Волочиськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волочиськ
Volochisk gerb.png Volochisk prapor.png
Герб Волочиська Прапор Волочиська
Волочиськ на мапі України
Волочиськ на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Хмельницька область
Район/міськрада Волочиський район
Рада Волочиська міська рада
Код КОАТУУ 6820910100
Перша згадка 1463
Статус міста з 1970 року
Населення 19578 ( перепис 2013р.)
Площа 14,61 км²
Густота населення 1 339,63 осіб/км²
Поштові індекси 31200—31208
Телефонний код +380-03845
Координати 49°32′16″ пн. ш. 26°12′02″ сх. д. / 49.53778° пн. ш. 26.20056° сх. д. / 49.53778; 26.20056Координати: 49°32′16″ пн. ш. 26°12′02″ сх. д. / 49.53778° пн. ш. 26.20056° сх. д. / 49.53778; 26.20056
Водойма р. Збруч
Міста-побратими Мєхув
День міста 7 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Волочиськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 65 км
 - автошляхами 69 км
До Києва
 - автошляхами 401 км
Міська влада
Адреса 31200, Хмельницька обл., Волочиський р-н., м. Волочиськ, вул. Незалежності, 88
Веб-сторінка http://www.volochysk-miskrada.info/
http://www.volochisk.info/
Міський голова Костянтин Володимирович Черниченко

Волочи́ськ — місто в Україні, центр Волочиського району Хмельницької області.

Місто розташоване на лівому березі річки Збруч (притока Дністра), навпроти смт Підволочиськ (Тернопільська область), на Волинському плато, висота якого над рівнем моря в районі міста сягає 321 м. Рельєф тут хвилястий, розчленований балками.

Населення 19 723 мешканців (01.01.2011)[1].

Залізнична станція Волочиськ на лінії ГречаниТернопіль за 66 км від Хмельницького. Через місто проходить автошлях УжгородТернопільКіровоградДонецьк (E50). Машинобудівна, харчова, легка промисловість.

Перша згадка про місто датована 1463 роком. Статус міста з 1970 року.

Історія[ред.ред. код]

Волочиськ належить до стародавніх поселень. Спочатку це поселення називалось Волочище. Походить ця назва від слова «волочити», тобто перетягувати волок. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні століття тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. Щоб перебратися через ріку і її заболочені береги купцям доводилось волочити свої вантажі. На цьому шляху (на лівому і правому берегах Збруча) виникло два поселення з однойменною назвою — Волочище. Пізніше, мабуть, як молодше, поселення на правому березі річки було перейменоване на Підволочиськ.

У стародавній період територію сучасного Волочиська заселяли слов'янські племена волинян. У IX і X століттях ця місцевість належала до Київської Русі, пізніше — до Галицько-Волинського князівства. У 1241 році цю місцевість захопили і спустошили монголо-татари, які йшли з Києва для загарбання Галича.

У другій чверті XIV століття Волочиськ входив до складу Кузьминського повіту, який охоплював територію південної Волині. Волинь у цей час входила до складу Великого князівства Литовського.

Уперше згадується Волочиськ під назвою села Волочище в Подільському акті князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. До цього Волочище належало волинському магнату князю Василю Збаразькому, після смерті якого, за подільчим актом 1463 року, село перейшло у володіння його сина Семена Збаразького.

Недалеко від Волочиська, в південній частині цього краю, проходив «Чорний шлях», один із головних шляхів татарських набігів на українські землі. Наприкінці XV століття кримська орда сильно спустошила Кузьминський повіт, уціліла лише незначна кількість поселень.

Уступивши в торговельні зв'язки з містами України, Волочиськ зростає економічно. У 1557 році князь Владислав Збаразький одержав від уряду право на закладання у Волочиську містечка. У 1583 році у Волочиську (він уже в документах іменується містечком) нараховувалось 135 димів і 675 мешканців. У цей час Волочиськ перетворюється на торговельно-ремісниче містечко, багато жителів якого займаються торгівлею і ремісництвом.

Зі смертю Ю. Збаразького погас рід князів Збаразьких і Волочиськ за спадщиною в 1631 році переходить у володіння князів Вишневецьких.

Герб Волочиська в 1793 р.

У вересні 1648 року козацькі війська Богдана Хмельницького, розгромивши польську армію під Пилявцями, захопили Волочиськ. Але місто не було приєднане до Росії в 1654 році. За Зборівським договором воно залишився і надалі під владою Польщі. Із затуханням роду князів Вишневецьких, із 1695 року Волочиськом за спадщиною став володіти їх родич Юзеф Потоцький, воєвода Київський. У 1772 році Потоцький продав Волочиськ разом з іншими маєтками коронному маршалу Фрідріху Мошинському за 1700 тис. злотих. Мошинський був одним із великих польських магнатів, власністю якого було 1694 тис. десятин землі, 30 682 кріпаки, багато крамниць і промислових підприємств.

Наприкінці XVIII—на початку XIX століття граф Мошинський заклав у Волочиську волосний банк, збудував п'ятиповерховий кам'яний палац, приміщення школи, а також палац за 4 версти на схід від містечка, поклавши цим самим початок новому поселенню, яке було названо його іменем — Фрідрихівкою. У 1866 році у Фрідрихівці вже налічувалося 58 дворів і 167 ревізьких душ (дорослих чоловіків).

До початку XIX століття населення містечка було неписьменним, до того часу тут не було жодної школи. Лише в 1801 році у Волочиську була відкрита однокласна школа, в якій навчалась невелика кількість дітей багатих міщан.

У другій половині XIX століття у Волочиську виникає ряд промислових підприємств. У 1860 році вже працював пивоварний завод, який виробляв за рік 9000 відер продукції на суму 900 карбованців, свічковий завод, річне виробництво продукції якого становило 600 карбованців. У 1870 році був збудований волочиський цукровий завод, яким володіло німецьке товариство «Збруч».

Герб Волочиська радянського періоду

У 1870 році через Волочиськ була прокладена залізниця, яка з‘єднала Київ зі Львовом. Тоді ж було закінчено будівництво Волочиської залізничної станції. 4 листопада 1871 року Підволочиськ був сполучений із Волочиськом, і це була перша колія, що поєднала Галичину зі Східною Україною.

Із 1880 року в містечку працює телеграф. В 1900 році в Волочиську жило 3295 євреїв. Охорона здоров‘я жителів Волочиська до революції 1917 року була фактично відсутня. Лікарні в містечку не було. У 1913 році тут нараховувалось лише 4 приватних фельдшери, 5 зубних лікарів і техніків, які брали велику плату за лікування, і 4 повивальні бабки.

Серед культурних закладів у Волочиську в 1913 році працювали клуб, кінотеатр, дві бібліотеки і три книжкових магазини. Клуби і бібліотеки були платними, тому ними могли користуватися лише багаті люди.

На початку XX століття у Волочиську тричі перебував останній російський цар Микола II.

В період з 1917 по 1920 роки у Волочиську перебувало багато різних військових формувань, які представляли відповідну владу: військові частини Центральної Ради, більшовицькі, Директорії, війська Пілсудського, отамана Тютюнника, Петлюри.

В листопаді 1920 року війська Петлюри були розбиті в Волочиську частинами 8-ої Червонокозачої дивізії під командуванням В.Примакова. Цими подіями закінчилась громадянська війна в Україні.

З 1919 року встановлюється державний кордон по річці Збруч між УСРР та Польською державою. З 1924 року охорону державного кордону здійснювали бійці 22-го Волочиського прикордонного загону, який функціонував по липень 1941 року.

З 1923 року Волочиськ — центр району. А в наступному році в районі утворюються ТСОЗи і комуни. Темпи колективізації серед районів західної частини Поділля у Волочиському районі були найвищими. Станом на 10 червня 1932 року тут було усуспільнено 83,4% сільських господарств, а в 1935 році колективізація була повністю завершена.

У жовтні 1932 року організовується Волочиська МТС.

В 1934 році відкрилась районна бібліотека для дорослих, а в 1937 районна дитяча бібліотека. З 1 березня 1930 року почала виходити газета «Прикордонний комунар» (сьогодні газета «Зоря»).

З липня 1941 року у Волочиськ вступили німецькі війська. Було встановлено окупаційний режим, який зберігся до березня 1944 року. В серпні 1942 року на околиці м. Волочиськ було розстріляно 8634 чол. єврейської національності, в тому числі 22 радянських військовополонених. В с. Купелі було розстріляно 261 чол. єврейської національності.

В період Другої Світової війни в місті діяла підпільна диверсійна група сприяння партизанському рухові. Такі групи діяли по багатьох селах. За допомогу партизанам німецькі окупанти знищили в 1941–1944 рр. 357 мирних громадян району. Всього за період війни було замордовано 9297 чол., а 3982 вивезено на примусові роботи до Німеччини.

17 березня 1944 року м. Волочиськ було визволено від німецьких окупантів частинами 10-го Гвардійського Червонопрапорного орденів Суворова і Кутузова Уральсько-Львівського добровольчого танкового корпусу і 18-ї Гвардійської стрілецької дивізії. Територія району остаточно була звільнена 23 березня 1944 року. В боях за визволення Волочиська загинуло 427 солдатів і офіцерів радянської армії, а за визволення району — 1684 чол. В цілому фашисти завдали населенню району збитків на суму 107.8 млн крб. (в масштабах довоєнних цін).

2474 жителі Волочиська за подвиги у Другій Світовій війні нагороджені орденами і медалями. 6390 жителів району полягли смертю хоробрих на фронтах Німецько-радянської війни.

З перших днів «звільнення» розпочалася відбудова. Вже в березні було відбудовано маслозавод та інкубаторну станцію. В 1947 році почав працювати цегельний завод, у 1950 році — цукровий.

З середини 50-х років упродовж два десятиліття колгоспи району «Червона зірка», «Ленінський шлях», за збільшення виробництва і продажі державі сільгосппродукції, неодноразово були учасниками республіканської та Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Великі зміни в промисловому і соціально-культурному житті міста і району відбулися в 60-і роки. В 1965 році побудовано плодоконсервний завод, у 1966 році — швейну фабрику. В 1968 році — філіал ленінградського конденсаторного заводу «Кулон» (теперішній «Номінал»), цегельний завод міжколгоспбуду, завод металовиробів «Метеор», хлібокомбінат, в 1970 році — комбінат хлібопродуктів, цегельний завод «Керамік», в 1971 році — сироробний завод, а також машинобудівний завод філіал Запорізького виробничого об'єднання «Мотор-Січ».

У серпні 1998 року електрифіковано залізничне сполучення міста, що було значною подією як для Волочиська, так і усіх наших земляків.

Основними видами промислової продукції міста є пересувні електростанції, цегла, металовироби, конденсатори, консерви, цукор, а також понад 100 найменувань товарів народного споживання.

Персоналії[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

Ріст населення по роках
1979 1989 2001 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2012
17 083 23 985 20 958 20 308 20 102 20 004 19 819 19 768 19 754 19 572

Підприємства[ред.ред. код]

  • Волочиськ Метиз
  • ПАТ «Мотор Січ»
  • «Номінал»
  • Цукровий завод
  • Консервний завод
  • Сирзавод
  • М'ясокомбінат (Бойня)
  • Завод з виробництва гіпсокартону
  • Завод харчових концентратів
  • Елеватор
  • ТОВ «Волочиськ Агро»
  • ТОВ «Аграрна компанія 2004»
  • ВАТ «Тернопільбуд» Цегла керамічна
  • Цегельний завод (вул. Запорізька)
  • Інкубатор
  • Донснаб Захід
  • Кабельний завод
  • ТОВ «Агробізнес»
  • ТОВ «Юридична компанія Коваль В. В. і партнери»

Мікрорайони міста[ред.ред. код]

  • Волочиськ І
  • Царське село
  • Запуття
  • Центр
  • Поділля
  • Пушкіна верхня
  • Пушкіна нижня
  • Автовокзал
  • Сільхоз техніка
  • Цукрзавод
  • Парк
  • Починка

Освіта[ред.ред. код]

У Волочиську є наступні освітні заклади дитячих садків на балансі міськради 4 навчання проводиться до 4 класу. Школи № 1, № 2 (Комбінат за путями), № 3 Волочиськ перший, № 4 Бальківці № 5 , № 6 (НВК) ДЮСШ № 1 знаходиться в будинку культури № 2 На стадіоні Юність. ВПУ ДНЗ ВПАПЛ по вулиці Запорізькій . Школа мистецтв по вулиці Лисенка 1а будинок дитячої тврчості по вул. Слави біля міліції , Університет дистанційного навчання «Україна» Лисенка 1а.

ЗМІ[ред.ред. код]

  • комунальна газета «Зоря»
  • Газета «РІГ» (Рекламно-Інформаційна Газета «РІГ» Волочиська та Підволочиська)[2]

Церкви[ред.ред. код]

  • Римсько-католицька церква

парафія Святої Трійці, настоятель Пілецький Микола Болеславович, в. Хмельницька, 111 (біля Користової).

  • Українська автокефальна православна церква

благочинний Волочиського району та настоятель Покровської церкви Фатич Микола Васильович, вул. Незалежності 213 (Волочиськ-1).

  • Українська греко-католицька церква

священник Козак Володимир Євстахович, вул. Починка 3а.

  • Українська православна церква

настоятель церкви святого апостола Андрія Первозваного протоієрей Андрій Васильович Васькевич, вул. Соборна 13.

  • Українська православна церква Київського Патріархату

настоятель церкви Святої Трійці протоієрей Богдан Васильович Васькевич, вул. Довженка 14(б), приміщення 13, (напрямок цукрового заводу).

  • Церква адвентистів сьомого дня

пастор Масюк Любомир Іванович, вул. Першотравнева, 22.

  • Церква євангельських християн- баптистів

пастор Кенс Володимир Володимирович, в. Незалежності 318 (Волочиськ-1).

  • Церква повного Євангелія «Еммануїл»[3]

пастор Фандера Ірина Миколаївна, будинок культури «Гармонія», 2-ий пов., лекційний зал

  • Церква християн віри євангельської

пастор Левицький Богдан Петрович, в. Незалежності, 46 (біля ринку).

Міста побратими[ред.ред. код]

Місто побратим Мєхув Республіка Польща.

Транспорт[ред.ред. код]

Через місто проходить залізниця Жмеринка — Львів, на якій існує станція Волочиськ. Також в межах міста проходить Європейська траса Е50 та М 12.

Автобусне сполучення[ред.ред. код]

В місті є 2 великих автопревізники.

В місті існують наступні автобусні маршрути:

  • № 1 Автостанція — Волочиськ І
  • № 2 Волочиськ — Користова — Бальківці
  • № 3 Волочиськ — Підволочиськ
  • № 4 Волочиськ — Волочиськ І — вул. Білокаміна
  • № 5 Волочиськ І — РЕМ.

Раніше існував маршрут на Запуття, але за нерентабельністю був ліквідований.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.