Вудила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вудила — невід'ємна складова вуздечки, частина кінської збруї. Являють собою два залізні стрижні, поєднані один із одним, що кріпляться до ременів вуздечки і вставляються до рота коня.

Вудила

Історія[ред.ред. код]

Оскільки вудила дозволяють дуже точно керувати твариною, виникли вони майже одночасно з одомашненням коней. Проте найстаріші предмети такого типу не зберіглися, тому що виготовлялись з природніх матеріалів: шкіри, кісток, рогу, дерева. Наразі найдавніші металеві вудила були знайдені на двох археологічних ділянках в Ботаі і датуються 3500-3000 роками до н. е.[1] Між 1300 та 1200 роками до н. е. почали широко використовувати бронзові вудила.

В наш час вудила виготовляються переважно з нержавіючої сталі. Інколи до сплаву додають мідь, яка викликає посилене виділення слини, що робить рот коня «м'яким» та розслабленним. Рідше зустрічаються вудила, виготовлені з пластику або гуми.

Типи вудил[ред.ред. код]

Окрім матеріалу виготовлення вудила різняться формою та розміром металевих стрижнів. Вони можуть бути більш широкими або вузькими; суцільнолитими, гранованими, плетеними; складатися з двох або трьох частин. Найбільш м'якими вважаються широкі та гладкі вудила. Крім того, вирізняють:

  • власне вудила, або трензель — найбільш поширена конструкція, що складається з двох металевих стрижнів та двох кілець, за допомогою яких вона кріпиться до щічних ременів вуздечки;
  • мундштук — вудила з боковими «щічками», які посилюють вплив на рот коня. Також мають мундштучний ланцюжок, який охоплює нижню щелепу ззовні та більш щільно притискає конструкцію до голови. Мундштуки вставляють в рот коня додатково до звичайних вудил, окремо не використовують. За рахунок сильного впливу вони загалом вважаються «жорсткими», тому не використовуються при звичайній їзді, їх застовують у виїздці;
  • пелям — перехідна форма між трензелем та мундштуком, одночасно заміняє обидві конструкції.

Принцип дії[ред.ред. код]

У ротовій порожнині тварини вудила розташовуються на беззубій ділянці нижньої щелепи і створюють тиск на м'які тканини (губи, язик, десна) та опосередковано на кістку. В залежності від сили натягу віжків вудила можуть делікатно впливати або викликати відчутний дискомфорт і біль.

«Жорстке» застосування вудил.

За помірного натягу віжків з обох кінців кінь зупиняється, якщо віжкі натягуються нерівномірно, то кінь, поступаючись тиску, повертає в той бік, де вплив більш відчутний.

Надмірний натяг, різкі ривки віжками, неправильне розташування вудил у роті або невідповідність їх розміру ширині щелепи непокоять тварину, змушують її неадкватно реагувати на дії вершника. Ознаками болю є посилене виділення слини, жування вудил, постійно відкритий рот, помахи головою, «закидання» голови вверх під час руху. За дуже різкого ривка можливий навіть розрив губ у коня, а при постійному негативному впливі вудила можуть спричинити синдром «тугого рота», коли тварина взагалі перестає реагувати на делікатні рухи віжками, а підкорюється лише грубому впливу вершника.

Інколи трапляється, що при різкому ривку кінь затискає вудила зубами, при цьому він позбавляється неприємних відчуттів і робиться некерованим. Такі випадки знайшли відображення у народному фольклорі, зокрема, фразеологізм «закусив вудила» означає некеровану, люту людину.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Anthony, David W. and Dorcas Brown, 2000, "Eneolithic horse exploitation in the Eurasian steppes: diet, ritual and riding, « Antiquity' 74: 75-86.»

Джерела[ред.ред. код]


Інструменти Це незавершена стаття про інструмент, прилад або пристрій.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.