Волошин Августин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Августин Іванович Волошин
Августин Іванович Волошин

Час на посаді:
15 березня 1939 — 18 березня 1939
Попередник він сам як Прем'єр-міністр Карпатської України
Наступник немає

Flag of Ukraine.svg Прем'єр-міністр Карпатської України
Час на посаді:
26 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник Андрій Іванович Бродій
Наступник Юліян Ревай

Flag of Ukraine.svg Міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України
Час на посаді:
8 жовтня 1938 — 15 березня 1939
Попередник посада запроваджена
Наступник Микола Долинай

Народився 17 березня 1874(1874-03-17)
Келечин, Міжгірський район, Закарпатська область
Помер 19 липня 1945(1945-07-19) (71 рік)
Москва
Національність українець
Політична партія Народно-християнська партія
Релігія греко-католик
Нагороди Герой України (орден Держави) (посмертно)

Августи́н Іва́нович Воло́шин (*17 березня 1874(18740317), Келечин, Міжгірський район, Закарпатська область — 19 липня 1945, Москва, Росія) — український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик Мукачівської єпархії, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно).

По­ход­жен­ня[ред.ред. код]

Ро­до­від бе­ре свій по­ча­ток від ру­си­нів-лі­бер­ти­нів. О. Іван Во­ло­шин, тоб­то дід, був ви­хід­цем із се­ла Великі Лучки, де бу­в свя­ще­ни­ком у 20-30-х рр. XIX сто­літ­тя. Важ­ли­ва особ­ли­вість ста­ту­су Ве­ли­ких Лу­чок бу­ла в то­му, що йо­го жи­те­лі пе­ре­бу­ва­ли у ста­но­ви­щі лі­бер­ти­нів, які за ви­ко­нан­ня пев­ної служ­би одер­жу­ва­ли зем­лю, аж до XVIII сто­літ­тя бу­ли звіль­не­ні від фе­о­даль­них по­вин­нос­тей. Служ­ба жи­те­лів се­ла по­ля­га­ла в то­му, що во­ни перевозили пош­ту до близь­ких й да­ле­ких країв. Но­ві гос­по­да­рі до­мі­нії Шен­бор­ни у XVIII сто­літ­ті зак­рі­па­чи­ли лі­бер­ти­нів і при­му­си­ли їх виконувати по­вин­нос­ті. Пер­ша згад­ка про ді­яль­ність о. Іва­на Во­ло­ши­на у Ве­ли­ких Луч­ках да­ту­єть­ся 1830 ро­ком. Сво­є­му си­но­ві Іва­ну він пе­ре­дав ес­та­фе­ту — слу­жи­ти лю­дям. У сан свя­ще­ни­ка бать­ко о. Ав­гус­ти­на Во­ло­ши­на був вис­вя­че­ний у 1867 ро­ці, зго­дом от­ри­мав па­ро­хію в се­лі Ке­ле­чин Во­лівсь­ко­го ок­ру­гу (ни­ні — Між­гірсь­кий ра­йон). Под­руж­жя Емі­лії Зам­бор-Во­ло­ши­н й Іва­на Во­ло­ши­на ма­ло, ок­рім си­на, ще трьох до­чок — Оль­гу, Оле­ну та Еле­о­но­ру.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. З 1884 по 1892 рік нав­чав­ся в Уж­го­родсь­кій гім­на­зії. Після цього всту­пив на те­о­ло­гіч­ний фа­куль­тет у Бу­да­пеш­ті, де пров­чив­ся лише рік через по­га­ний ста­н здо­ров­'я. 1893 року по­вер­нув­ся до Уж­го­роду, за­кін­чив те­о­ло­гіч­ні сту­дії. У 1897-му р. його було висвячено на священика і призначено на парохію в Це­голь­нянсь­кій цер­кві.

1900 р. за­кін­чив Ви­щу пе­да­го­гіч­ну шко­лу в Бу­да­пеш­ті з дип­ломом вик­ла­да­ча ма­те­ма­ти­ки і фі­зи­ки в се­ред­ніх нав­чаль­них зак­ла­дах. З 1900 по 1917 рр. пра­цю­вав про­фе­сором, а з 1917 по жов­тень 1938 рр. — ди­рек­то­ром учи­тель­ської се­мі­на­рії в Уж­го­ро­ді.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. 17 грудня 1919 увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (19231939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (19251929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

1933 року Папа Пій XII іменував о. Августина Волошина папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.

26 жовтня 1938, після того як празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, де пра­цю­вав в Ук­ра­їнсь­ко­му віль­но­му уні­вер­си­те­ті про­фе­со­ром пе­да­го­гі­ки, де­ка­ном, рек­то­ром.

У травні 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ. Помер у московській Бутирській в'язниці (Лєфортово — надпис на надгробку Президента А. Волошина) 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця.

15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави[1].

Пам'ятник Авґустину Волошинові в Ужгороді

Сім'я, приватний сиротинець[ред.ред. код]

Був одружений із донь­кою про­фе­со­ра Уж­го­родсь­кої гім­на­зії Іри­ною Пет­рик — ро­дич­кою Бу­ди­те­ля ру­си­нів греко-католицьким священника Мукачівської єпархії О. Дух­но­ви­ча. У подружжя не було дітей, тому вони вирішили опікуватися цілим приватним сиротинцем (ди­тя­чий бу­дин­ок сі­мей­но­го ти­пу), де виховувалися 22-є сиріт. Ді­ти жи­ли у ве­ли­ко­му дво­по­вер­хо­во­му бу­дин­ку, який для цих пот­реб ку­пив отець Ав­гус­тин. Во­ни бу­ли за­без­пе­че­ні хар­чу­ван­ням, гар­ним одя­гом, нав­чан­ням, ви­хо­ван­ням та роз­вит­ком твор­чих здіб­нос­тей. Іс­ну­вав ці­лий до­маш­ній ор­кестр, тан­цю­валь­на гру­па і хор.

13 березня 1936 ро­ку Іри­на Во­ло­шин піс­ля двох днів хво­ро­би нес­по­ді­ва­но по­мер­ла. Ве­ле­люд­ний по­хо­рон ви­дат­ної гро­мадсь­кої ді­яч­ки жі­но­чо­го ру­ху та прос­то ми­ло­сер­дної жін­ки від­бу­вав­ся в Уж­го­родсь­ко­му ка­тед­раль­но­му со­бо­рі. Від різ­них ор­га­ні­за­цій та ді­я­чів краю бу­ло пів­сот­ні він­ків із си­ньо-жов­ти­ми стріч­ка­ми. Щире спів­чут­тя вдів­цеві вис­ло­вив Пре­зи­дент Че­хії Томаш Гарріг Масарик.

Наукова, редакторська діяльність[ред.ред. код]

Протягом 18991944 написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.

Упродовж 19031918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки (19201938) вона виходила під назвою «Свобода».

Реда­гував релігійний журнал «Благовісник» (19221938). Був іні­ціатором заснування на Закарпатті товариства «Просві­та» (1919) та «Учительської громади» (1929), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщи­ною у березні 1939.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична грама­тика карпато-русского языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витри­мало кілька перевидань.

Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературив­ши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.

У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.

У писаній живою мовою «Читанці для руської молоде­жи», що виходила кілька разів у 20 — 30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О пись­менном языцѣ подкарпатских русинов» (1921) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю моск­вофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языко­вый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вва­жав, що літературною мовою на Закарпатті має бути ро­сійська.

Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загально­українською (це й сталося в кін. 30-х рр) є природним.

Волошин активно боровся проти нама­гань угорських властей на початку 20 ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорською гра­фікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарп[атські] русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).

Спогади про Августина Волошина[ред.ред. код]

Зі спогадів В. Марчука з Житомирщини, сокамерника Августина Волошина у Бутирській тюрмі:

« До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина... Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, С. Бандерою, А. Мельником... З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки і виводили гуляти... На все життя запам'ятав я цю добру і розумну людину...[2]  »
Надгробок Авґустина Волошина, Прага

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента України № 257/2002 «Про присвоєння звання Герой України»
  2. Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939). Події. Люди. Документи: Нариси історії: Навч. посіб. / Реєнт О. П., Коляда І. А. — К.: Школа, 2004. — 544 с.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]