Восьмий хрестовий похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Готфрід Бульйонський, французький лицар, голова першого хрестового походу
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну

Восьмий хрестовий похід — останній із походів хрестоносців на Близький Схід. Первинно задумувався як суто французьким й почався влітку 1270 року під командуванням Людовіка IX. Оскільки кількість бажаючих брати в ньому участь була надзвичайно низькою, ідея французького походу провалилася ще на початковій стадії.


Короткий опис[ред.ред. код]

Восьмий хрестовий похід відомий тим, що є останньою серйозною спробою європейців вторгнутись у землі арабів. Знать вже не бажала продавати своє майно, щоб вирушити у далекі пустелі. Вперше керівнику хрестового походу довелось узяти на себе видатки цілком і сплачувати кошти лицарям.

Людовік присягнувся йти у Святу землю й отримав Хрест із рук легата. Те саме зробили і три його сина. Папа римський сповістив палестинських християн про новий хрестовий похід. Проте на військовій раді було вирішено йти в Туніс, що перебував під владою династії Хафсідів.

14 липня французькі судна досягли берега стародавнього Карфагена. Висадившись, хрестоносці захопили вежу, яку охороняли маври, розбили неподалік табір та почали готуватись до облоги Туніса. Французи харчувались соленим м'ясом, вони страждали від голоду й спраги. У таборі стались спалахи лихоманки та дизентерії. Помер юний принц Іоанн Тристан. Невдовзі захворів і Людовік IX. Він наказав молитись за нього, своєму спадкоємцю Філіпу він одповів настанову. За якийсь час Людовік IX помер.

Згодом до Африки прибув король Сицилії Карл I Анжуйський. Він привів із собою велику армію воїнів хреста. Французькі та сицилійські війська спільно відтіснили маврів та підійшли до міста. Правитель Туніса, злякавшись, відрядив послів до табору хрестоносців.

31 жовтня було укладено перемир'я. Туніс зобов'язався сплачувати данину королю Сицилії. Також християнським священикам було дозволено оселятись в місті та проводити проповіді у місцевих храмах. Зворотним шляхом на хрестоносців очікувала морська буря. Загинуло чотири тисячі воїнів, в тому числі і брат короля. Філіп III Сміливий вирушив у Францію. Дорогою додому загинула і юна королева. Засмучений монарх віз на батьківщину останки батька, брата й дружини.

Син англійського короля Генріха III — Едуард спробував продовжити похід у Палестині. Він успішно просувався вперед, але невдовзі побажав повернутись до Акри, щоб навернути місцевого еміра у християнську віру. Емір відрядив до Едуарда посла, що виявився вбивцею. Той застав принца одного в кімнаті й кинувся на нього з кинджалом. Поранений в голову та руку, Едуард все ж здолав посланця.

За якийсь час Аль Мансур Калавун, наступник Бейбарса, вирушив війною на християнські Тріполі, Лаодікею й Акру. Невдовзі усі міста було взято, а християн вигнано зі Святої землі.

Посилання[ред.ред. код]


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Середньовіччя Це незавершена стаття про Середньовіччя.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.