Волтер Дюранті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Волтер Дюранті
Duranty.jpg
Народився 1884
Ліверпуль, Англія
Помер 3 жовтня 1957(1957-10-03)
Флоріда, США
Діяльність журналіст

Во́лтер Дюра́нті (англ. Walter Duranty * 1884, Ліверпуль, Англія — † 3 жовтня 1957, Флорида, США) — журналіст, який взяв ексклюзивне інтерв'ю у Йосипа Сталіна, отримав престижну Пулітцерівську премію в журналістиці і наполегливо заперечував Голодомор у своїх роботах.

Закінчивши коледж, Дюранті переїхав до Парижу. Під час Першої Світової Війни він уникнув військової служби як журналіст. Пізніше переїхав до Риги писати про нові незалежні держави Прибалтики.

Спецкор в Москві[ред.ред. код]

Дюранті вперше приїхав до СРСР у 1921 році. Подорожуючи у поїзді від Парижу до Гавру у 1924 він попав у аварію, поїзд перевернувся, і ліва нога Дюранті була ушкоджена. Після першої операції лікарі знайшли у нього гангрену і ампутували ногу. Після лікування Дюранті продовжив свою роботу журналістом в СРСР. В 1929 році він взяв ексклюзивне інтерв'ю у Йосипа Сталіна, що відразу винесло його на гребінь популярності як журналіста.

В роботі 1931 року, за яку він отримав Пульцерівську премію, Дюранті написав, що росіяни є азіатами за способом мислення, підтверджуючи це тим, що вони начебто надають пріоритет загально національному успіху і потребують авторитарного правління. Він вважав, що індивідуалізм і приватна власність для них є чужорідними явищами і призводять лише до соціальних заворушень. З точки зору Дюранті сталінізм є продовженням марксизму і ленінізму.

З приводу опору селянства колективізації він писав про «привілейований клас фермерів», який помилково створив Ленін. За його словами та сама суспільна логіка, яка призвела до повалення царизму, має призвести до знищення цих людей, кількість яких він сам оцінив у 5 млн чоловік. Порівнюючи заходи Сталіна з діями біблейського Соломона і Тамерлана він робив висновок, що ці люди мали б бути «ліквідовані або переплавлені у вогні вигнання і примусових робіт на трудові маси». Дюранті стверджував, що концентраційні табори у Сибіру призначалися для надавання в'язням шансу перенародження у радянський народ, а для тих, хто не приймав цю систему «врешті-решт кожного ворога чекає смерть». Визнаючи радянську систему як жорстоку, він у той же час, за його словами був «ні за, ні проти» і лише історія зможе оцінити те, що відбувається в СРСР. Поширюючи погляди сталіністів, Дюранті часто виправдовував брутальність як необхідність і намагався виправдати її.

Голодомор і журналістика[ред.ред. код]

В 1932 році репортажі про голод в Україні почали з'являтися в західній пресі. Гарет Джонс з «Таймс» і Малкольм Маггерідж з «Гардіан», засуджуючи обмеження в пересуванні по СРСР, потайно прибули в Україну, щоб побачити все своїми очима. Навесні 1933 року Джонс покинув Україну і опублікував свої статті про голод під власним іменем в «Манчестер Гардіан». У той же час за звинуваченням у промисловому шпіонажі була захоплена група британських громадян.

31 травня 1933 року в «Нью-Йорк Таймс» Волтер Дюранті в статті «Росіяни проголодні, але не голодують» заперечив Гарету Джонсу: «Посеред дипломатичного скандалу між Британією та СРСР щодо шпіонажу британських інженерів раптом в американських медіа з'являється велика страшна історія з Британії про голод в Радянському Союзі…» Англійський журналіст Малкольм Маггерідж, який повернувся з України, назвав по тому Дюранті «найбільшим брехуном, якого я зустрічав у журналістиці».[Джерело?]

Дюранті уникав терміну «колективізація» у своїх повідомленнях, натомість, він використовував евфемізм «соціалізація» та замовчував державний терор. Для нього, «суть боротьби була на селі, де відбувалась спроба соціалізувати, фактично за добу, сто мільйонів найупертіших та найнеосвіченніших у світі селян».[1]

Цілковито протилежно своїй власній статті в «Нью-Йорк Таймс» 26 вересня 1933 року в приватній розмові з британським дипломатом Вільямом Стренджем Дюранті сказав: «цілком можливо, що десять мільйонів людей померло безпосередньо або опосередковано від нестачі їжі в Радянському Союзі протягом останнього року».

Дуель в пресі щодо голоду відбувалася в той самий час, коли тривали переговори про визнання Радянського Союзу Сполученими Штатами. У листопаді 1933 офіційні відносини були встановлені, і міністром закордонних справ СРСР Максимом Літвіновим був даний обід в готелі «Валдорф Асторія». На цьому обіді у центрі загальної уваги опинився Волтер Дюранті, про що Олександр Вуллкотт написав: «Насправді таке враження, що Америка визнає обох: Росію і Волтера Дюранті».

Критика Дюранті[ред.ред. код]

Вчені, такі, як Роберт Конквест і Саллі Тейлор, критикували Дюранті за захист сталінізму і радянської пропаганди в роботах останнього. Тейлор в 1990 році написала книгу: «Співець Сталіна Волтер Дюранті: людина Нью-Йорк Таймс в Москві». (ISBN 0-19-505700-7). Політичні коментатори, такі, як Джо Алсоп і Ендрю Стуттафорд, також критикували за це Дюранті.[2]

Врешті «Нью-Йорк Таймс» винайняли професора російської історії, щоб оцінити роботи Дюранті. Професор Марк фон Гаґен з Колумбійського університету дійшов висновку, що роботи Волтера Дюранті незбалансовані, не є критичними і часто були нічим іншим як голосом сталінської пропаганди. Професор сказав журналістам: „Задля репутації «Нью-Йорк Таймс» вони мають забрати нагороду від нього“.[3] «Нью-Йорк Таймс» відправили цей звіт до Пульцерівського комітету і залишили це на їхній розсуд.

У 2003 році Пулітцерівський комітет оголосив своє рішення не відкликати премію, зауваживши лише, що роботи Дюранті, «якщо б оцінювалися за сьогоднішніми стандартами, виглядали б дуже закороткими».

23 листопада 2007 року маніфестація з вимогою позбавити Дюранті Пулітцерівської премії пройшла у Києві.[4]

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ludmila Stern (2007). Western Intellectuals and the Soviet Union, 1920—1940. From Red square to the Left bank. Routlege. ISBN 0-203-00814-6. 
  2. Stuttaford, Andrew (2003-05-07). «"Prize Specimen: The campaign to revoke Walter Duranty’s Pulitzer"». "National Review ONLINE". Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 10 січня 2008.  (англ.)
  3. «"N.Y. Times urged to rescind 1932 Pulitzer"». "USA Today". 2003-10-22. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 10 січня 2008.  (англ.)
  4. «"У Києві вимагали позбавити Пулітцерівської премії брехуна Дюранті"». 5.ua. 2007-11-23. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 10 січня 2008. 

Література[ред.ред. код]