Воронцовський маяк

Сучасний вид маяка

Воронцо́вський мая́к розташований на краю Карантинного (зараз Рейдового) молу в Одеському порту на Чорному морі. Він першим зустрічає та останнім проводжає всі судна, що приходять до Одеси.

Історія

Чавунний маяк, 1890-ті роки

В історії Одеського порту чітко проглядається «династія» Воронцовських маякових вогнів і маяків. Вони змінювали один одного, удосконалюючись і перебудовуючись, у міру подовження Карантинного та будівництва Рейдового молів.

Найперший маяк Одеси був закладений при генерал-майорові Коблі в 1815 році не на нинішньому місці, а на мисі Великого Фонтану. Добудований він був при генерал-губернаторі світлішому князеві Воронцові, відкритий 6 грудня 1827 і отримав в народі назву Воронцовського.

Перший стаціонарний маяк на молу, що був дерев'яним, встановлений в 1845 році на краю Карантинного молу за ініціативою відомого російського флотоводця, першовідкривача Антарктиди адмірала Михайла Лазарева.

У 1863 році споруджується чавунна башта, перебудована в 1888, яка проіснувала до штурму Одеси у вересні 1941 року. Цей Воронцовський маяк уявляв собою сімнадцятиметрову чавунну башту витонченої маякової архітектури, що звужувалася догори, з виписаним з Парижу освітлювальним апаратом системи Френеля і, як було голосно записано в лоції, приміщенням для маякових сторожів.

Як згадував Корній Чуковський: «Это была самая что ни на есть нищая конура с узкой койкой и перевернутым ящиком вместо стола.» (рос.)

Біла башта, що стоїть в середині затоки, білі рятівні кола, білі й чорні захищаючі ланцюги, яскраво-мідний дзвін, круті кам'яні сходи до самої води, нічний червоний вогонь — все це створювало навколо маяка своєрідний ореол романтики, що надовго запам'ятався одеситам різних поколінь.

Відомі люди про Воронцовський маяк

Вірші та проза, фотографії та кінофільми, значки та листівки перетворили Воронцовський маяк в символ Одеси — свого роду візитну картку, що «вручається» всім, хто прибуває в місто морем.

• Олександр Купрін так писав у відомому творі «Гамбринус»(рос.):

«

Часто в порт заходили трехмачтовые итальянские шхуны со своими правильными этажами парусов — чистых, белых и упругих, как груди молодых женщин; показываясь из-за маяка, эти стройные корабли представлялись чудесными белыми видениями, плывущими не по воде, а по воздуху, выше горизонта

»

• На маяк з палуби старого пароплава «Тургенев» дивився юний Валя Катаєв, а потім написав в повісті «Белеет парус одинокий»(рос.), як пароплав входив в порт,

«

очень близко огибая толстую башню, в сущности, не очень большого маяка с колоколом и лестницей

»

• Молодий Едуард Багрицький ходив на шаланді з ланжероновськими рибалками, де

«

За маяком, за вольным поворотом Свежеет ветер и плывут дубки

»

(вірш «Порт»(рос.)).

• Гімназистка Віра Інбер бачила маяк з балкона своєї гімназії, звідки, як вона написала у творі «Смерть луны»(рос.)

«

маяк был виден, как тонкая свеча, потушенная на рассвете

»

• Юнацькі враження від маяка залишилися і у Юрія Олеши в книзі «Ни дня без строчки»(рос.):

«

Я не был на маяке, я только видел, как он горит. Мало сказать видел: вся молодость прошла под вращением этого гигантского то рубина, то изумруда. Он зажигался вдали сравнительно не так уж далеко, километрах в двух, что при чистоте морского простора — ничто! Зажигался в темноте морской южной ночи, как бы появляясь из-за угла, как бы вглядываясь именно в вас. Боже мой, сколько красок можно подыскать здесь, описывая такое чудо, как маяк, такую древнюю штуку, такого давнего гостя поэзии, истории, философии

»

(На початку XX століття одеські дерева були молодше, дома істотно нижче, тому маяк можна було бачити з різних точок міста.)

«За окном редакции зеленел воздух и мерно мигал красным огнем Воронцовский маяк»(рос.)

 — так починався вечір для секретаря редакції газети «Моряк» Костянтина Паустовського, який опише маяк в повісті «Время больших ожиданий»(рос.).

Руйнування маяка

Мы уплывали и возвращались,

Парней одесских знают все моря,

Но никогда мы так не волновались,

Когда родной мы видели маяк.(рос.)

Цю пісню восени 1942 року написав в оточеному Ленінграді поет Всеволод Азаров, не знаючи, що маяк рідного міста вже зруйнований.

Під час оборони Одеси його довелося зруйнувати, щоб позбавити фашистських артилеристів в Чабанці можливості прицілюватися по маяку для обстрілу акваторії порту.

Маяк був підірваний 15 вересня 1941 року.

Під час війни був також сильно пошкоджений Карантинний мол, особливо його край.

Новий маяк

Спочатку в 1950—1953 відновили мол, що отримав назву Рейдовий. Потім на нього поставили новий маяк, на відміну від колишнього, з циліндричною баштою. За традицією його називають Воронцовським.

Біла башта маяку з червоним ліхтарем заввишки 26 метрів виготовлена на Кронштадтському судноремонтному заводі в 1954 році. Маяк видно за 15 морських миль. Всередині «голови» молу змонтована апаратура кругового радіомаяку та силова частина звукосигнальної туманної установки — наутофона.

Воронцовський маяк є переднім маяком створу, що веде в акваторію порту з моря. Заднім маяком цього створу слугує задній Одеський маяк створу, біла чотиригранна башточка з червоним ліхтарем, що встановлена на даху білої багатоповерхової будівлі на висоті 20 м на відстані 1,2 милі від Воронцовського.

Так продовжується славна історія Воронцовського маяка, відлитого в бронзі медалі «За оборону Одеси».

Див. також

• Одеські маяки
• Одеський порт

Посилання

• Ворков С. Милі мужності(рос.)
• Новиков Н. Напад турецьких міноносців на Одесу 29 жовтня 1914 р.(рос.)
• Гуф Е. Окупація Одеси.(рос.)

Література

• Маяк Воронцовський(рос.)
• Александров, Ростислав. Прогулянки по літературній Одесі. О.: Весть, 1993.(рос.)
• Горбатюк, А.; Глазырин, В. Юна Одеса в портретах її творців. Одесса: Весть, 1994, Optimum, 2002 (ISBN 966-7776-72-7).(рос.)