Ворохта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Ворохта
Vorohta s.gif Vorohta h.png
Герб Ворохти Прапор Ворохти
Залізничний ворохтянський міст
Залізничний ворохтянський міст
Країна Україна Україна
Область/АРК Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Яремчанська міська рада
Рада Ворохтянська селищна рада
Код КОАТУУ: 2611040300
Основні дані
Засноване 1568, назва з 1598
Площа 15 км²
Населення 4420 (на 1 вересня 2013)
Поштовий індекс 78595
Телефонний код +380 XXX
Географічні координати 48°16′57″ пн. ш. 24°33′46″ сх. д. / 48.28250° пн. ш. 24.56278° сх. д. / 48.28250; 24.56278Координати: 48°16′57″ пн. ш. 24°33′46″ сх. д. / 48.28250° пн. ш. 24.56278° сх. д. / 48.28250; 24.56278
Висота над рівнем моря 850 м
Водойма річка Прут
Відстань
Найближча залізнична станція: Ворохта
До обл. центру:
 - залізницею: 88 км
 - автошляхами: 90 км
Селищна влада
Адреса 78595, Івано-Франківська обл., Яремченська міськрада, смт. Ворохта, вул. Д. Галицького, 41а
Карта
Ворохта (Україна)
Ворохта
Ворохта
Ворохта (Івано-Франківська область)
Ворохта
Ворохта

Воро́хта — селище міського типу Яремчанської міськради Івано-Франківській області. Розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря, на річці Прут. Курорт Ворохта є центром підготовки українських спортсменів зі стрибків із трампліна, біатлону, лижних перегонів.

Назва[ред.ред. код]

За легендою назва селища з'явилась з ХVII століття. За переказами, у перших жителів присілка Мочерняків був слуга, дезертир з армії, якого звали Ворохта. Він був дуже здібним, і до нього часто зверталися за порадами, приказуючи «іду до Ворохти». Звідсіля й пішла в народі назва нового гірського поселення — Ворохта.

Історія[ред.ред. код]

Засноване було у 1568 році Василем Янюком, який разом зі своєю худобою покинув рідне село Космач. Про це стало відомо у 1960-х, коли у центрі селища, після зносу великого гуцульського будинку, на місці якого викопали однолітрову чотиригранну старовинну пляшку з таким написом: Lwów, lеmberg, Maison Fodee 1782 J.A.Bachewski. Під час цих робіт знаходилась М. Мочерняк, вдова, дружина В. Мочерняка, сина Івана від другої дружини Мочерняка І. Вона підібрала пляшку і пересвідчившись, що окрім напівзотлілих паперів у ній нема скарбу (Мочерняки служили у ватазі Довбуша і у тій пляшці могла бути частина золота Довбуша) передала папери М. Санковичу. Папір кришився — все доводилось складати потаємно, оскільки Мочерняк М. та Санковича М. могли прив'язати до шпигунства. Ті папери описували історію Ворохти детально (мабуть, Мочерняк І. склав це все на підставі ще давніших записів. Окремо була картка з частинкою тексту (все інше неможливо було розібрати, напис там був буквально таким :Taki są odpowiednie doswiadczenia że z poczatku na pierzem pagozke przybył Wasyl Yanik z Kosmacza w 1568 r. Michał Worochta przybyl w 1598. A. Pob. M. Pabusiewicz 1/11 1610.

Ці документи пролили краплі правди на історію Ворохти, але на жаль, їх не вдалося зберегти. До того випадку була версія про заснування Ворохти в 1780 (ця дата і позначена на інформаційному стенді), і звісно 1690-х, але ці версії не підтверджувались. 1998 року пішли чутки про 400-річчя Ворохти. Ця інформація дійшла до Яремчанської міської ради. Та відповідних документів, які б підтвердили достовірність цих чуток, не знайшлося.

Василь Янюк з Космача прийшов на ці місцевості у 1568. Дійшовши до розлогого поля він оселився там. Це місце носить назву Янівський Діл. Коли худоба випасла пашу Янюк пішов шукати інші. Він пішов лісом західніше і дійшов до вітровалів багатовікових ялин. Тут зупинився, прив'язав коня, вийшов вище по схилу і побачив за буреломом гарне довгосмуге поле. Янюк завагався: до поляни важко дібратись, але на пашу мабуть дуже багата. Він повернувся до свого Ділу. Розповів все пастухам — і вирушили до того поля. Прорізалися цілий тиждень. Там був хороший ландшафт, велика кількість паші але на зиму повернулись до Космача. Навесні повернулись до нового поля і назвали Ріжа (сьогодні полонина Ріжі). Якось Янюк осідлав коня і пішов до підніжжя гори (Ріжі знаходилась біля вершини); там ялинові праліси переходили в букові прогалини. Янюк знову пішов на Захід, побачив великі поля . Повернувся на Ріжу і розповів це всім . За тиждень вся худоба і живність була на тих полях, спорудили для худоби сарай і відділили стіною невелику житлову кімнату. Але на зиму Янюк повернувся до Космача. Навесні все господарство перегнав на нове поле. Тут і став жити з господарством. Третьої весни після прибуття Янюка почав будуватися його будинок на рівнинах над скелею. Це був 1568 рік.

В 1598 на Янівському Груні (там де були великі поля) в Дедерчуків оселився польський дезертир Михаїл Ворохта, який не хотів повертатись до Закарпаття; також був талановитим ткачем. Слава про Ворохту швидко розійшлася по всіх місцевостях, підвладних Янюку. Свого будинку Ворохта не мав, але познайомився з Янюком і взяв в помічники його доньку Марію, зробивши для неї ткацький верстат. Таким способом Михаїл розширив виробництво. Потім в Березові одружився з Марією. У 1598 році (після весілля) цю місцину прозвали Ворохта.[1] 

З кінця XIX століття Ворохта розвивається як спортивно-туристичний центр. Цьому сприяло прокладання до Ворохти влітку 1894 року залізниці. У 30-х роках тут будують декілька пансіонатів для багатих туристів, в 1957 році відкривають гірськолижну школу. Сьогодні Ворохта є одним з основних центрів туризму Івано-Франківської області, як влітку, так і взимку. Для шанувальників лижного спорту тут діє декілька підйомників. Біля бази «Авангард» — бугель 300-метровий і крісельний 2-кілометровий підйомник. На р. Маківка — 250-метровий (бугель). Під час зимового сезону встановлюють ще два 100-метрові підйомники. Неподалік від селища розташована спортивно-туристська база «Заросляк», звідки починається маршрут сходження на найвищу вершину України — Говерлу.

Відпочинок у Ворохті[ред.ред. код]

У маленькому селищі живуть привітні люди. Ворохту оточують гарні краєвиди. Тут розташована база підготовки українських стрибунів з трампліна: два трампліни покриті штучною травою. Тому на них стрибають цілий рік. Неподалік від селища розташована спортивно-туристська база «Заросляк», звідки починається маршрут сходження на найвищу вершину України — Говерлу.

Культура[ред.ред. код]

В селищі Ворохта був заснований родинний колектив «Петровичі». Також в селищі засновано й проживає гурт «Петрос» та гурт Джараб.

Архітектурні пам'ятки Ворохти[ред.ред. код]

У селищі розташована пам'ятка гуцульської дерев'яної архітектури 1615— церква Різдва Богородиці. Цю церкву було перевезено з села Яблуниці 1780 року. Визначною архітектурною пам'яткою є й арочні залізничні мости (віадуки), зведені тут у XIX столітті. Один із віадуків у Ворохті входить до низки найдовших кам'яних мостів Європи (130 м), довжина однієї з арок — 25 м.

Церкви Ворохти[ред.ред. код]

Янюк, вище згаданий, мав трьох доньок: Євдокію, Марію, Анну. Марію видав за Ворохту, Євдокію за Дедерчука, Анну за Воронюка (засновника Вороненки). Так з 1600 року Ворохта могла користуватись Вороненківською церквою, була далеко (щонеділі 8 км не кожен може пройти) тож у 1602 (або 3) тут, на роздоріжжі біля будинку культури звели Богослужебну каплицю. Хто і коли її знищив — невідомо. За Австро-Угорщини каплицю відновили у зменшеному вигляді. Але через атеїзм Сталіна у 1940 каплицю знищили, а церкву Різдва Богородиці перетворили на конюшню. У 1997 каплиця знову відновлена В. Паневником.[1] 

У селищі розташована пам'ятка гуцульської дерев'яної архітектури 1615 — церква Різдва Богородиці. Цю церкву було перевезено з села Яблуниці 1780 року. У 1925 під час будівництва нової церкви дзвіницю, всі коштовності та ікони винесли з церкви Різдва Богородиці та перенесли до церкви Петра і Павла[1] , будівля церкви розвалювалась ще з 1931, у 1979 народ звернувся до Івано-Франківська, щоб церкву відновили, але на все потрібні певні документи, які довго збирали, народні підписи та інше. Так за 64 роки після 1931-го, 15 років після 1979-го, на Пасху 1994-го церква запрацювала знову. І освятив її Єпископ-Ординарій Коломийсько-Чернівецької Єпархії УГКЦ Павло Василик.[2] 

У 1924 на пагорбі біля будинку культури почалося будівництво церкви Петра і Павла. З церкви Різдва Богородиці все, разом з дзвіницею та церковним музеєм перенесли до цієї церкви. Біля неї є невелике кладовище. 1929 року (за іншими даними 30) будівництво закінчилось. Ця церква зараз є парафіяльною.[3] 

У 1904 році біля зал-станції почали будувати костел успіння Пресвятої Богородиці. Невеликий, але дуже гарний ззовні і всередині. У костелі була резиденція ксьондзів. У 1906 будівництво закінчилось. З 1940 костел не працював і занедбався. Реставрували його у 2000-х. Зараз невідомо, проводяться Богослужіння в церкві, чи ні.[4] 

Персоналії[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в <Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції: Історико-етнографічне видання / Літературний редактор С. Писуляк, художнє оформлення І. Зьола, технічний редактор О. Роса, коректор О. Голич. — Надвірна: ЗАТ «Надвірнянська друкарня», 2001. — С. 5— 8. С. 5.
  2. Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції… С. 19.
  3. Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції… С. 18.
  4. Санкович М. Ворохта // Історія, люди, традиції… С. 25.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]