Воля (лінкор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лінкор «Воля», 1917 рік

Лінкор «Воля» («Імператор Александр III», «Генерал Алєксєєв»)  — лінкор Чорноморського флоту. За часів УНР один з флагманів Українського військово-морського флоту.

Історія[ред.ред. код]

Закладений 11 червня 1911 року на Суднобудівельному заводі в Миколаєві, одночасно з однотипними лінкорами «Імператриця Марія» та «Імператриця Катерина Велика».

Лінкор Імператорського Чорноморського флоту, отримав назву «Імператор Александр III». Спушений на воду 2 квітня 1914 року. На початку 1917 року завершив всі необхідні випробування та увійшов у реєстр бойових кораблів Чорноморського флоту.

Після Лютневої революції перейменовано у лінкор «Воля».

Навесні 1917 року в Севастополі досить потужно заявив про себе український національний рух. На лінкорі «Воля», одною з перших була утворена українська рада. В Севастополі активно діяли Українська Чорноморська громада на чолі В'ячеславом Лощенком, військовий клуб ім. Івана Сірка й інші національні організації. Були створені Чорноморський Український військовий комітет, Центрофлот та Рада військових і робітничих депутатів.

Першим головою колективного органу управління флотом — Центрофлоту було обрано представника Українського військового комітету з лінкора «Воля» Є. Шелестуна, а головою севастопольської Ради — члена Центральної Ради Костянтина Величка.

Протягом року були створені українські організації в усіх гарнізонах флоту, на більшості кораблів та полків, в портах та в навчальних закладах. Моряки-українці активно вимагали від Центральної Ради реальних дій по українізації Чорноморського флоту та створенню Українського військового флоту.

12 жовтня 1917 року національні організації на Чорноморському Флоті вирішили урочисто відзначити українізацію кораблів Балтійського флоту: крейсера «Светлана» та ескадрених міноносців «Україна» і «Гайдамак». На всіх кораблях і установах флоту, в тому числі й на лінкорі «Воля» на один день, підняли національні українські прапори та стеньгові сигнали «Хай живе вільна Україна».

В листопаді 1917 року виходив в море на перехват турецького крейсера «Міділлі», курсував біля турецьких берегів.

22 листопада на одному з найпотужніших кораблів флоту лінкор «Воля» було знову піднято український прапор. Моряки проголосили, що лінкор входить до складу Військово-морського Чорноморського флоту УНР.

На початку 1918 року Севастополь ненадовго захопили більшовики. В квітні 1918 року в Севастополі відбулось два антибільшовицьких повстання робітників портів і заводів, активно підтримане моряками флоту.

22 квітня 1918 року командувач Чорноморським Флотом контр-адмірал Михайло Саблін наказом по флоту оголосив, що «всі судна, портове майно, які знаходяться у портах Криму, є власністю Української Народної Республіки. А тому наказую скрізь, де треба, підняти українські прапори».

Коли наприкінці квітня, до півострова наблизилися загони Запорізької дивізії армії УНР під командою полковника Петра Болбочана та німецько-австрійські союзники, керівництво Радянської Росії зажадало від Михайла Сабліна вивести всі кораблі до Новоросійська. Одночасно представники українських організацій, зокрема екіпажі кораблів «Воля» та «Цариця Катерина Велика» вимагали від командування не покидати Криму.

29 квітня 1918 року за наказом командувача ЧФ майже всі кораблі та установи флоту підняли український прапор. Але вже ввечері, голова Воєнно-революційного комітету, колишній латиський стрілець Гавен з кількома матросами захопив штаб флоту та віддав розпорядження, що «желающие уходить должны покинуть бухту до 12 часов ночи. После 12 выход будет закрыт и минирован». До 2-ї години ночі в море вийшло 30 кораблів і суден флоту. В бухті під українськими прапорами залишилося 40 кораблів, 5 плавбаз, транспортна флотилія і 2 авіабригади. Не маючи об'єктивної інформації, що відбувається, останнім, хоч і з деякими ваганнями, в море під вогнем німецьких батарей вийшов українізований дредноут «Воля».

Проте, вже 10—11 червня в Новоросійську проводяться збори делегатів від кораблів. Лише чверть чорноморців висловилася за підпорядкування своїх кораблів більшовикам. Але чекісти шантажем і погрозами змушували більшість кораблів залишитися.

В цій ситуації, виконуючи волю абсолютної більшості особового складу, змінивший М. Сабліна на посаді командувача флотом командир лінкора «Воля» капітан 1 рангу Олександр Тіхмєнєв, 17 червня прийняв рішення повернути кораблі до Севастополя. Втративши вплив на особовий склад ескадри, більшовики заявили Тіхмєнєву, що підірвуть його дредноут мінною атакою міноносців і не дозволять повернутися до Севастополя. У відповідь «Воля», розвернувши гармати головного калібру і взявши під приціл міноносці, пригрозила потопити кожного, хто спробує приблизитись на дистанцію мінної атаки. Так протягом доби, протримавши збільшовизовані міноносці під прицілом на дистанції поза межами мінної атаки, лінкор «Воля» дав можливість іншим кораблям безпечно вийти на зовнішній рейд.

Таким чином, лінкор «Воля», гідрокрейсер „Імператор Траян” та 7 міноносців, знову піднявши українські прапори, вийшли з червоного Новоросійська.

18 червня лінкор, на чолі ескадри з п'яти есмінців, гідрокрейсера «Імператор Траян» та посильної яхти «Креста», повернулись до Севастополя. З цих кораблів новий командувач Чорноморським флотом Михайло Остроградський створив українсько-кримську флотилію під командуванням контр-адмірала С. І. Бурлея.

В листопаді 1918 року війська Антанти окупували південь України та захопили більшість кораблів Чорноморського флоту Української Держави. Командуючий Українським флотом контр-адмірал В'ячеслав Клочковский намагався провести перемовини з союзниками, але англійське та французьке командування віднеслось до флоту, як до власної здобичі.

Під англійським прапором і з англійською командою корабель було відправлено до турецького порту Ізмід. За результатом перемовин Михайла Сабліна, союзники погодились передати, виведені ними до Туреччини, найкращі кораблі Черноморського флоту військам «Півдня Росії».

В серпні 1919 року лінійний корабель «Воля» та низка інших повернулись до, захопленого Добровольчою Армією, Севастополя. Денікінцями лінкор було перейменовано у «Генерал Алєксєєв». Корабель очолив морські сили білогвардійців у Чорному морі. Брав Участь у бойових діях проти більшовиків у Дніпрово-Бузькому басейні.

В 1920 році лінкор, у складі Російської Ескадри, очолив евакуацію врангельців з Криму. Разом, із захопленими білими рештками Чорноморського флоту, здійснив перехід до Стамбулу, а пізніше до туніського порту Бізерту. Де й залишився.

Згодом Радянський уряд заявив свої права на кораблі «ескадри», вимагаючи від Франції повернути їх у Росію. Французький уряд цю вимогу виконувати відмовився, посилаючись на заяву, яка була надіслана до Ліги Націй Урядом УНР (в еміграції) та заявив рішучий протест.

29 жовтня 1924 року уряд Франції визнав корабель власністю СРСР.

В 1936 році розібраний на металобрухт. Гармати корабля в 1940 році були продані Фінляндії, яка використала їх для укріплення лініх берегової охорони на островах Макілуото и Куйвисаарі. Частина гармат, що були у Франції, на початку Другої Світової війни, захопили німецькі війська та використали для оборони свого Атлантичного валу.

Посилання[ред.ред. код]