Упевненість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Впевненість — психологічна риса переконання

Впе́вненість, пе́вність, самовпе́вненість — стан розуму (духовний стан), в якому він дає міцну згоду судженню без остраху можливості помилки; стан буття без сумніву, свобода від сумніву.

Види[ред. | ред. код]

Існують ступені впевненості. Якщо мотив впевненості базується на законі звичної людської поведінки, це — мора́льна впе́вненість; якщо він базується на фізичному законі, це — фізи́чна впе́вненість; якщо він базується на метафізичному законі, це — метафізи́чна впе́вненість: в цьому порядку міцність згоди збільшується.

Незважаючи на різноманіття підходів до феномену «впевненість», виділяють два основних положення в розумінні цього конструкту, що склалися як у російській, так і в іншій зарубіжній психології, і відповідно два провідних напрямки досліджень: впевненість у правильності своїх суджень і впевненість у собі[1].

Впевненість можна теж визначити як психічний стан людини, при якому вона вважає деякі знання правдою. Впевненість є психологічною характеристикою віри і переконань людини. Впевненість може бути як і результатом власного досвіду особистості, так і результатом дії зовні. Наприклад, впевненість може з'явитися у людини мимо (а інколи і проти) його волі і свідомості під дією навівання. Відчуття впевненості особистість може викликати в собі і шляхом самонавіювання (наприклад, аутогенного тренування).

Частим випадком впевненості є впевненість в собі. Відсутність впевненості в собі (невпевненість) складає психологічну проблему. Психолог Р. Лейнг описав «онтологічно невпевнену особистість» — тип особистості, яка переживає дефіцит «первинної онтологічної впевненості».

У соціогуманітарному знанні[ред. | ред. код]

У філософії, а саме, в теорії пізнання впевненість (переконаність) розглядається як один із суттєвих аспектів знання. Філософія (принаймні історично) шукає цього стану. Епістемологія є вивченням знання, впевненості і правди. Сучасні погляди на знання, як і в філософії так і взагалі не вимагають впевненості.

Сократ, який часто вважається першим правдивим філософом, мав вищий критерій для правди аніж інші до нього. Він дуже серйозно сприймав скептичні проблеми які він зустрів у філософії. Як наслідок, він твердив, що він нічого не знає. Сократ часто казав, що його мудрість була обмежена до свідомості свого власного незнання.

Філологія вивчає методи вираження впевненості в мовленні, досліджуючи емфазу. У виразі: «Я думаю, що він прийде» впевненість особи, що говорить підкреслюється пониженням тону мовця на слові «думаю», а невпевненість — підвищенням.

Риси[ред. | ред. код]

Як провідні особистісні детермінант впевненості були виявлені такі базові структури, як мотивація досягнень, вольовий самоконтроль і тривожність, а соціально-психологічними детермінантами виступили прийняття себе, ініціатива і сміливість у соціальних контактах.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]

  • (англ.) Celestine N. Bittle. Reality and the Mind. Epistemology. New York, Milwakee, Chicago: The Bruce Publishing Company, 1936, 1938.

Посилання[ред. | ред. код]