Воронцовський маяк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Воронцовський маяк
Воронцовський маяк 12.jpg
Сучасний вигляд маяка
Розташування Одеса, Україна Україна
Координати 46°29′48″ пн. ш. 30°45′37″ сх. д. / 46.49667° пн. ш. 30.76028° сх. д. / 46.49667; 30.76028Координати: 46°29′48″ пн. ш. 30°45′37″ сх. д. / 46.49667° пн. ш. 30.76028° сх. д. / 46.49667; 30.76028
Рід розбудови 6 грудня 1827
Культурна спадщина 561-Од

Воронцо́вський мая́к розташований на краю Карантинного (зараз Рейдового) молу в Одеському порту на Чорному морі. Він першим зустрічає та останнім проводжає всі судна, що приходять до Одеси.

Історія[ред.ред. код]

Чавунний маяк, 1890-ті роки

В історії Одеського порту чітко проглядається «династія» Воронцовських маякових вогнів і маяків. Вони змінювали один одного, удосконалюючись і перебудовуючись, у міру подовження Карантинного та будівництва Рейдового молів.

Найперший маяк Одеси був закладений при генерал-майорові Коблі в 1815 році не на нинішньому місці, а на мисі Великого Фонтану. Добудований він був при генерал-губернаторі світлішому князеві Воронцові, відкритий 6 грудня 1827 і отримав в народі назву Воронцовського.

Перший стаціонарний маяк на молу, що був дерев'яним, встановлений в 1845 році на краю Карантинного молу за ініціативою відомого російського флотоводця, першовідкривача Антарктиди адмірала Михайла Лазарева.

У 1863 році споруджується чавунна башта, перебудована в 1888, яка проіснувала до штурму Одеси у вересні 1941 року. Цей Воронцовський маяк уявляв собою сімнадцятиметрову чавунну башту витонченої маякової архітектури, що звужувалася догори, з виписаним з Парижу освітлювальним апаратом системи Френеля і, як було голосно записано в лоції, приміщенням для маякових сторожів.

Як згадував Корній Чуковський: «Это была самая что ни на есть нищая конура с узкой койкой и перевернутым ящиком вместо стола.» (рос.)

Біла башта, що стоїть в середині затоки, білі рятівні кола, білі й чорні захищаючі ланцюги, яскраво-мідний дзвін, круті кам'яні сходи до самої води, нічний червоний вогонь — все це створювало навколо маяка своєрідний ореол романтики, що надовго запам'ятався одеситам різних поколінь.

Відомі люди про Воронцовський маяк[ред.ред. код]

Вірші та проза, фотографії та кінофільми, значки та листівки перетворили Воронцовський маяк в символ Одеси — свого роду візитну картку, що «вручається» всім, хто прибуває в місто морем.

« Часто в порт заходили трехмачтовые итальянские шхуны со своими правильными этажами парусов — чистых, белых и упругих, как груди молодых женщин; показываясь из-за маяка, эти стройные корабли представлялись чудесными белыми видениями, плывущими не по воде, а по воздуху, выше горизонта  »
  • На маяк з палуби старого пароплава «Тургенев» дивився юний Валя Катаєв, а потім написав в повісті «Белеет парус одинокий»(рос.), як пароплав входив в порт,
« очень близко огибая толстую башню, в сущности, не очень большого маяка с колоколом и лестницей  »
« За маяком, за вольным поворотом

Свежеет ветер и плывут дубки

 »

(вірш «Порт»(рос.)).

  • Гімназистка Віра Інбер бачила маяк з балкона своєї гімназії, звідки, як вона написала у творі «Смерть луны»(рос.)
« маяк был виден, как тонкая свеча, потушенная на рассвете  »
  • Юнацькі враження від маяка залишилися і у Юрія Олеши в книзі «Ни дня без строчки»(рос.):
« Я не был на маяке, я только видел, как он горит. Мало сказать видел: вся молодость прошла под вращением этого гигантского то рубина, то изумруда.

Он зажигался вдали сравнительно не так уж далеко, километрах в двух, что при чистоте морского простора — ничто! Зажигался в темноте морской южной ночи, как бы появляясь из-за угла, как бы вглядываясь именно в вас. Боже мой, сколько красок можно подыскать здесь, описывая такое чудо, как маяк, такую древнюю штуку, такого давнего гостя поэзии, истории, философии

 »

(На початку XX століття одеські дерева були молодше, дома істотно нижче, тому маяк можна було бачити з різних точок міста.)

«За окном редакции зеленел воздух и мерно мигал красным огнем Воронцовский маяк»(рос.)

 — так починався вечір для секретаря редакції газети «Моряк» Костянтина Паустовського, який опише маяк в повісті «Время больших ожиданий»(рос.).

Руйнування маяка[ред.ред. код]

Мы уплывали и возвращались,
Парней одесских знают все моря,
Но никогда мы так не волновались,
Когда родной мы видели маяк.(рос.)

Цю пісню восени 1942 року написав в оточеному Ленінграді поет Всеволод Азаров, не знаючи, що маяк рідного міста вже зруйнований.

Під час оборони Одеси його довелося зруйнувати, щоб позбавити фашистських артилеристів в Чабанці можливості прицілюватися по маяку для обстрілу акваторії порту.

Маяк був підірваний 15 вересня 1941 року.

Під час війни був також сильно пошкоджений Карантинний мол, особливо його край.

Новий маяк[ред.ред. код]

Спочатку в 19501953 відновили мол, що отримав назву Рейдовий. Потім на нього поставили новий маяк, на відміну від колишнього, з циліндричною баштою. За традицією його називають Воронцовським.

Біла башта маяку з червоним ліхтарем заввишки 26 метрів виготовлена на Кронштадтському судноремонтному заводі в 1954 році. Маяк видно за 15 морських миль. Всередині «голови» молу змонтована апаратура кругового радіомаяку та силова частина звукосигнальної туманної установки — наутофона.

Воронцовський маяк є переднім маяком створу, що веде в акваторію порту з моря. Заднім маяком цього створу слугує задній Одеський маяк створу, біла чотиригранна башточка з червоним ліхтарем, що встановлена на даху білої багатоповерхової будівлі на висоті 20 м на відстані 1,2 милі від Воронцовського.

Так продовжується славна історія Воронцовського маяка, відлитого в бронзі медалі «За оборону Одеси».

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Маяк Воронцовський(рос.)
  • Александров, Ростислав. Прогулянки по літературній Одесі. О.: Весть, 1993.(рос.)
  • Горбатюк, А.; Глазырин, В. Юна Одеса в портретах її творців. Одесса: Весть, 1994, Optimum, 2002 (ISBN 966-7776-72-7).(рос.)