Вороняче око звичайне
| Вороняче око звичайне | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Порядок: | Лілієцвіті (Liliales) |
| Родина: | Мелантієві (Melanthiaceae) |
| Рід: | Вороняче око (Paris) |
| Вид: | Вороняче око звичайне (P. quadrifolia)
|
| Біноміальна назва | |
| Paris quadrifolia L., 1753
| |
| Синоніми | |
| |
Вороняче око звичайне (Paris quadrifolia L.) Місцеві назви — хрещате зілля, ранник, сухотник тощо. Отруйна рослина, може також використовуватися як лікарська.
Будова[ред. | ред. код]
Трав'яниста багаторічна гола рослина (20—45 см заввишки) з довгим повзучим, білим кореневищем, на якому є піхвові листки. Стебло виходить з пазухи піхвового листка кореневища, на верхівці несе одну квітку, під якою кільцем розміщені чотири, часом п'ять-шість листків. Листки цілокраї, широкоеліптичні, оберненояйцеподібні, короткозагострені, майже сидячі, з трьома жилками, при основі клиноподібні. Квітка — одна, правильна, роздільнопелюсткова. Оцвітина проста, дворядна, складається із чотирьох-шести зовнішніх зелених і стількох жовтих внутрішніх листочків. Зовнішні листочки оцвітини (2—4 см завдовжки) ланцетні, внутрішні вужчі й коротші, лінійні, трохи ширші, ніж тичинкові нитки. Тичинок вісім з шилоподібними придатками, які більші від пиляків. Маточка одна, зав'язь верхня з чотирма стовпчиками, врослими при основі. Плід — багатонасінна, куляста, синювато-чорна з сизуватим нальотом ягода (близько 10 мм у діаметрі).
Життєвий цикл[ред. | ред. код]
Цвіте в першій половині літа.
Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]
Вид поширений у Євразії від Ісландії на південь до Іспанії й на схід до східного Сибіру й північного Китаю[1].
Вороняче око росте в листяних, рідше мішаних лісах, у чагарниках. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні — червні. Поширена у Карпатах, на Поліссі, у Лісостепу[2].
Практичне використання[ред. | ред. код]
Отруйна, лікарська, інсектицидна, фарбувальна й декоративна рослина. Усі частини рослини отруйні для людини і тварин. У кореневищах, плодах і листках містяться неприємного гіркого присмаку отруйний сапонін, паристифін і глюкозид паридин. Відмічено, що окремі частини рослини по-різному діють на організм: ягода — впливають на серце, листки — на нервову систему (антиспазматично), кореневища — викликають блювоту. Паристифін має інсектицидні властивості. Ознаки отруєння тварин такі: розлад серцево-судинної системи, пронос, коліки, судома, параліч.
У народній медицині використовують всі частини рослин як сильний блювотний засіб при отруєннях, туберкульозі, для збудження апетиту і посилення перистальтики кишок, ягода — при туберкульозі, грижі, від чиряків. У ветеринарній практиці відваром висушених ягід напувають коней, хворих на ящур. При лікуванні воронячим оком слід пам'ятати, що всі його частини дуже отруйні, тому необережне і неправильне вживання його призводить до тяжких отруєнь.
3 весняних листків воронячого ока можна добути жовту, а з нестиглих плодів зелену фарбу, Як декоративну рослину його можна вирощувати під наметом дерев на вогких місцях.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Paris quadrifolia L.. Plants of the World Online. Kew Science. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 08.07.2021.
- ↑ Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с. — C.86
Джерела[ред. | ред. код]
- Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
- Вороняче око звичайне // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 94. — ISBN 5-88500-055-7.
|