Восьмий хрестовий похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Готфрід Бульйонський, французький лицар, голова першого хрестового походу
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну

Восьмий хрестовий похід — останній із походів хрестоносців на Близький Схід. Первинно задумувався як суто французьким й почався влітку 1270 року під командуванням Людовіка IX. Оскільки кількість бажаючих брати в ньому участь була надзвичайно низькою, ідея французького походу провалилася ще на початковій стадії.


Короткий опис[ред.ред. код]

Восьмий хрестовий похід відомий тим, що є останньою серйозною спробою європейців вторгнутись у землі арабів. Знать вже не бажала продавати своє майно, щоб вирушити у далекі пустелі. Вперше керівнику хрестового походу довелось узяти на себе видатки цілком і сплачувати кошти лицарям.

Людовік присягнувся йти у Святу землю й отримав Хрест із рук легата. Те саме зробили і три його сини. Папа римський сповістив палестинських християн про новий хрестовий похід. проте на військовій раді було вирішено йти в Туніс, що перебував під владою династії Хафсидів.

14 липня французькі судна досягли берега стародавнього Карфагена. Висадившись, хрестоносці захопили вежу, яку охороняли маври, розбили неподалік табір і почали готуватись до облоги Туніса. Французи харчувались соленим м'ясом, вони страждали від голоду й спраги. У таборі стались спалахи лихоманки та дизентерії. Помер юний принц Іоанн Тристан. Невдовзі захворів і Людовік IX. Він наказав молитись за нього, своєму спадкоємцю Філіпу він одповів настанову. За якийсь час Людовік IX помер.

Згодом до Африки прибув король Сицилії Карл I Анжуйський. Він привів із собою велику армію воїнів хреста. Французькі та сицилійські війська спільно відтіснили маврів і підійшли до міста. Правитель Тунісу, злякавшись, відрядив послів до табору хрестоносців.

31 жовтня було укладено перемир'я. Туніс зобов'язався сплачувати данину королю Сицилії. Також християнським священикам було дозволено оселятись в місті та проводити проповіді у місцевих храмах. Зворотним шляхом на хрестоносців очікувала морська буря. Загинуло чотири тисячі воїнів, в тому числі і брат короля. Філіп III Сміливий вирушив у Францію. Дорогою додому загинула і юна королева. Засмучений монарх віз на батьківщину останки батька, брата й дружини.

Син англійського короля Генріха III — Едуард спробував продовжити похід у Палестині. Він успішно просувався вперед, але невдовзі побажав повернутись до Акри, щоб навернути місцевого еміра у християнську віру. Емір відрядив до Едуарда посла, який виявився вбивцею. Той застав принца одного в кімнаті й кинувся на нього з кинджалом. Поранений в голову та руку, Едуард все ж здолав посланця.

За якийсь час Аль Мансур Калавун, наступник Бейбарса, вирушив війною на християнські Тріполі, Лаодікею й Акру. Незабаром усі міста було взято, а християн вигнано зі Святої землі.

Посилання[ред.ред. код]


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Середньовіччя Це незавершена стаття про Середньовіччя.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.