Всесвітній потоп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Всесвітній потоп — легендарна історія знищення першого світу та людства богом через сорокаденний дощ, розлив рік чи то велику хвилю і затоплення всієї землі водою. Історія потопу відображена в історіях і легендах більшості культур світу. Найдетальніше в західній культурі описана в Біблії (книга Буття), також в індуїських Пуранах і у вавилонському Епосі про Гільгамеша.

Біблія про потоп[ред.ред. код]

Тварини збираються в Ноїв ковчег, Едвард Хікс, 1846.

Згідно з книгою Буття, після створення людини Бут.1:26—31; Бут. 2:7-25, через 1656 років, і вигнання з Едему (рай) через непослух БогуБут.3:1—24 вбивство Авеля Каїном;Бут. 4:1-16 Коли люди почали множитись на землі і родились у них дочки, тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони гарні, і брали їх собі в жінки, яких хто вибрав. І сказав Господь: не вічно Духу моєму бути зневажаємим людьми, тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять літ. В той час були на землі велетні, особливо же з того часу, як сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, здавна славні люди.Бут. 6:1-4) і земля наповнилася насильством.Бут.6:13 Тому «пожалкував був Господь, що людину створив. І засмутився Він у серці Своїм».Бут.6:6 Вирішив Господь: «Зітру з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до тварин, і гадів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх…».Бут.6.7 Тільки Ной знайшов благодать в Господніх очах.Бут.6:8

Бог звелів Ною побудувати ковчег, куди увійшли Ной, три його сини: Сим, Хам, Яфет та їхні дружини, а також тварини (чистих тварин по сім чоловічої та жіночої статі, нечистих — дві), птахів чистих (по сім), птахів нечистих (по два), умістивши їх у ковчег із достатніми запасами їжі. Все це Ной мав зробити за сім днів.

На 600-му році життя Ноя і 1656 років після створення Адама і Єви Бог послав потоп. 10-го дня 2-го місяця Ной увійшов у ковчег, 17-го числа — почав лити дощ «відкрилися джерела великої безодні і розчинилися небесні розтвори». Дощ тривав безперестанно протягом 40 днів. Земля була вкрита водою упродовж 150 днів. 17-го дня 7-го місяця ковчег зупинився на горі Арарат. 1-го дня 10-го місяця вода спала так, що стали видними верхівки гір. Вода зійшла 17-го дня 12-го місяця. Земля висохла цілковито, і Ной вийшов з ковчега 27-го дня 2-го місяця. Всього в ковчезі проведено 377 днів.Бут.7-8

Після потопу Ной приніс у жертву чистих тварин, і Бог пообіцяв не знищувати світ потопом, навіть якщо нахил серця людини недобрий спочатку. Тепер сівба, жнива, холод, спека, літо, зима, день і ніч не повинні припинитися.Бут. 8:20-22; 9:1-17 І знаком, що потопу більше не буде Бог назвав веселку.Бут. 9:11-17

Вавилон[ред.ред. код]

Цегляна таблиця (11-та таблиця) Епоса Гільгамеша на аккадійській мові.

У вавилонському епосі про Гільгамеша, приблизно в кінці розділу «Він, хто бачив глибину» версії (11-та таблиця) є посилання на всесвітній потоп. Герой поеми Гільгамеш шукаючи безсмертя знаходить (його ім'я є прямим перекладом з шумерського Зіусудра) в Дільмуні. Дільмуном (англ. Dilmun) вважається сучасний Бахрейн, місце де давні люди вказували на місцезнаходження давнього Едему (раю). Унапіштім відповідає Ною в біблійній історію про потоп. Унапіштім розповідає Гільгамешу як Іє (шумерською Енкі) попередив його про Божий план знищити все живе через великий потоп (повінь) і навчив його побудувати судно в якому він міг спасти його сім'ю і друзів, його багатство і худобу. Після потопу боги шкодували про власний вчинок і зробили Унапіштіма безсмертним.

Шумер[ред.ред. код]

Шумерська історія про Зіусудру розповідає як бог Енкі попереджає Зіусудру (ім'я значить «він бачив життя» в поясненні дару безсмертя, дарованого йому богами), царя Шуруппака, про боже рішення знищити людство в потопі — частина історії, де пояснюється чому боги вирішили знищити людство — нині втрачена. Енкі навчає Зіусудру як побудувати великий човен — текст, що описує інструкції втрачений також. Після семиденного потопу, Зіусудра приносить необхідні жертвоприношення і звернення до Ану (бога неба) та Інліля (голові богів), і отримує вічне життя в Ділмуні (шумерський рай) від богів. Міф існує в єдиному варіанті, у фрагментарному Eridu Genesis, що датується XVII століттям до н. е.[1]

У списку «Шумерських царів», родоводі правлячої династії, також є згадки про потоп. Список пояснює, що «царювання вперше встановилося в Іріду», і потім перейшло на Ларак, Бад-Тібір, Сіппар і Шаррупак. При розкопках в Іраку були знайдені ознаки потопу в Шаррупаку близько 2750 року до н. е., що сягнув майже міста Кіш, цар якого, Етана, як вважається, заснував першу шумерську династію після потопу.

Стародавній Китай[ред.ред. код]

Див. Юй Великий та en:Great Flood (China).

Дослідження міфу[ред.ред. код]

Критика[ред.ред. код]

Критики теорії потопу заперечують існування великих об'ємів води, що вкрила б усі гори. Бо тоді кількість води повинна була б збільшитись більш, ніж в 3 рази, а потім зменшитись до початкового рівня. У той час як, наприклад, танення всіх льодовиків на планеті може збільшити рівень океану лише на 1,5%.

Прихильники теорії потопу заперечують це тим, що до потопу не було високих гір.

Наукові пояснення[ред.ред. код]

Геологи відкидають можливість всесвітнього потопу, проте звертають увагу на масштабні повені річок, що можливо послуговували основою для історії про потоп. Наприкінці льодовикового періоду, 9000-8000 років до н. е., в результаті танення льодовиків багато річок вийшли з берегів.

Теорія Райана — Пітмана змальовує катастрофічний потоп, що стався 5600 рок до н. е. через відкриття Дарданел водами з Середземного моря, підняття рівня вод у Чорному морі й затоплення причорноморських низовин (особливо північне узбережжя).

Також згадуються можливі великі цунамі. Відома грецька історія про Девкаліонів потоп, що зруйнував Тіру, скоріш за все була зумовлена великим цунамі, що сталося в 1800–1500 роках до н. е..

Висувається також теорія про гігантський астероїд, або астероїди, що впав (впали) в Індійський океан в районі острова Мадагаскар біля 3100 року до нової ери, спричинив величезне цунамі та випарували велику масу води в нижню атмосферу, що й спричинило величезні дощі по всій планеті Земля. Ця теорія знаходить все більше доказів — знайдені сліди гіганських цунамі на острові Мадагаскар та метеоритний кратер на дні Індійського океану. Прогнозовані наслідки падіння крупного метеориту в Індійський океан доволі точно відтворюють картину описану у низці міфів різних народів світу.

Для всепланетного катаклізму з підняттям рівня води до найвищих вершин Гімалаїв достатньо води у Світовому океані якщо її використати у колосальному припливі. Рушійною силою такого припливу може стати проходження повз планету значного астрономічного об'єкта. Припливний горб у такому разі може обійти усю планету, затоплюючи найвищі гірські вершини. Така подія може мати планетарні наслідки й бути фатальною для людства[2].

Релігійне сприйняття[ред.ред. код]

Християни, ортодоксальні юдеї і мусульмани вірять у Всесвітній потоп, як історичний факт. Велика кількість міфів про всесвітній потоп з незалежних джерел різних народів світу може вказувати як на єдину історичну подію так і типове поширене явище, перебільшене в уяві тих, хто зміг пережити катаклізм. Деякі різниці в історіях про потоп пояснюються довільним переказом протягом поколінь без письмових записів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. (англ.) Overview of Mesopotamian flood myths.
  2. (рос.) Великовский И. — Столкновение миров. 1996. С. 443. ISBN 5-85880-293-1

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. (англ.) Alan Dundes (editor), The Flood Myth, University of California Press, Berkeley, 1988. ISBN 0-520-05973-5 / 0520059735
  2. (англ.) Lloyd R. Bailey Noah, the Person and the Story, University of South Carolina Press, 1989, ISBN 0-87249-637-6
  3. (англ.) Robert M. Best «Noah's Ark and the Ziusudra Epic», Enlil Press, 1999, ISBN 0-9667840-1-4
  4. (англ.) John Greenway (editor), The Primitive Reader, Folkways, 1965
  5. (англ.) G. Grey Polynesian Mythology, Illustrated edition, reprinted 1976. (Whitcombe and Tombs: Christchurch), 1956.
  6. (англ.) A. W. Reed Treasury of Maori Folklore (A.H. & A.W. Reed:Wellington), 1963.
  7. (англ.) Anaru Reedy (translator), Ngā Kōrero a Pita Kāpiti: The Teachings of Pita Kāpiti. Canterbury University Press: Christchurch, 1997.
  8. (англ.) W. G. Lambert and A. R. Millard Atrahasis: The Babylonian Story of the Flood, Eisenbrauns, 1999, ISBN 1-57506-039-6.