Томас Вудро Вілсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вудро Вільсон)
Перейти до: навігація, пошук
Томас Вудро Вілсон
Thomas Woodrow Wilson
Томас Вудро ВілсонThomas Woodrow Wilson

Час на посаді:
4 березня 1913 — 4 березня 1921
Віце-президент   Томас Маршалл (1913-1921
Попередник Вільям Тафт
Наступник Воррен Гардінг

34-й губернатор штату Нью-Джерсі
Час на посаді:
17 січня 1911 — 1 березня 1913
Попередник Джон Франклін Форт
Наступник Джеймс Фейрмен Філдер

Народився 28 грудня 1856(1856-12-28)
Стентон, штат Вірджинія
Помер 3 лютого 1924(1924-02-03) (67 років)
Вашингтон, федеральний округ Колумбія
Національність Шотландець
Політична партія Демократична партія США
Дружина Еллен Акссон Вілсон (1-ша дружина)
Едіт Галс Вілсон (2-га дружина)
Професія юрист, професор політичних наук
Релігія Пресвітеріанство
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1919)
Орден Білого Орла
Підпис Woodrow wilson signature.svg
Nobel prize medal.svg

То́мас Ву́дро Ві́лсон (англ. Thomas Woodrow Wilson; зазвичай, без першого імені — Вудро Вілсон; *28 грудня 1856 — †3 лютого 1924) — 28-й Президент США (19131921). Відомий також як історик і політолог. Лауреат Нобелівської премії миру 1919, присудженої за миротворчі зусилля.

Коротка біографія[ред.ред. код]

Будучи кандидатом від Демократичної партії, він був вибраний губернатором штату Нью-Джерсі в 1910 році, а в 1912 — президентом США, коли голоси прибічників республіканців розкололися між Теодором Рузвельтом і Вільямом Тафтом. Вілсон був переобраний у 1916. Другий термін його президентства був відмічений вступом США в Першу світову війну (березень 1917) і активними дипломатичними зусиллями президента по мирному врегулюванню, вираженими в «14 пунктах». Вілсон став першим президентом США, що відвідав з офіційним візитом Європу, беручи участь в роботі Паризькій мирної конференції. Пропозиції Вілсона були покладені в основу Версальського договору. Вілсон був одним з ініціаторів створення Ліги Націй, проте Сенат США відмовив у вступі до цієї організації. У 1913 році Вілсон підписав законопроект про створення Федеральної резервної системи, яка виконує роль центрального банку США, має інструменти державного впливу, але форма власності капіталу є приватною — акціонерна з особливим статусом акцій. Перебував під сильним впливом полковника Хауса.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Вілсон проводив активну зовнішню політику, спрямовану на зміцнення позицій США на Далекому Сході, в Латинській Америці, всіляко сприяв британо-американському зближенню. Під гаслом «наведення порядку» американські війська вторгалися до Мексики (1914 і 1916–1917), окупували Гаїті (1915), і Домініканську Республіку (1916). Президент сприяв встановленню самоврядування на Філіппінах. На початку Першої світової війни Вудро Вілсон дотримувався нейтралітету, з пацифістських позицій намагався виступати посередником між європейськими державами. Після загибелі «Лузитанії» (1915) та інших неозброєних судів, він домігся від Німеччини обіцянки припинити підводну війну.

У 1916 році Вілсон був знову висунутий Демократичною партією на другий президентський термін. Під гаслом «Він утримав нас від війни» з невеликою перевагою він зміг перемогти кандидата республіканців Чарльза Еванса Х'юза. До 1917 року Вілсон переглянув свої пацифістські погляди і схилився до необхідності вступити в Першу світову війну, вважаючи, що цей крок дозволить грати США більш активну роль у повоєнній перебудові світу. Приводом для вступу у війну стали нові напади німецьких підводних човнів на пасажирські судна. 6 квітня 1917 року була оголошена війна Німеччині. Після Лютневої революції в Росії президент США прагнув до співпраці з Тимчасовим урядом, виношував ідею союзу «двох найбільших демократій світу». Він послав до Росії спеціальну місію, прагнув утримати її від виходу з війни. Після Жовтневої революції Вілсон виступив з планом загального мирного врегулювання («Чотирнадцять пунктів», січень 1918), розглядаючи його як альтернативу антивоєнній агітації більшовиків. Уряд Вудро Вілсона підтримувало білогвардійців; в 1918 році американські війська висадилися на Півночі і Далекому Сході Росії.

Вілсон проводив активну політику, спрямовану на зміцнення американських позицій в Карибському басейні і в Мексиці, всіляко сприяв англо — американському зближенню. Після початку Першої світової війни 1914–1918 років намагався виступити посередником між європейськими державами. У 1917 році Вілсон добився вступу США у війну, припускаючи придбати вирішальний голос у визначенні доль післявоєнного світу. У 1917 році прагнув до розвитку співпраці з Тимчасовим урядом Росії, виношував ідею союзу «двох найбільших демократій світу». Після перемоги більшовиків виступив з планом мирного врегулювання («Чотирнадцять пунктів», січень 1918), вбачаючи в ньому альтернативу міжнародному впливу більшовизму. Вілсон був одним з головних авторів Версальського мирного договору 1919 року. Однак договір не був ратифікований сенатом США. Восени 1919 року в результаті сильної перенапруги Вілсона розбив параліч. Він змушений був припинити активну державну діяльність. До закінчення президентського терміну найважливіші політичні рішення по суті приймала його дружина — Едіт Вілсон. Лауреат Нобелівської премії миру (1919); за внесок у Версальський мирний договір (1919).

Чотирнадцять пунктів Вілсона[ред.ред. код]

  1. Відкриті мирні договори, відкриті обговорення, після яких не буде ніяких таємних міжнародних угод будь-якого роду, а дипломатія завжди буде діяти відверто на очах у всіх.
  2. Абсолютна свобода судноплавства на морях поза територіальними водами, як у мирний, так і воєнний час, крім випадків, коли деякі моря будуть частково або повністю закриті в міжнародному порядку для виконання міжнародних договорів.
  3. Усунення, наскільки це можливо, всіх економічних бар'єрів і встановлення рівності умов для торгівлі всіх націй, що стоять за мир.
  4. Справедливі гарантії того, що національні озброєння будуть скорочені до граничного мінімуму, сумісного з державною безпекою.
  5. Вільне, щиросердне і абсолютно неупереджене вирішення всіх колоніальних суперечок, засноване на суворому дотриманні принципу, що при вирішенні всіх питань, що стосуються суверенітету, інтереси населення повинні мати однакову вагу в порівнянні із справедливими вимогами того уряду, права якого мають бути визначені.
  6. Звільнення всіх російських територій і такий дозвіл всіх зачіпаючих Росію питань, який гарантує їй найбільш повне й вільне сприяння з боку інших націй у справі отримання повної і безперешкодної можливості ухвалити незалежне рішення щодо її власного політичного розвитку та її національної політики та забезпечення їй привітного прийому до співтовариства вільних націй при тому образі правління, який вона сама для себе обере. І більше, ніж прийом, також і всіляку підтримку у всьому, в чому вона потребує і чого вона сама собі бажає. Ставлення до Росії з боку націй, її сестер, в майбутні місяці буде пробним каменем їхніх добрих почуттів, розуміння ними її потреб та вміння відокремити їх від своїх власних інтересів, а також показником їхньої мудрості і безкорисливості їхніх симпатій.
  7. Бельгія повинна бути звільнена і відновлена, без спроби обмежити суверенітет, яким вона користується нарівні з усіма іншими вільними націями. Ніяке інше діяння не може більш, ніж це, послужити до відновлення між народами довіри до тих законів, які вони самі встановили і визначали в якості керівництва для своїх взаємних зносин. Без цього цілющого акту вся побудова і дія(структура)міжнародного права буде назавжди втраченою.
  8. Вся французька територія повинна бути звільнена, окуповані частини повернуті, а зло, нанесене Франції Пруссією в 1871 у в відношенні Ельзас-Лотарингії, яке порушувало загальний мир майже 50 років, має бути виправлено, щоб мирні відносини могли знову бути встановлені в інтересах усіх.
  9. Виправлення кордонів Італії має бути зроблено на основі ясно помітних національних кордонів.
  10. Народи Австро-Угорщини, місце яких у Лізі Націй ми хочемо бачити огородженим і забезпеченим, повинні отримати найширшу можливість автономного розвитку.
  11. Румунія, Сербія і Чорногорія повинні бути звільнені. Зайняті території повинні бути повернені Сербії. Повинен бути наданий вільний і надійний доступ до моря. Взаємовідносини різних балканських держав повинні бути визначені дружнім шляхом, відповідно до історично встановлених принципів приналежності та національності. Повинні бути встановлені міжнародні гарантії політичної і економічної незалежності і територіальної цілості різних балканських держав.
  12. Турецькі частини Османської імперії, в сучасному її складі, повинні отримати забезпечений і міцний суверенітет, але інші національності, що нині знаходяться під владою турків, повинні отримати недвозначну гарантію існування і абсолютно непорушні умови автономного розвитку. Дарданелли повинні бути постійно відкриті для вільного проходу суден і торгівлі всіх націй під міжнародними гарантіями.
  13. Повинно бути створено незалежну Польську державу, яка повинна включати в себе всі території з незаперечно польським населенням, якому повинен бути забезпечений вільний і надійний доступ до моря, а політична і економічна незалежність, так само як і територіальна цілісність, повинні бути гарантовані міжнародним договором.
  14. Повинно бути утворено загальне об'єднання націй на основі особливих статутів, з метою створення взаємної гарантії політичної незалежності і територіальної цілості як великих, так і малих держав.

Томас Вудро Вілсон — батько Ліги Націй[ред.ред. код]

Зараз до Ліги Націй, першої міжнародної організації, створеної для забезпечення колективної безпеки, прийнято ставитися зневажливо, оскільки їй не вдалося запобігти Другій світовій війні. Однак не виключено, що якби Ліги Націй не існувало, то війна сталася б ще раніше і була куди більш кровопролитною. З 1901 року, коли була заснована Нобелівська премія миру, нею нагородили 121-го лауреата, серед яких відомі борці за мир, політичні діячі та навіть цілі організації. Суперечки про те, хто ж з них зробив найбільший внесок у запобігання війнам і гонці озброєнь, тривають і понині. Серед політичних діячів перевага віддається 28-му президентові США Вудро Вілсону, зображеному на найбільшій грошовій купюрі США номіналом 100 тисяч доларів. Але при цьому багато експертів оцінюють його діяльність на міжнародній арені скептично.

Після відставки[ред.ред. код]

У 1921 році Вудро Вілсон і його дружина залишили Білий Дім і оселилися у Вашингтоні в Посольському кварталі (Embassy Row). В останні роки Вілсон важко переживав невдачі при створенні Ліги націй, вважав, що обдурив американський народ і марно втягнув країну в Першу світову війну. Вудро Вілсон помер 3 лютого 1924 року і був похований у Вашингтонському кафедральному соборі.

Промови і виступи[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гай-Нижник П. П. Політичні погляди Вудро Вільсона у допрезидентський період його життя та діяльності // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. — К., 2008. — Вип.39. — С.67-77.[1]
Попередник:
Вільям Говард Тафт
19091913
Seal of the President of the United States.svg
28-й Президент США

4 березня 19134 березня 1921
Наступник:
Воррен Гардінг
19211923