, 3 |
| Карта | |
  Волокитине | |
 Волокитине | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Волоки́тине — село в Україні, у Конотопському районі Сумської області. Розташоване на берегах річок Клевень та Есмань, за 16 км від райцентру.
Код КОАТУУ — 5923881901. Населення за переписом 2001 року становило 515 чоловік.
Є адміністративним центром Волокитинського сільської ради, у яку, крім нього, входять села Кочерги, Кубарева і Щербинівка.
Географія[ред. | ред. код]
Село Волокитине знаходиться на правому березі річки Есмань в місці впадання її в річку Клевень, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Кочерги, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Щербинівка, на протилежному березі — села Кагань і Ротівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці (Ржавка) і заболочені озера.
Історія[ред. | ред. код]
Перша згадка[ред. | ред. код]
Перша писемна згадка датується 1684 р.
Волокитинська порцелянова мануфактура 19 ст.[ред. | ред. код]
Протягом 1839 — 1861 рр. у маєтку поміщика Миклашевського працював порцеляновий завод, який уславив край далеко за межами України. Вироби з волокитинської порцеляни тепер зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижа, Будапешта.
Волокитинські золоті ворота[ред. | ред. код]
Золоті ворота. Автор невідомий, друга половина XIX століття. Мавританські ворота, які відкривали в'їзд на садибу поміщика Миклашевського. Ворота складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних — для пішоходів. Верх воріт оформлений зубцями. Поряд з воротами височіє зубчаста шестигранна вежа.
Покровська церква[ред. | ред. код]
Колишня Покровська церква — мурована, хрещата в плані, однобанна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді церква збудована коштом Андрія Миклашевського (1801—1895) 1857 року в перехідній стилістиці від пізнього класицизму до романтизму.[1]
Класицистичною за характером є загальна хрещато-банева структура храму, а на романтичні впливи вказують неоготичні деталі фасадного декору. Цей храм був центром палацово-паркового ансамблю. В інтер'єрі містився великий порцеляновий іконостас, виготовлений в садибі поміщика, на Волокитинському порцеляновому заводі Миклашевських.[1] Усе церковне начиння також було порцеляновим: кіоти, дарохоронильниці, панікадило, полікадила, метрової висоти свічники тощо.[2] Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955—1958 років за розпорядженням Сумського облвиконкому від 26.06.1955 р. для … "побудови корівника".[3] При цьому були розграбовані й знищені безцінні порцелянові вироби, включно з іконостасом. Проти цього варварства протестував видатний український художник Василь Касіян, надіславши 29 червня 1956 року гострого листа до заступника голови Ради Міністрів Української PCP М. Гречухи. Проте це не допомогло. І в 1958 році М. Цапенко зафотографував процес розбирання руйнованих залишків церкви.
В 20 столітті[ред. | ред. код]
У 50-ті рр. XX ст. маєток Міклашевського, де також була унікальна пам'ятка архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише «Золоті ворота» (мавританський стиль) в парку позаду садиби, частини Покровської церкви (сходи та парапет), готичні в'їзні ворота до садиби, з обох сторін прикрашені порцеляновими гербами (вони збереглися, проте втратили елементи декору), старий фундамент садиби, і пейзажний парк (25 га, закладений у 1829—1830 рр.).[5]
Поблизу села є чимало археологічних пам'яток, зокрема величезний курганний могильник сіверян (VIII—X ст.).
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 602 особи, з яких 269 чоловіків та 333 жінки.[6]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 511 осіб.[7]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 91,46 % |
| російська | 8,54 % |
Економіка[ред. | ред. код]
- «Елітасервіс», ТОВ.
- Фермерське господарство ТОВ «BiolBusiness»
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Алексєєв Петро — український майстер декоративного розпису на порцеляні, який працював на порцеляновій мануфактурі;
- Висоцький Іван Іванович — бандурист, який був художнім керівником Волокитинського Будинку культури.
- Войтенко Василь Андрійович (1881—1951) — український і російський співак.
- Матющенко Петро Опанасович (1918—1945) — старший сержант Робітничо-Селянської Червоної Армії, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1946).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 68. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 68—69. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 69. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Бородянський, Володимир Володимирович (10 лютого 2020). Наказ № 630 (PDF) (укр.). Міністерства культури, молоді та спорту України. с. 284 [Богадільня Миклашевських].
- ↑ Михайліченко, Микола Анатолійович; Кудінов, Дмитро Валерійович (2020). Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Волокитинський»: історія, сучасний стан та перспективи використання як об’єкту туризму (PDF). Сумська старовина (укр.). № LVI [56]. с. 66—80. doi:10.21272/starovyna.2020.56.6. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Сумська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Джерела[ред. | ред. код]
- Волокитино // Путивль : фотопутеводитель / сост. В. Вечерский, И. А. Гильбо, А. В. Луговской. — Киев : Мистецтво, 1992. — С. 160—170 : фот. — (рос.).
- Осадчий Є. М. Замки та фортеці Сумщини XVII XVIII ст. : довідник / Є. М. Осадчий, О. В. Коротя. — Київ, 2015. — С. 31—32 : іл.
- Тупик С. Волокитине // Тупик С. Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села : історико-краєзнавчі нариси. — Суми : Університетська книга, 2015. — С. 283—299 : фот. — Бібліогр.: 11 назв.
- Тупік С. В. Путивль туристичний : путівник. — Суми, 2008. — С.38—39 : фот.
Посилання[ред. | ред. код]
- Волокитне // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Погода в селі Волокитине [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
