Воткінський завод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Воткінський завод
Тип Відкрите акціонерне товариство
Заснування 1759
Штаб-квартира Воткінськ, Росія Росія
Галузь машинобудування
Продукція нафтогазове обладнання, верстати, військова техніка, бурове обладнання
Сайт http://www.vzavod.ru/

Во́ткінський заво́д — ВАТ, один з найстаріших підприємств Удмуртії, знаходиться в місті Воткінську.

Історія[ред.ред. код]

Петро Шувалов — перший власник завода

Причиною для будівництва заводу слугувало виснаження лісів поблизу існуючих тоді (середина XVIII століття) гірничих заводів Уралу. Завезення дров здалеку призводило до подорожчання виробництва заліза. Виходом з цієї ситуації було переміщення обробки руди в місцевості з ще не вирубаними лісами. Місце для заводу було обране з урахуванням близькості до великої водної артерії — річки Кама, яка протікає в 15-20 км на схід, наявність лісів, які тоді були головним паливом для промисловості, та близькість до гірничодобувних підприємств.

Завод від початку будівництва належав графу Петру Шувалову. Після його смерті 1762 року, в 1763 році завод відійшов до казни в рахунок родинних боргів Шувалових, і з того часу є державним. Згідно з маніфестом Катерини II від 22 травня 1779 року на заводі почали виробництво якорів. Частка Воткінського заводу з якірного виробництва серед всіх 24 уральських заводів становила 62%. Перше замовлення поступило на завод 1782 року, тоді ж було вироблено перші якорі адміралтейського типу. Невдовзі виробництво якорів стало головним для підприємства. В 1791 році завод виготовив 130 якорів вагою по 100 та більше пудів. Технологічний процес виготовлення обходився державі в 5 разів дешевше, аніж на приватних заводах. В 1849 році морське відомство відмічало, що воткінські якорі вважались найкращими в Росії. Виробництво якорів на заводі продовжувалось протягом 140 років. На згадку про це у місті було встановлено 130-пудовий пам'ятник-якір на березі Воткінського ставу.

На той час завод був одним з передових. В 1811 році на підприємстві почали виробництво литої сталі за принципово новим методом талановитого металурга Семена Бадаєва. Ця високоякісна інструментальна сталь застосовувалась для виробництва різних інструментів (металоріжучих, медичних, штампів). Визнанням заслуг заводу було виконання в 1858 році воткінськими майстрами відповідального замовлення на виготовлення та збирання каркасу шпилю для собору Петропавлівської фортеці в Санкт-Петербурзі[1]. В 1871 році на заводі була запущена друга в Росії та перша на Уралі мартенівська піч. З мартенівської сталі завод випускав залізничні рельси. Окрім цього підприємство виробляло броньовану сталь для потреб ВМФ.

В 1840-их роках при начальнику Іллі Чайковському завод змінив спеціалізацію із чисто металургійного в машинобудівний. В 1847 році підприємство почало виробництво пароплавів, в 1868 році — паротягів. Унікальність цього починання в тому, що завод знаходився на берегах невеликої річки, за 15 км від судноплавної Ками. Тому пароплави та інші судна будувались за умови закінчення строку побудови до весняних паводків. На території підприємства збудували спеціальну греблю для створення невеликого ставу. Навесні вода заповнювала цей став і затопляла територію верфі. Після цього відкривались ворота греблі і пароплави уходили по річці Сіва до Ками. Всього заводом було збудовано приблизно 400 суден різних типів. Майже своєрідно транспортувались і паротяги. Спочатку їх вантажили на баржі і транспортували по річкам до найближчої залізниці. Але з 1916 року, коли Воткінськ з'єднали з Іжевськом, паротяги транспортувались своїм ходом. Всього на заводі було збудовано 631 паротяг широкої колії різних серій.

В кінці XIX століття, у зв'язку з будівництвом Транссибірської магістралі, завод став випускати нову продукцію — залізничні мости. За загальною довжиною збудованих мостів в 1915 році завод вийшов на перше місце в Росії. З часом найголовнішим виробництвом стали паротяги, частка яких становила 40%. Під час громадянської війни завод неодноразово був пограбований різними сторонами, в результаті чого він фактично зупинив роботу і в 1922 році був законсервований. 9 вересня 1925 року підприємство заново відкрилось як виробник сільськогосподарської продукції. З 1930 по 1937 роки завод знаходився у відомстві Всесоюзного об'єднання важкої промисловості і почав випуск парових екскаваторів та золотодобувних драг. За 7 років виробництва було випущено і відправлено 271 машина.

ЗІС-3
ЗІС-2

З 1937 року, з передачею Наркомату оборонної промисловості, завод став артилерійським. За рахунок звертання громадянської продукції за площах, що звільнились, розгорнули виробництво 152-мм гаубиці типу 1938 року. З початком Другої світової війни випуск гаубиць призупинили та почали виробництво 45-мм протитанкових гармат типу 1937 року 53-К, а в 1943 році було почато виробництво 76,2-мм дивізійних гармат типу 1942 року ЗІС-3. Одночасно випуск 45-мм протитанкових гармат призупинили. Всього за роки війни було випущено 31044 гармати, що склало близько 18,4% від загального випуску артилерії в країні[2]:

Рік Продукція Кількість
1941 45-мм протитанкова гармата типу 1937 року 53-К 597
1942 45-мм протитанкова гармата типу 1937 року 53-К 11143
1943 45-мм протитанкова гармата типу 1937 року 53-К
76,2-мм дивізійна гармата типу 1942 року ЗІС-3
12730
1655
1944 45-мм протитанкова гармата типу 1937 року 53-К
76,2-мм дивізійна гармата типу 1942 року ЗІС-3
200
2899
1945 76,2-мм дивізійна гармата типу 1942 року ЗІС-3 1820

Після війни і до 1957 року завод випускав 100-мм зенітні гармати КС-19, 57-мм протитанкову гармату ЗІС-2 та інше військове обладнання, а також розвернув виробництво цивільної продукції — локомобілі для сільського господарства, вузькоколійні паротяги та баштові крани. З 1956 року на заводі починається виробництво верстатів. В 1957 році постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР підприємство було перепрофільоване на випуск балістичних ракет. Першою ракетою стала оперативно-тактична 8А61 розробки ОКБ-1 з рідким двигуном та з дальністю польоту до 150 км, прийнята на озброєння в липні 1955 році. На заводі перша така ракета була випущена в 1958 році. Також завод виробляв ядерну модифікацію 8А61-8К11, а з 1960 року оперативно-тактичну ракету 8К14 розробки СКБ-385 з дальністю польоту до 300 км. Вона випускалась серійно більше 25 років і більше 30 років стояла на озброєнні СРСР.

В 1962 році на заводі почалось виробництво потужнішої оперативно-тактичної ракети 9М76, яка входила в склад комплексу 9К76 «Темп-С». Перші серійні ракети були випущені в 1966 році. «Темп-С» став першим ракетним комплексом з твердопаливною балістичною ракетою, який було прийнято на озброєння СРСР. Потім ці ракети були знищені відповідно до Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності від 8 грудня 1987 року. В 1974 році на заводі було розпочато виробництво міжконтинентальних ракет 15Ж42 рухомого ґрунтового ракетного комплексу 15П642 «Темп-2С», в 1975 році — БРСД 15Ж45 РК 15П645 «Піонер», в 1976 році — оперативно-тактичних ракет 9М714 комплексу 9К714 «Ока», в 1989 році — тактичних ракет 9М79-1 комплексу 9К79-1 «Точка-У».

Володимир Путін на зводі в 2011 році

В 1998 році було розпочато виробництво міжконтинентальних ракет стратегічного призначення «Тополь-М». Великий вклад у розвиток виробництва вніс директор заводу в період 19661988 років Володимир Садовников, двічі Герой Соціалістичної Праці (1976, 1981), нагороджений 3-ма орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, золотою та срібною медалями ВДНГ, лауреат Державної премії СРСР. Його іменем названа одна з вулиць міста Воткінська. У 2006 році розпочато серійний випуск ракет комплексу «Іскандер-М» (9К720, SS-26 Stone[3]).

Окрім ракет на підприємстві не призупинялось виробництво і цивільної продукції. Особливо виділяється верстатобудування. За всю історію завода було випущено понад 30 тисяч штук. З 1963 року на підприємстві випускались дитячі коляски, з 1965 року — автомобільні запчастини та вузли для Іжевського автозаводу, з 1982 року — випуск малогабаритної пральної машини «Фея». У 2010 році в рамках програми із створення ВАТ Корпорації «Московський інститут теплотехніки», Воткінський завод був перетворений у ВАТ.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Удмуртская республика: Энциклопедия / Гл. ред. В. В. Туганаев. — Ижевск: Удмуртия, 2000. — 800 с. — 20000 экз. — ISBN 5-7659-0732-6
  • Соловьёв А.М. Материалы для истории Ижевского сталеделательного завода//Оружейный сборник. 1902. №2
  • Скрягин Л.Н. Якоря. М., 1978
  • Ступишин В.Н. и др. Воткинские были: Исторические очерки. Ижевск, 1959

Посилання[ред.ред. код]