Вранчич Антун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Його Високоповажність


Антун Вранчіч
архієпископ Естергома
Примас Угорщини

Antun Vrančić
Antun Vrancic by Martin Rota.jpg
Гравюра з зображенням Вранчіча Мартіно Рота
Народився 1504
Шебеніко, Венеціанська республіка
(сьогодні Шибеник, Хорватія)
Помер 1573
Еперіш, Королівство Угорщина
(сьогодні Пряшів, Словаччина)
Громадянство Королівство Угорщина
Національність Хорват[1]
Діяльність Письменник, дипломат і архієпископ Естергома

Кардинал Антун Вранчич, Антал Веранчіч, Веранцио (хорв. Антун Вранчіч, італ. Антоніо Veranzio, угор. Verancsics Антал, лат. Антониус Verantius) (29 травня 1504 року — 15 червня 1573 року) — угорський єпископ, письменник, історик і дипломат хорватського походження. У 1569–1573 роках був архієпископом Естергома. Дядько вченого і гуманіста Фауста Вранчича.

Біографія[ред.ред. код]

Антун Вранчіч народився в далмаційському Шибенику, який в XVI столітті входив до складу Венеціанської республіки. За деякими даними сім'я Вранчіча переїхала в Шибеник з території сучасної Боснії і Герцеговини, рятуючись від турецького нашестя[2]. Вранчичі були у родинних стосунках з деякими знатними хорватськими будинками, зокрема їх родичем був Петар Беріславіч, бан Хорватії в 1513–1520 роках, важлива особа в житті юного Антуна, зокрема його освіті. Після навчання в Падуї, Відні і Кракові Вранчич в 26-річному віці вступив на дипломатичну службу до короля Угорщини Яноша Запольє, після його смерті служив королеві-регентші Ізабеллі Ягеллонці. З дипломатичними дорученнями відвідував Польщу, Італію, Францію, Англію; за дорученнями імператорів Фердинанда I і Максиміліана II двічі їздив до Стамбула в 1553 та 1567 роках. Метою обох поїздок була підготовка мирного договору між державою Габсбургів і Османською імперією.

Паралельно розвивалася і церковна кар'єра Вранчича, в 1554 він був висвячений в єпископи і став єпископом міста Печ, в 1560 році зайняв Егерську кафедру, а в 1569 році досяг вищого поста в угорській церковної ієрархії, ставши архієпископом Естергома і примасом Угорщини. У 1573 році папа Григорій XIII призначив Вранчича кардиналом, але той помер буквально через кілька днів після призначення. Похований у церкві Святого Миколая в Трнаві.

Спадщина[ред.ред. код]

Вранчич був одним з найосвіченіших людей свого часу, володів безліччю мов, включаючи турецьку, листувався з Еразмом Роттердамським і Філіпом Меланхтоном. Він переклав з турецької на латинь анонімну турецьку хроніку часів Баязида II. Власні історичні праці Вранчича присвячені угорсько-турецьким відносинам і боротьбі Яноша Запольї з Фердинандом Габсбургом. Збереглося близько 4000 його листів, які служать важливим джерелом з історії XVI століття. Вранчич — автор ряду ліричних віршів і філософських трактатів. Писав латинською мовою. Повне зібрання його творів у 12 томах було видано угорською Академією.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Setton, Kenneth Meyer (1984). The Papacy and the Levant, 1204–1571: The Sixteenth Century IV. Philadelphia: The American Philosophical Society. с. 921. ISBN 0-87169-162-0. 
  2. Morić, Živana (June 12, 2004). «Europski obzori hrvatskoga humanista». Vjesnik (Croatian). Архів оригіналу за 2004-11-26. Процитовано 2009-09-20. 

Література[ред.ред. код]

  • А. Плюшар. Енциклопедичний лексикон, том 9. — Друкарня А. Плюшара; З.-П., 1837 — с. 438 (Веранціо, Антоніо).

Посилання[ред.ред. код]