Вугор електричний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вугор електричний
Вугор електричний, Electrophorus electricus
Вугор електричний, Electrophorus electricus
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Підклас: Новопері (Neopterygii)
Інфраклас: Костисті риби (Teleostei)
Ряд: Гімнотоподібні (Gymnotiformes)
Родина: Гімнотові (Gymnotidae)
Рід: Електричний вугор 
(Electrophorus)

T. N. Gill, 1864
Вид: Вугор електричний
Біноміальна назва
Electrophorus electricus
(Linnaeus, 1766)
Синоніми
* Electrophorus multivalvulus Nakashima, 1941
  • Gymnotus regius Chiaje, 1847
  • Gymnotus electricus Linnaeus, 1766
  • Gymnotus tremulus Houttuyn, 1764
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Electrophorus electricus
ITIS logo.jpg ITIS: 163322
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 167700
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Electrophorus electricus

Вугор електричний  (Electrophorus electricus) — вид гімнотоподібних риб родини Гімнотові (Gymnotidae) роду Електричний вугор (Electrophorus). Риба, яка генерує розряд струму напругою 300–650 V і силою — 0,1-1 А. Така напруга може вбити людину, що перебуває поблизу. Статевозрілий електричний вугор досягає майже трьох метрів у довжину тоді, тоді як товщина його становить близько десяти сантиметрів. Три електричних органи займають майже 80% тіла вугра, решту 20% становлять інші органи, які виконують життєво важливі функції (розмноження, дихання, травлення тощо).

Поширення[ред.ред. код]

Ці риби мешкають у річках, що впадають в Оріноко й Амазонку, а також у болотах північно-східної частини Південної Америки. Зустрічаються в таких країнах як Бразилія, Французька Гвіана, Гайана, Перу, Суринам, Венесуела[1].

Історія[ред.ред. код]

Перші відомості про електричного вугра європейці отримали від іспанських завойовників у 17 сторіччі. Перший детальний опис було зроблено 1729 року. 1766 року Карл Ліней описав вид на основі праць нідерландського дослідника Яна Гроновіуса і дав йому наукову назву Gymnotus electricus. Натуралісти не відразу повірили, що ці риби завдають удару саме електрикою. Припускали, наприклад, що вони якимось загадковим способом «заморожують» людську руку або стрімко б'ють по ній. Вже було відомо, що живі істоти й вода проводять струм, тому твердження, що провідник, який плаває в провіднику, може генерувати електрику, не могло бути прийнято без вагомих доказів. У червні 1772 член Королівського товариства сер Джон Уолш довів, що удари вугра мають електричний характер[2].

Ілюстрація Александера фон Губольта (1802)

Точніші відомості вперше зібрав лише Александер фон Гумбольдт. «У Антильському морі — повідомляє він, водиться риба, звана іспанцями Tembladoris, тобто „тремтяча“; це рід вугра, надзвичайно рухливий і численний у великих річках Південної Америки. Ловля цих вугрів за допомогою сіток майже неможлива, оскільки ця прудка риба з неймовірною швидкістю заривається в мул». Гумбольдт, прикладаючи до вологого тіла вугра два провідника на відстані навіть 1 см, отримував іскри.

Ємність «батарей» електричного вугра вперше розрахував Майкл Фарадей: вона дорівнювала 15 зарядженим лейденським банкам із загальною робочою поверхнею елементів 2250 квадратних метрів.

Вивчав електричного вугра й Чарльз Дарвін. Він досліджував проблему еволюційного розвитку електричних органів. У книзі «Походження видів» учений писав: «Загальновизнано близьку подібність цих органів зі звичайними м'язами як за внутрішньою будовою й розподілом нервів, так і за впливом на них різних реактивів. <…> Далі цього наше пояснення нині не сягають, але <…> було б украй сміливо стверджувати, що не існувало ніяких переходів, якими міг йти градуальний розвиток цих органів»[2].

1864 року американський іхтіолог Теодор Гіл виділив окремий рід Electrophorus.

Прорив у дослідженні електричних риб здійснив у середині XX століття Ганс Вернер Ліссманн, що народився у місті Миколаєві і з 1934 року працював у Кембриджі. 1958 року, після семи років плідних експериментів і польових досліджень, у «Journal of experimental biology» опубліковано його статтю — «Про функції та еволюцію електричних органів риб». Ліссманн переконливо доводив, що електричні органи мормирових і гімнотових риб потрібні для орієнтування та спілкування[2].

Опис[ред.ред. код]

Вугор електричний у акваріумі Стейнхард у Сан-Франциско

Електричні вугри — великі риби, тіло довге й змієподібне; середня довжина дорослих особин становить 1—1,5 м, найбільший з відомих екземплярів сягав майже триметрової довжини. Вага — до 20 кг (максимальна — 45 кг). Шкіра в електричного вугра гола, без луски; тіло дуже видовжене, округле в передній частині й трохи стисле з боків у задній. Вугри мають зябра, проте дихають переважно атмосферним повітрям[3].

Густі, в'язкі шкірні покриви тіла E. electricus виконують функції захисного шару, часто від їх власного електричного струму. Забарвлення дорослих електричних вугрів оливково-коричневе, нижній бік голови й горла яскраво-жовтогарячі, край анального плавця світлий, очі смарагдово-зелені. Забарвлення молодих риб світліше, вохристого відтінку, іноді з мармуровим малюнком.

Плавальний міхур дуже великий й у великих екземплярів сягає 80 см. Визначено, що електричний вугор має добре розвинений слух. Вони мають апарат Вебера, який з'єднує вухо з плавальним міхуром, що значно розширює можливості їх слуху[3]. Ця риба має маленькі очі й поганий зір.

Бічна лінія розташована у верхній частині тіла й ледь помітна. У ній є електричні клітини-рецептори, якими вугор помічає найменші зміну тиску й вібрацію у воді[4].

Специфічні риси анатомії[ред.ред. код]

Спинного й черевного плавців у електричного вугра немає, а грудні дуже невеликі й вочевидь, є лише стабілізаторами під час руху риби. Основним органом руху вугра слугує величезний анальний плавець, що налічує до 350 променів і тягнеться від анального отвору до кінця хвоста. За допомогою рухів цього плавця вугор з однаковою легкістю може пересуватися вперед та назад, угору й униз. Промені анального плавця рухаються двома групами м'язів, а саме — лат. musculi pinnales internales', прикріплених до spina internalis і розташованих назовні musculi pinnales anales externalis[5].

Радіографічне зображення хвоста вугра електричного

Довгий час, від часу опису виду, вважалося, що плавець, який розташований уздовж нижнього краю більшої частини тіла, складається лише з анального плавця, а хвостовий плавець повністю зредукований. Проте жодних серйозних досліджень цього питання упродовж 200 років не робилося. 2013 року дослідники на основі онтогенетичних досліджень і за допомогою радіографічного обстеження дійшли висновку про наявність у цього виду каудального скелету. Хвостовий плавець складається з кісткової хвостової пластинки — гіпуралії, яка злилася з кінцевою центральною пластинкою хребта (terminal centrum) і кількох променів (лепідотріхій), що виходять із неї[6].

Рот вугра спереду обмежується міжщелепною кісткою, а з боків — верхньою щелепою. Плечовий пояс прикріплено до голови. Наявна сліпа кишка, а задній прохід поміщається на горлі[Джерело?]. Яйцепровід має вигляд кишки, статеві залози з вихідною протокою.

Електричні органи[ред.ред. код]

4/5 усього тіла вкрито електричними органами, які розташовані безпосередньо під шкірою і становлять близько третини ваги всього тіла. Усього їх три — це органи Хантера та Мена, які виробляють високу напругу і мають захисне призначення, та орган Сакса, що виробляє невеликі струми для спілкування та навігації. Кінчик хвоста діє як позитивний полюс батареї, а голова виступає як негативний полюс. Встановлено, що електричні органи формуються, коли тіло сягає розміру 15 мм. Спочатку вони застосовуються лише для орієнтації, а коли розмір сягає понад 40 мм  — і для нападу[3].

Будова електричного органу

Тканина цього органу є червонувато-жовтою драглистою масою; із нею утворюється 4 органи у вигляді довгастих пластин; одна пара лежить у спинній частині, а друга — у нижній ділянці хвоста. Кожен орган складається з пластинок (до 5000 штук), які розділено поперечними перетинками з багатьма поздовжніми перетинками. Найдрібніші призматичні клітини наповнено драглистим вмістом і розділено тонкими перетинками. Перетинки розташовані на відстані від 0,8 до 2,5 мм одна від одної. До органів підходять численні нервові волокна.

Натрієвий насос клітин електричного органу

Ще наприкінці 18 сторіччя вченими було встановлено, що нервові імпульси мають електрохімічну природу. Інакше кажучи, було доведено, що нервові сигнали — рух іонів крізь мембрану нейроцита. У спокійному стані або бездіяльності клітини його мембрани мають негативний потенціал (всередині депонуються іони К+), а зовні скупчуються як негативні, так і позитивні іони (іони натрію і калію). У процесі потрапляння іонів натрію всередину клітини потенціал змінюється на позитивний. У звичайному стані завдяки дії «натрієвого насосу» клітина позбавляється іонів натрію.

Сила електричного удару вугра дуже велика. У середньому напруга під час розряду трохи перевищує 350 В, однак у деяких випадках було виміряно напруги до 500 В. Струм, що виникає, досить слабкий, його сила зазвичай становить частки ампера. Щоправда, було зафіксовано розряди з напругою 650 В і силою струму 2 А, тобто потужністю 1000 Вт. Перші удари електричного вугра найсильніші, але при повторенні вони слабшають. Великий вугор може дуже вразити людину й велику тварину; дрібних тварин він убиває вмить.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Вугор електричний у природі

Мешкає у заплавах річок, болотах, струмках, малих річках і прибережних рівнинах, поодинці. Більшу частину свого життя вугор перебуває на дні, серед водоростей. Він мало рухається й піднімається на поверхню лише для дихання. Суходолом вугор пересуватися не може, не може навіть перебиратись по вологому мулу. Улітку, коли вода висихає, вугор заривається, для чого викопує собі нору.

Характеристика біотопу[ред.ред. код]

Електричний вугор мешкає на болотистій території, де розкидано багато стариць, ставків, озер, які поступово заростають і стають болотами, та просто ям, воду в які майже щодня підливають теплі зливи. Усю товщу води пронизують стебла, листя, коріння, у воду тягнуться пагони болотяної рослинності. Період посиленого росту місцевих рослин припадає на січень —березень, коли опадів випадає трохи більше, ніж в інші пори року. Температура стоячої води біля поверхні удень сягає 35-40 °C, уночі — до 28-30 °C. Дно вкриває товстий шар напівзгнилих гілок, листя дерев і болотяної трави. У такій каламутній і гнилій воді вугор відпочиває й ховається[7].

Найтиповішими підводними рослинами у цьому куточку світу є елодея, ехінодорус і наяс. Поряд із ними ростуть кілька видів водопериці, кабомба, роголисник, валіснерія, папороть сітчаста. На поверхні води плавають листки папороті, водяних гіацинтів, ряска і сальвінія. Серед риб найбільше видів із ряду харациноподібних. Також мешкають різні види черепах і каймани[7].

Дихання[ред.ред. код]

Вугор мешкає на мулистому дні або у спокійних стоячих водах[8]. У цих слабопроточних, дуже зарослих, замулених водоймах часто виникає нестача кисню. Імовірно, саме ця обставина викликала розвиток у ротовій порожнині електричного вугра особливих ділянок судинної тканини, які дають йому змогу засвоювати кисень безпосередньо з атмосферного повітря. Вугри отримують майже 80 відсотків кисню через їх високо васкуляризированной рот. Для захоплення нової порції повітря вугор повинен підніматися до поверхні води принаймні один раз на п'ятнадцять хвилин, але зазвичай він робить це частіше. Якщо електричного вугра позбавити такої можливості, то він загине (захлинеться чи втопиться, хоч як це не парадоксально звучить стосовно риби). Здатність електричного вугра дихати атмосферним киснем дозволяє йому протягом декількох годин без усякої шкоди для себе перебувати поза водою[3].

Пара електричних вугрів в акваріумі, Ліма, Перу

Використання електроенергії[ред.ред. код]

Електроенергія виникає в тілі всіх тварин, зокрема, і в людини. Електроімпульси передаються нервовими волокнами у нейрони головного мозку, саме так передаються різноманітні сигнали, які сприймає організм. Особливі електрооргани служать рибам для орієнтації, оборони, полювання й спілкування. Електричні розряди здатні видавати близько 250 видів риб. Електричні органи служать насамперед для орієнтування, а також є знаряддям полювання й захисту. Однак, серед усіх представників фауни лише два види риб (вугри і скати) виробляють заряд такої сили, що може паралізувати або навіть убити людину. У тілі вугрів і скатів настільки потужна електрика, що вони здатні застосовувати її як зброю.

Вугор електричний у акваріумі, Париж, Франція

Навігація

Як і всі електричні риби, електричні вугри здатні застосовувати слабкі електричні сигнали для навігації та соціальної комунікації з іншими електричними вуграми у темряві або в каламутній воді. Для орієнтації риба застосовує слабку напругу (10 V), а електричне поле простягається у радіусі 5 метрів[9]. Орієнтування риб у їхньому електричному середовищі подібне до ехолокації у кажанів або дельфінів. Деякі з електричних рецепторів налаштовані на виявлення неелектричних риб, інші спеціалізовані для виявлення сигналів родичів. Здатність виявляти електричні сигнали дозволяє вуграм відчувати навіть серцебиття інших риб. Вони отримують кращу «картинку» навколишнього середовища, якщо тіло, через яке проходить електричне поле, є порівняно твердим[4].

Полювання

Для полювання вугор застосовує напругу 300–600 V. Атака електричного вугра складається з 4-8 розрядів, проте вони короткі: тривають лише дві-три тисячних секунди. Наблизившись до жертви, вугор здійснює електричний розряд, і переслідувана риба, а також усі живі істоти навколо, впадають у заціпеніння — вугрові залишається тільки вибирати найбільш відповідну здобич. Широко розкривши пащу, він одну за одною ковтає риб, крабів і менших тварин; під час ковтання він сопе і зчиняє шум, чутний здалеку[3]. Коли вугра електричного спіймають у рибальській сітці, іншу рибу часто знаходять мертвою через удари вугра.

Вплив на людей і тварин[ред.ред. код]

Вугор електричний являє собою небезпеку для всіх водяних мешканців. Черепахи, жаби, ящірки, навіть крокодили прагнуть віддалитися від того басейну, де поселились вугри.

Відомо мало випадків загибелі людей після зустрічі з електричним вугром. Німецький натураліст XIX століття Олександр фон Гумбольдт, який наступив на електричного вугра, скаржився, що «весь день відчував гострий біль у колінах і майже в усіх суглобах». Інший дослідник — Бажон підняв одного разу цю рибу за хвіст і отримав при цьому такий удар, що мало не впав, після того у нього довго боліла голова; також Бажон писав, що кішка, яка хотіла вкусити напівмертвого вугра, зі страшним криком і в судомах відскочила. Те ж саме сталося з собакою, яка лизнула вугра.

Численні електричні удари можуть призвести до дихальної або серцевої недостатності, через що людина може потонути навіть на мілководді. Нападає вугор без попередження і не намагається сховатися, навіть якщо розміри противника перевищують його власні у десятки разів. Тому, якщо на шляху людини виник електричний вугор, людині краще поступитися. Радіус дії струму риби метрового розміру — понад 3 м.

Живлення[ред.ред. код]

Електричні вугри живляться безхребетними, хоча дорослі вугри можуть також споживати рибу й невеликих ссавців. Молодь їсть безхребетних (креветки, краби). Риба знаходить здобич за допомогою електричних органів, які дозволяють їй виявити жертву, навіть якщо вона нерухома. На полювання електричні вугрі виходять уночі. Чутливі сенсори фіксують і невеликі електричні імпульси, що викликані рухами м'язів інших риб, наприклад, під час дихання останніх. Помітивши зграю риб, рака, який вибрався з нори, або жабу, що сидить на листі латаття, вугор наближається до них і запускає свою «електростанцію». Все живе, що опинилося в зоні дії електричного розряду, переважно не гине, але перебуває в шоковому стані і не здатне рухатись, а вугор спокійно поїдає найбільш ласу здобич. Повторні удари струмом можуть убити не тільки дрібну здобич, а й великих ссавців і людину. Вугор має тільки один ряд дрібних зубів, тому вчені роблять припущення, що він полює лише на дрібну здобич, яку ковтає цілком[8].

Розмноження[ред.ред. код]

Про розмноження й розвиток електричних вугрів, як й інших гімнотових риб, відомо мало. Дотепер не вдалося знайти яку-небудь помітну особливість, яка дозволила б визначати стать риби. Цілком можливо, що, як й інші види риб, що здатні виробляти електричне поле, вугри застосовують електричні органи для обміну інформацією про належність до певної статі, вік і готовність до парування[10]. Відповідно до нечисленних спостережень, під час розмноження електричні вугри залишають звичні місця перебування й повертаються до них уже в супроводі молоді, яка починає самостійне життя, коли досягає довжини 10-12 см. Про потомство піклуються обоє батьків[11]. Паруються електричні вугри під час сухого сезону. Яйця розміщують у добре прихованому гнізді, зробленому самцем зі слини. Максимальна плодючість — до 17 000 яєць. У польових спостереженнях було зафіксовано в середньому 1200 ембріонів. Зазвичай мальки, народжені першими, поїдають яйця, які самиця відклала пізніше[3].

Вивчення і використання[ред.ред. код]

Вивчення[ред.ред. код]

Дослідники Цзянь Сюй (Jian Xu) з Єльського університету і Девід Ла Вен (David LaVan) з Національного інституту стандартів і технологій (NIST) стверджують, що не тільки можуть повторити електричні характеристики клітин електричного вугра, але і поліпшити їх. Штучні версії клітин вугра, які генерують електроенергію, можуть бути розроблені як джерела живлення для медичних імплантантів та інших мікроскопічних пристроїв[12]. Електрогенеруючі клітини вугра можна модифікувати і застосовувати для невеликих електромеханічних пристроїв. Вони розробили математичну модель, яка, за їх словами, перевершує попередні за точністю. З її допомогою вони визначили необхідні константи й потім побудували модель ідеальної електричної клітини. Згідно з розрахунками математиків, ефективність електропостачання вугра за допомогою молекулярного дизайну можна підвищити аж на 40%. Кластер зі штучних клітин здатний давати постійний струм потужністю 300 мікроват і підтримувати функціонування невеликого електромеханічного пристрою[13].

Вживання в їжу[ред.ред. код]

М'ясо електричного вугра досить рідко вживають у їжу, хоча воно доволі смачне. Електричний орган має бридкий смак, тому його ретельно відокремлюють. Розповідають, що раніше їх добували цікавим способом. Перед початком полювання у водойму, багату вуграми, заганяли стадо корів або коней, на яких струм такої сили не діє. Вугри, обороняючись від «загарбників» водойми, обстрілювали їх електричними «залпами» й швидко розряджали свої батареї. Тоді рибалки заходили у воду й били «обеззброєних» вугрів списами[Джерело?].

Акваріумістика[ред.ред. код]

Фотографія у Акваріумі Нової Англії, Бостон, 2006 рік

Електричні вугри добре утримуються в неволі й часто слугують прикрасою великих публічних акваріумів. Гарних результатів вдається досягти в тому випадку, коли вода в акваріумі міняється не надто часто. Інакше на тілі електричних вугрів утворюються виразки, і вони незабаром гинуть. Це явище, вочевидь, пов'язане з тим, що слиз, який виділяють вугри, містить якийсь антибіотик, що накопичується у воді й охороняє риб від виразкових захворювань[Джерело?]. Риба досить добре адаптується до життя в неволі. Деякі аматори демонструють унікальні здібності вугра за допомогою електролампочки, проводи якої опущено в акваріум. Відчувши потенційну здобич (дрібні рибки, шматочки корму), електричний вугор починає генерувати у водному середовищі електричні розряди. Для того, щоб почути статичні шуми, що виникають внаслідок електророзрядів, на акваріум встановлюють звукопідсилювачі. Спілкування з таким домашнім вихованцем — справа досить небезпечна. У Лондонському зоопарку вугор одного разу сильно вдарив електричним струмом служителя, який його годував. Інший вугор почав генерувати електричні розряди, коли його переносили в металевій коробці і служителю довелося кинути коробку на землю[14].

Військова справа[ред.ред. код]

Унікальні здібності вугра вивчають уже понад століття. Під час II світової війни вугрів використовували в експериментах з вивчення впливу нервово-паралітичних газів, які блокують передачу нервових імпульсів і, таким чином, здатних порушити функціональну діяльність життєво важливих органів (серце, легені, травна система). Через два роки після вступу до війни Сполучених Штатів, до Нью-Йорка було доставлено двісті електричних вугрів, спійманих у Південній Америці. У зоопарку в Бронксі для них влаштували двадцять два дерев'яних басейни. Нервово-паралітичні гази інгібують розщеплення ацетилхоліну (медіатора) після того, як він блокує «натрієвий насос» нейрона. Як правило, ацетилхолін в організмі відразу ж розщеплюється після того, як виконає свою основну функцію. Гідролітичні процеси управляється ензимом (холінестераза). Як раз нервово-паралітичні гази блокують активність вказаного ензиму[14].

Електричний орган вугра характеризуються значним вмістом холінестерази. Військові фахівці використовували електричних вугрів як джерело цього ферменту, який був потрібен для вивчення механізму дії нервово-паралітичний газів на організм людини.

Використання для освітлення[ред.ред. код]

2008 року в Японії в провінції Гіфу електричного вугра, який мешкає в акваріумі прісноводих риб світу, використали з незвичною метою — він запалював гірлянду на різдвяній ялинці. Кожен раз, коли електричний вугор в своєму акваріумі торкався прокладеного там мідного дроту, на ялинці спалахували вогники. Цю ялинку назвали «ялинкою вугра» (англ. Eel Christmas tree) або скорочено E-tree[15]. Жартома творці електричної ялинки говорять, що скоро може настати час, коли в багажнику кожного автомобіля буде плескатися пара вугрів. Тоді зникне потреба заряджати акумулятор.

2011 року у Венеції встановили ялинку, яка освітлювалась за допомогою електрики, що виробляється електричним вугром[16].

Медицина[ред.ред. код]

Електричних вугрів застосовували в численних медичних експериментах, особливо для лікування ревматизму[17]. Наявність речовин, що забруднюють воду, може змінити сигнал, який випромінює риба й дослідники Франції вивчають можливість застосування цієї риби для контролю якості води[4].

Таксономія[ред.ред. код]

Спочатку, вид було віднесено до монотипової родини — Електричні вугрі (Electrophoridae), але пізніше перенесено до родини Гімнотові (Gymnotidae)[18][19].

Загрози й охорона[ред.ред. код]

Станом на 2009 рік, Міжнародна організація охорони природи вважає електричного вугра видом із найменшим ризиком, «через його значне поширення, здатність займати для мешкання різні місця й відсутність будь-яких відомих поширених загроз для цього виду»[1]. Існуванню вугра може загрожувати лише забруднення прісних водойм.

Дрібних особин збирають для акваріумної торгівлі, а також для науки, однак колекціонування не викликає скорочення популяції[1].

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Підраховано, що 10 тис. вугрів могли б дати енергію для руху електропоїзда протягом декількох хвилин. Але після цього поїзду довелося б стояти кілька діб, поки вугри відновили б свій запас електричної енергії.
  • У Латинській Америці побутує жарт: «Якщо ви купили на ринку електричного вугра, просто підключіть до нього електроплиту. Він сам себе посмажить»[20].
  • Електричний вугор відомий тим, що може завдавати ударів електричним струмом і після своєї смерті (до восьми годин). Це зумовлено діяльністю електричних органів вздовж хвоста вугрів, яка продовжується деякий час після загибелі риби[21].
  • Електроенергії, що виробляється дорослим вугром, достатньо для освітлення будинку.

Філателія[ред.ред. код]

1969 року Куба видала серію з трьох поштових марок під назвою «Фауна Куби». На одній з них на передньому плані зображено Александра Гумбольта, а на задньому плаває пара електричних вугрів[22]:

Серія «Фауна Куби»

У 1980–1986 роках у Гайані видавали поштову марку із зображенням електричного вугра. Вартість марки становила спочатку 35 центів (у 1980–1982 роках), потім 60 центів (у 1984–1986 роках)[23]:

Поштова марка гайяна1982.jpg

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Reis, R & Lima, F. 2009. Electrophorus electricus. In: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.1. <[www.iucnredlist.org]>. Завантажено 20 вересня 2013.(англ.)
  2. а б в Электрическое чувство Элементы (рос.)
  3. а б в г д е Electrophorus electricus на сайті ADW (англ.)
  4. а б в WHOZOO.ORG (англ.)
  5. Технология рыбы(рос.)
  6. de Santana CD, Vari RP, Wosiacki WB (2013)The Untold Story of the Caudal Skeleton in the Electric Eel (Ostariophysi: Gymnotiformes: Electrophorus) PLoS ONE 8(7): e68719. doi:10.1371/journal.pone.0068719 (англ.)
  7. а б І.І.Шереметьєв Акваріумні риби. — К.: Радянська школа, 1988. — 221 с. (укр.)
  8. а б Froese R., Pauly D. (eds.) (2005). "Electrophorus electricus" на FishBase. Версія за Грудень 2005 року. (англ.)
  9. GSA. Рыбьи тайны об электричестве (рос.)
  10. Da Silva Assunçao, M.I. i Schwassmann, H.O., 1992. Modos de reproduçao do poraquê Electrophorus electricus (L.) (Gymnotiformes, Electrophoridae). Congr. Latino-Amer. Zool 406: 102.(кат.)
  11. www.fsbio-hannover.de (нім.)
  12. Xu, Jian, David A. Lavan (2008). «Designing artificial cells to harness the biological ion concentration gradient». Nature Nanotechnology 3 (11). с. 666–670. doi:10.1038/nnano.2008.274. PMC 2767210. PMID 18989332. (англ.)
  13. ЭЛЕКТРИЧЕСКИЙ УГОРЬ ПОД «ПРИЦЕЛОМ» БИОЭНЕРГЕТИКОВ Discovery:Живая планета. (рос.)
  14. а б О животных: ЭЛЕКТРИЧЕСКИЙ УГОРЬ(рос.)
  15. В Японії гірлянду на ялинці запалюватиме електричний вугор в акваріумі(укр.)
  16. gazeta.ua Різдвяну ялинку в Італії освітлює електричний вугор(укр.)
  17. Miksike.ee leheküljel olev referaat elektriangerja kohta(ест.)
  18. Simon, Stéphanie; Massoulié, J (1997-12-26). «Cloning and Expression of Acetylcholinesterase from Electrophorus». Journal of Biological Chemistry 272 (52). с. 33045–33055. doi:10.1074/jbc.272.52.33045. PMID 9407087. Процитовано 2008-02-07. (англ.)
  19. Zimmermann, H; CR Denston (1976). «Adenosine triphosphate in cholinergic vesicles isolated from the electric organ of Electrophorus electricus». Brain Res. 111 (2). с. 365–76. doi:10.1016/0006-8993(76)90780-0. PMID 949609. (англ.)
  20. Электрический угорь(рос.)
  21. Сайт Університету Брістоля(англ.)
  22. Фауна на марках мира(рос.)
  23. Сайт філателістів(рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Альфред Брем Життя тварин: Сучасна версія. — Х.: Школа, 2005. — 712 с. (укр.)
  • Жизнь животных. Энциклопедия в 6 тт. Т. 3: Рыбы/ Общ. ред. Л. А. Зенкевича. — М.: Просвещение, 1971. — 628 с.(рос.)
  • Campos-da-Paz, R. (2001) Electrophoridae.,Перелік прісноводних риб Південної та Центральної Америки.(англ.)
  • Hrvatska opća enciklopedija, Leksikografski zavod Miroslav Krleža, Zagreb, 2003. (str. 327) ISBN 953-6036-35-5(хор.)
  • Linnaeus, C.; 1766, Systema naturae sive regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Laurentii Salvii, Holmiae. 12th ed. http://www.linnean-online.org/view/fish/fish.html v. 1 (pt 1): 1-532.(лат.)

Посилання[ред.ред. код]